Loading AI tools
третя від Сонця планета Сонячної системи З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Земля́ — третя від Сонця планета Сонячної системи, єдина планета, на якій відоме життя, домівка людства. Земля належить до планет земної групи і є найбільшою з цих планет у Сонячній системі. Землю інколи називають світом, латинською назвою Терра або грецькою — Гея.
.jpg) Фотографія Землі, зроблена з Аполлона-17 | |||||||||
| Названа на честь | ґрунт, суходіл і куля | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Орбітальні характеристики | |||||||||
| Епоха J2000.0 | |||||||||
| Велика піввісь | 149 598 261 км 1,00000261 а. о. | ||||||||
| Перигелій | 147 098 290 км 0,98329134 а. о. | ||||||||
| Афелій | 152 098 232 км 1,01671388 а. о. | ||||||||
| Ексцентриситет | 0,01671123 | ||||||||
| Орбітальний період | 365,256363004 днів 1,000017421 рік | ||||||||
| Середня орбітальна швидкість | 29,785 км/с | ||||||||
| Нахил орбіти | 7,155° до екватора Сонця 1,58° до незмінної площини | ||||||||
| Є супутником | Сонця | ||||||||
| Супутники | Місяць | ||||||||
| Фізичні характеристики | |||||||||
| Середній радіус | 6371,3 км | ||||||||
| Екваторіальний радіус | 6378,14 км | ||||||||
| Полярний радіус | 6356,78 км | ||||||||
| Сплюснутість | 0,0033528 | ||||||||
| Довжина обводу | 40 075,16 км (екватор) 40 008,00 км (меридіан) | ||||||||
| Площа поверхні | 510 065 700 км² 70,8 % вода; 29,2 % суша | ||||||||
| Об'єм | 1,0832×1012 км³ | ||||||||
| Маса | ~5,9722×1024 кг[1]. | ||||||||
| Середня густина | 5,515 г/см³ | ||||||||
| Прискорення вільного падіння на поверхні | 9,766 м/с2, або 1 g | ||||||||
| Друга космічна швидкість | 11,186 км/с | ||||||||
| Період обертання | 23 год 56 хв 4,1 с | ||||||||
| Сонячна доба | 23 год 59 хв 39 с у вересні, 24 год 00 хв 30 с у грудні | ||||||||
| Нахил осі | 23°26′21″,4119 | ||||||||
| Альбедо | 0,367 | ||||||||
| |||||||||
| Атмосфера | |||||||||
| Тиск на поверхні | 101,325 кПа 1 бар | ||||||||
| Склад | 78,08 % азот (N2) 20,95 % кисень (O2) 0,93 % аргон 0,038 % двоокис вуглецю близько 1 % водяної пари (залежить від клімату)[2] | ||||||||
 Земля у Вікісховищі | |||||||||
Земля є предметом дослідження, значної кількості наук про Землю. Вивчення Землі як небесного тіла належить до царини астрономії, будову і склад Землі досліджує геологія, стан атмосфери — метеорологія, сукупність проявів життя на планеті — біологія. Екологія розкриває процеси біосфери, взаємодії між людиною, живими організмами та довкіллям. Географія дає опис особливостей рельєфу поверхні планети — океанів, морів, озер і річок, материків та островів, гір і долин, а також людських поселень та суспільних утворень: міст і сіл, держав, економічних районів тощо.
Земля в Сонячній системі, розташована у спіралеподібному Чумацькому шляху на відстані 28 000 світлових років від галактичного центру. Точніше, натепер (2020-і) вона перебуває в рукаві Оріона, приблизно в 20 світлових роках від екваторіальної площини галактики[3]. А́льфа Цента́вра — найближча до Сонця зоряна система (4,35 світлових років), що складається з трьох зір: альфа Центавра A, альфа Центавра B, альфа Центавра C (Проксима Центавра).
Як зазначено у передмові, Земля — третя планета від Сонця і станом на 2020-і, єдине відоме космічне тіло, на якому є життя. Хоча великі обсяги води можна віднайти по всій Сонячній системі, лише Земля утримує рідку поверхневу воду. Близько 71 % поверхні Землі становлять океани, а решту 29 % поверхні Землі посідає суша, що складається з материків і островів. Поверхневий шар Землі утворений кількома повільно рухомими літосферними плитами, які взаємодіють, створюючи гірські хребти, вулкани та землетруси. Рідка зовнішня складова ядра Землі виробляє магнітне поле, яке утворює магнітосферу Землі, відхиляючи від населеної планети руйнівні сонячні вітри.
Атмосфера Землі складається здебільшого з азоту та кисню. Парникові гази в атмосфері, як от діоксид вуглецю (CO2), затримують частину енергії Сонця поблизу поверхні. Водяна пара широко присутня в атмосфері та утворює хмари, котрі покривають більшу частину планети. Більше сонячної енергії отримують тропічні регіони, ніж полярні регіони, і тепло перерозподіляється завдяки циркуляції атмосфери та океану. Клімат регіону залежить від широти, а також від висоти над рівнем моря та близькості до пом'якшувальних погоду океанів. У більшості регіонів трапляються суворі погодні умови, наприклад тропічні циклони, грози та спека, які значною мірою впливають на життя.
Земля являє собою еліпсоїд з довжиною кола приблизно 40 000 км. Це найщільніша планета Сонячної системи. Із чотирьох твердих планет вона найбільша і наймасивніша. Земля розташовується на відстані приблизно восьми світлових хвилин від Сонця (тобто якщо ми бачимо призахідне Сонце, насправді зоря вже заховалася за обрієм, але світло щойно дійшло до нас) та обертається навколо нього, здійснюючи один оберт за рік (приблизно 365,25 днів). Земля обертається навколо власної осі трохи менше ніж за добу (приблизно за 23 години 56 хвилин). Вісь обертання Землі нахилена відносно перпендикуляра до площини її орбіти навколо Сонця, обумовлюючи пори року. Землю у космічному просторі супроводжує один постійний природний супутник, Місяць, який обертається навколо нашої планети на відстані 380 000 км (1,3 світлових секунди) і має розмір приблизно у чверть ширини Землі. Місяць завжди повернений до Землі тим самим боком через припливну взаємодію і він викликає припливи, усталює вісь Землі та поступово сповільнює її обертання.
Лише у XIX ст. геологи зрозуміли, що вік Землі становить щонайменше багато мільйонів років[4]. Лорд Кельвін 1864 року, використав термодинаміку, щоби визначити вік Землі — приблизно від 20 до 400 мільйонів років, що викликало бурхливі суперечки з цього питання; і лише коли наприкінці 19-го та на початку 20-го століть виявили радіоактивність і радіоактивне датування, створили надійний спосіб визначення віку Землі, який доводить, що планеті вже мільярди років.
Тож Земля, як і більшість інших тіл Сонячної системи, утворилася приблизно 4,5 мільярди років тому з газу ранньої Сонячної системи. Протягом першого мільярда років історії Землі утворився океан, а потім у ньому розвинулося життя. Життя поширилося в усьому світі та почало впливати на атмосферу і поверхню Землі, що призвело до кисневої катастрофи два мільярди років тому. Люди з'явилися 300 000 років тому, а 2022 року чисельність населення нашої планети перевищила вже 8 мільярдів осіб. Виживання людей залежить від біосфери Землі та природних ресурсів, але вони самі дедалі більше впливають на довкілля Землі. Сьогодні вплив людства на клімат, ґрунти, води й екосистеми Землі є непевним, загрожує власному виживанню людства та спричинює повсюдне зникнення інших видів життя[5].
Українське слово Земля споріднене з литовськими žẽmė «земля», žẽmas «низький», латиськими словами zeme «земля», zems «низький», пруськими same, semme «земля», semmai «низький», давньоперським словом zām-[6]. Земля — єдина планета, чия українська назва не походить із давньогрецької чи римської міфології.
Сучасне англійське слово Earth розвинулося через середньоанглійську мову від давньоанглійського іменника, який найчастіше пишеться eorðe[7]. Воно має споріднені слова в кожній германській мові. У своєму найдавнішому засвідченні слово eorðe вже використовувалося для перекладу багатьох значень латинського terra та грецького γῆ gē: земля, її ґрунт, суша, людський світ, поверхня світу (разом з морем) і власне земна куля. Як і у разі з римською Террою/Теллусом і грецькою Геєю, Земля могла бути уособленням богині в германському язичництві[8].
Іноді назва Терра /ˈtɛrə/ використовується у науковій літературі, особливо в науковій фантастиці, щоби відрізнити населену людством планету від інших[9][10], тоді як у поезії Теллус /ˈtɛləs/ застосовується для позначення уособлення Землі[9]. Терра також є назвою планети в деяких романських мовах (мовах, що розвинулися з латини), як-от італійська та португальська, водночас в інших романських мовах, це слово породило назви з дещо зміненим написанням (наприклад, іспанська Tierra та французька Terre)[10].
 | Цей розділ не містить посилань на джерела. |
Земля обертається навколо Сонця еліптичною орбітою (дуже близькою до колової) з середньою швидкістю 29 785 м/с на середній відстані 149,6 млн км із періодом, що приблизно дорівнює 365,24 доби (зоряний рік). Наша планета має супутник — Місяць, який обертається навколо Землі на середній відстані 384 400 км. Нахил земної осі до площини екліптики становить 66°33′22″. Період обертання Землі навколо своєї осі становить 23 год 56 хв 4,1 с. Обертання навколо власної осі зумовлює зміну дня і ночі, а нахил земної осі до площини екліптики разом із обертанням навколо Сонця — зміну пір року.
Форма Землі — геоїд. Середній радіус Землі становить 6371,032 км, екваторіальний — 6378,16 км, полярний — 6356,777 км. Площа поверхні земної кулі 510 млн км², об'єм — 1,083·1012 км³, середня густина — 5518 кг/м³. Маса Землі сягає ~5,9722×1024 кг[1]. Земля має магнітне, і тісно пов'язане з ним електричне поля[джерело?]. Гравітаційне поле Землі зумовлює її близьку до сферичної форму й існування атмосфери.
Як зазначено вище, за сучасними космогонічними уявленнями, Земля утворилася приблизно 4,7 млрд років тому з розсіяної в протосонячній системі газопилової речовини. Внаслідок диференціації речовини Землі, під дією гравітаційного поля, в умовах розігріву земних надр виникли і розвинулися різні за хімічним складом, агрегатним станом і фізичними властивостями оболонки — геосфери: ядро, мантія, земна кора, гідросфера, атмосфера, магнітосфера. У складі Землі переважає залізо (34,6 %), кисень (29,5 %), кремній (15,2 %), магній (12,7 %)[джерело?]. Земна кора, мантія і внутрішня частина ядра тверді (зовнішня частина ядра вважається рідкою)[джерело?]. Від поверхні Землі до центру зростають тиск, густина й температура. Тиск у центрі планети дорівнює 3,6·1011 Па, густина — приблизно 12,5·10³ кг/м³, температура — від 5 000 до 6 000 °C. Основні типи земної кори — материкова й океанічна, у перехідній зоні від материка до океану — кора проміжної будови.
Додаткові відомості: Геофізика
Термін «геофізика» класично належить до застосувань щодо твердої землі: форма Землі; її гравітаційні, магнітні та електромагнітні поля; її внутрішня будова та склад; її динаміка і їх поверхневе вираження в тектоніці плит, утворенні магм, вулканізмі й виникненні гірських порід. Однак сучасна геофізика опікується ширшими завданнями, як от кругообіг води, зокрема сніг і лід; гідродинаміка океанів і атмосфери; електрика і магнетизм в іоносфері та магнітосфері та сонячно-земна фізика; і подібні питання, пов'язані з Місяцем та іншими планетами[11][12][13][14].
Геофізика застосовується до суспільних потреб, як от мінеральні ресурси Землі, пом'якшення природних небезпек і захист довкілля. У геологорозвідувальній геофізиці дані геофізичних досліджень використовуються для дослідження потенційних нафтових резервуарів і родовищ корисних копалин на нашій планеті, визначення розташування ґрунтових вод, пошуку археологічних пам’яток, визначення товщини льодовиків і ґрунту та оцінки місць для відновлення природи[12].
Додаткові дані: Радіус Землі, Кулястість Землі та Геоморфологія
Вигляд Землі майже кулястий, із середнім діаметром 12 742 кілометри, що робить її п’ятим за розміром тілом планетарного розміру Сонячної системи, та найбільшою серед її земляних планет. Через обертання Землі її форма випукла навколо екватора і злегка сплощена на полюсах[15], внаслідок чого діаметр на екваторі на 43 кілометри більший, ніж на полюсах[16]. Тож форму Землі точніше буде представити як сплющений сфероїд.
Водночас, форма Землі має місцеві топографічні відмінності. Однак найбільші відхилення, такі як Маріанська западина (10 925 метрів нижче місцевого рівня моря),[17] скорочують середній радіус Землі лише на 0,17 %, а гора Еверест (8 848 метрів над місцевим рівнем моря) подовжує його тільки на 0,14 %[18]. Поверхня Землі розташована найдальше від центру маси Землі, в її екваторіальній опуклості, що робить вершину вулкана Чимборасо в Еквадорі (6384,4 км) найдальшою точкою[19][20]. Порівняно з жорстким рельєфом суші, океан показує динамічніший рельєф[21].
Точкою на поверхні Землі, найближчою до центру планети, є заглибина Літке в Північному Льодовитому океані (6351,7 км від центру). Однак найглибшою точкою нижче рівня моря є безодня Челленджера, але вона на 14,7 км далі від центру Землі[22].
Щоби виміряти місцеві відмінності рельєфу Землі, геодезія використовує так звану взірцеву Землю, що являє форму, яка називається геоїдом. Таку форму геоїда можна отримати, якщо зробити зразковим океан, котрий покриває Землю цілком і без будь-яких збурень, як от припливи та вітри. У підсумку виходить гладенька, але нерівномірна під дією гравітації поверхня геоїду, що забезпечує середній рівень моря (MSL) як точки відліку для топографічних вимірювань[22].
| Цей розділ не містить посилань на джерела. |
Фігура Землі — це ідеалізація, за допомогою якої намагаються відтворити форму планети. Залежно від мети опису вигляду Землі, використовують різні моделі форми. Найгрубішою формою опису фігури Землі при першому наближенні — є сфера. Для більшості проблем загального землезнавства цього наближення видається достатнім, щоби використовувати в описі чи дослідженні деяких географічних процесів. У такому разі відкидають сплющеність планети при полюсах як несуттєве зауваження. У більшому, другому наближенні, фігуру Землі прирівнюють до еліпсоїда обертання. Ця модель, що відзначається вираженою віссю, екваторіальною площиною симетрії та меридіональними площинами, застосовується в геодезії для обчислення координат, будування картографічних мереж, розрахунків тощо. Через те, що екваторіальний переріз Землі також еліпс з різницею довжин півосей 200 м й ексцентриситетом 1/30000, третьою моделлю виступає тривісний еліпсоїд. У географічних дослідженнях ця модель майже не використовується, вона лише свідчить про складну внутрішню будову планети. Четверте наближення, геоїд — це еквіпотенціальна поверхня, що збігається з середнім рівнем Світового океану, є геометричним місцем точок простору, що мають однаковий потенціал сили ваги. Така поверхня має неправильну складну форму, тобто не є площиною. Рівнева поверхня в кожній точці перпендикулярна до виска. Прикладне значення та важливість цієї моделі полягає в тому, що лише за допомогою виска, рівня, нівеліра та інших геодезичних приладів можна простежити положення рівневих поверхонь, тобто, в нашому випадку, геоїда.
Додаткові відомості: Суходіл (географія), Педосфера, Океан, Море, Кріосфера.
Земна поверхня — це верхній шар твердої або рідкої структури Землі на межі з її атмосферою. Земля як прилизаний (ідеалізований) сфероїд має площу поверхні близько 510 мільйонів км2[23]. Землю можна розподілити на дві півкулі. Загалом Земля поділяється за широтою на полярні Північну та Південну півкулі або за довготою на континентальні Східну та Західну півкулі. Що стосується поверхневого розподілу суші та води, Землю можна поділити на водну півкулю, зосереджену на океани, і сушу, спрямовану на твердь.
Більша частина поверхні Землі складається з води в рідкому вигляді або в менших кількостях як крига. 70,8 % або 361,13 мільйонів км2 поверхні Землі становить взаємопов’язаний океан[24], що утворює всеосяжний або світовий океан Землі[25]. Це робить Землю разом із її яскравою гідросферою, водним світом[26] чи океанським світом[27][28], особливо в ранній історії Землі, коли вважається, що океан, можливо, тоді повністю покривав Землю[29]. Світовий океан зазвичай поділяють на Тихий океан, Атлантичний океан, Індійський океан, Південний океан і Північний Льодовитий океан, від найбільшого до найменшого. Океан заповнює океанічні западини. Дно океану складається з абісальних рівнин, континентальних шельфів, підводних гір, підводних вулканів[30], океанічних жолобів, підводних каньйонів, океанічних плато та системи серединно-океанічних хребтів, що охоплюють земну кулю.
У полярних регіонах Землі поверхня океану вкрита сезонно змінною кількістю морського льоду, який часто з’єднується з полярною сушею та крижаними покривами, утворюючи полярні крижані шапки.
Суша посідає 29,2 %, або 148,94 мільйонів км2 площі поверхні Землі. Вона складається з багатьох островів по всій земній кулі, але переважно з чотирьох величезних континентальних утворень, якими є від найбільших до найменших: Африка-Євразія, Америка (суша), Антарктида та Австралія (суша)[31][32]. Перелічені масиви, далі розбиті та згруповані в континенти. Рельєф дуже різноманітний і складається з гір, пустель, рівнин, плато та інших видів рельєфу. Висота поверхні суші змінюється від найнижчої точки −418 м в Мертвому морі до найбільшої висоти 8848 м на вершині гори Еверест. Середня висота суші над рівнем моря становить близько 797 метрів[33].
Суша може бути вкрита поверхневими водами, снігом, кригою, штучними спорудами або рослинністю. Більша частина суші Землі має рослинність, але льодовикові покриви (10 %) і пустелі (33 %) посідають значну її частину. Педосфера — це зовнішній шар континентальної поверхні Землі, який складається з ґрунту та зазнає процесів ґрунтоутворення. Ґрунт має вирішальне значення для того, щоби земля була орною. Загальна орна земля на нашій планеті становить 10,7 % поверхні суші, з яких 1,3 % це постійні орні землі[34]. Земля має приблизно 16,7 мільйонів км2 орних угідь і 33,5 мільйонів км2 пасовищ[35].
| Цей розділ не містить посилань на джерела. |
Утворення Землі завдяки акреції тривало 10...20 млн років. Спочатку Земля була майже цілком розплавленою[36], але поступово охолола, і на її поверхні виникла тонка тверда оболонка — земна кора.
Земля піддавалася навальному влучанню астероїдів упродовж перших 100 мільйонів років, як зараз загальноприйнято визнавати.
Незабаром після утворення Землі, приблизно 4,53 млрд років тому, виник Місяць. Одна з сучасних теорій появи єдиного природного супутника Землі стверджує, що це відбулося внаслідок зіткнення з важенним небесним тілом, яке назвали Тейя.
На відміну від Місяця, майже всі ударні колишні кратери на Землі, зникли через геологічні процеси. Молода Земля нагрівалася кінетичною енергією ударів під час потужного бомбардування, та виробництвом тепла радіоактивного розпаду, доки вона (як зазначено вище) майже не розплавилася. Після цього земне тіло гравітаційно розосередилося на ядро та мантію. Найважчі елементи, особливо залізо, опускалися до центру тяжіння Землі. Легкі елементи, перш за все кисень, кремній і алюміній, піднялися догори і утворили переважно силікатні мінерали, які також є породами земної кори. Оскільки Земля складається здебільшого із заліза та силікатів, вона, як і всі планети земної групи, має досить високу середню щільність 5,515 г/см³.
Первинна атмосфера Землі виникла завдяки дегазації гірських порід і вулканічної активності. З атмосфери сконденсувалася вода, утворивши Світовий океан. Попри те, що можливо, Сонце на той час світило на 70 % слабше[джерело?], ніж тепер, геологічні дані свідчать, що океан не замерз, і це, напевно, пов'язане з парниковим ефектом. Приблизно 3,5 млрд років тому виникло магнітне поле Землі, котре почало захищати її атмосферу від сонячного вітру.
Утворення Землі і початковий етап її розвитку (тривалістю приблизно 1,2 млрд років) належать до перед-геологічної історії. Повний вік найдавніших гірських порід становить понад 3,5 млрд років і, починаючи від цього часу, веде відлік геологічна історія Землі, яка поділяється на два нерівні етапи: докембрій, що тривав приблизно 5/6 усього геологічного літочислення (у межах 3 млрд років), і фанерозой, що охоплює останні 570 млн років. Близько 3...3,5 млрд років тому, внаслідок еволюції матерії на Землі виникло життя, почався розвиток біосфери — сукупності всіх живих організмів (так звана жива речовина Землі), яка суттєво вплинула на розвиток атмосфери, гідросфери й геосфери (принаймні в частині осадової оболонки). Внаслідок кисневої катастрофи, діяльність живих організмів змінила склад атмосфери Землі, збагативши її киснем, і це обумовило можливість для розвитку аеробних живих істот.
Нове явище, що дедалі більше справляє могутній вплив на біосферу та навіть геосферу — діяльність людства, яке з'явилося на Землі після появи (внаслідок еволюції) розумної людини менш ніж 3 млн років тому (єдності щодо визначення цієї події не досягнуто й деякі дослідники нараховують 7 млн років). Відповідно, впродовж розвитку біосфери вирізняють утворення та подальший розвиток ноосфери. Висока стрімкість приросту населення Землі (чисельність земного населення становила 275 млн 1000-го року, 1900 року — 1,6 млрд душ і більше 7 млрд осіб 2012 року) та посилення впливу людського суспільства на природне середовище, висунули питання бережного використання всіх природних ресурсів і охорони природи.
Біологічне і геологічне майбутнє Землі можна екстраполювати на основі передбачуваних ефектів кількох довгострокових впливів. До них належать: хімічний склад поверхні Землі, швидкість охолодження внутрішньої частини планети, гравітаційні взаємодії з іншими об'єктами Сонячної системи і постійне збільшення світності Сонця.
Невизначеним чинником в цій екстраполяції є постійний вплив технологій, впроваджуваних людьми, таких як кліматична інженерія, які можуть викликати значні зміни на планеті[37]. Нинішнє голоценове вимирання[38] викликане технологіями, і наслідки можуть тривати до п'яти мільйонів років. Водночас, технології можуть призвести до вимирання людства, в підсумку чого планета поступово повернеться до повільніших темпів еволюції, обумовлених винятково довгостроковими природними процесами[39].
Через проміжки часу в сотні мільйонів років, випадкові небесні явища представляють величезний ризик для біосфери, що може призвести до масових зникнень. Їх стосуються удари комет або астероїдів, а також можливість масивного вибуху зірки, званої надновою, у межах 100 світлових років від Сонця. Інші велетенські геологічні події, передбачуваніші. Теорія Міланковича пророкує, що на планеті будуть тривати льодовикові періоди, у всякому разі, до ти, поки не закінчиться четвертинне зледеніння. Ці періоди викликані змінами ексцентриситету, нахилу осі і прецесії орбіти Землі[40]. У межах циклу суперконтиненту який триває, тектоніка плит, ймовірно, призведе до утворення суперконтиненту через 250—350 мільйонів років. Припускається, що за деякий час — в наступні 1,5-4,5 мільярда років, нахил осі Землі може почати піддаватися безладним перемінам зі зміною нахилу осі до 90°[41].
| Речовина | Формула | Вміст | |
|---|---|---|---|
| Континентальна | Океанічна | ||
| Діоксид кремнію | SiO2 | 60,2 % | 48,6 % |
| Оксид алюмінію | Al2O3 | 15,2 % | 16,5 % |
| Оксид кальцію | CaO | 5,5 % | 12,3 % |
| Оксид магнію | MgO | 3,1 % | 6,8 % |
| Монооксид заліза | FeO | 3,8 % | 6,2 % |
| Оксид натрію | Na2O | 3,0 % | 2,6 % |
| Оксид калію | K2O | 2,8 % | 0,4 % |
| Оксид заліза(III) | Fe2O3 | 2,5 % | 2,3 % |
| Вода | H2O | 1,4 % | 1,1 % |
| Діоксид вуглецю | CO2 | 1,2 % | 1,4 % |
| Оксид титану(IV) | TiO2 | 0,7 % | 1,4 % |
| Оксид фосфору(V) | P2O5 | 0,2 % | 0,3 % |
| Total | 99,6 % | 99,9 % | |
Маса Землі становить приблизно 5,9722×1024 кг[1]. Вона складається переважно із заліза (32,1 %), кисню (30,1 %), кремнію (15,1 %), магнію (13,9 %), сірки (2,9 %), нікелю (1,8 %), кальцію (1,5 %) і алюмінію (1,4 %), решту — 1,2 % становлять слідові кількості інших хімічних елементів. Вважається, що через масову сегрегацію, область ядра здебільшого складається із заліза (88,8 %), з меншою кількістю нікелю (5,8 %), сірки (4,5 %) і нижче 1 % мікроелементів.
Найпоширенішими складовими породи земної кори є майже всі оксиди: хлор, сірка та фтор є важливими винятками з цього, і їх загальна кількість у будь-якій породі зазвичай, набагато менше 1 %. Понад 99 % земної кори складається з 11 оксидів, переважно кремнезему, оксиду алюмінію, оксидів заліза, вапна, магнезії, поташу та соди[42][43].
Див. також Геологія, Мінерагенія Землі, Пульсаційна гіпотеза, Сейсмічність Землі,
.svg){kind=small}