Бабич Валерій Васильович

Ба́бич Вале́рій Васи́льович — інженер-суднобудівник, до 1991 року начальник конструкторського бюро у відділі головного конструктора Чорноморського суднобудівного заводу в Миколаєві з авіаносних кораблів і наземного комплексу випробувань корабельної авіації «Нитка». Після виходу на пенсію — письменник, краєзнавець, журналіст. Член Національної спілки журналістів України (2002), Спілки письменників Росії (2008), лауреат миколаївського обласного конкурсу засобів масової інформації «ПроМедіа» (2002), премій «Золоте перо» (2006) та імені М. М. Аркаса (2012)^[1].

Валерій Васильович Бабич
Народився	27 січня 1941(1941-01-27) (84 роки) Запоріжжя
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	прозаїк, есеїст
Знання мов	російська
Мова творів	російська
Роки активності	з 2000 року
Magnum opus	«Наші авіаносці» (рос.)
Діти	Гліб Бабіч
Премії	«Золоте перо» (2006) Імені М. М. Аркаса (2012)
Сайт: 1970–1980 роках — корабел, конструктор радянських [[Авіаносний крейсер|авіаносців
Бабич Валерій Васильович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бабич.

Біографія

Валерій Васильович народився 27 січня 1941 року в Запоріжжі в журналістській родині. В 1950 році разом з батьками переїхав до Миколаєва. В 1955 році поступив у миколаївський суднобудівний технікум, який закінчив у 1959 році.

Після закінчення технікуму з 1959 по 1962 рік працював електромонтажником на суднобудівному заводі імені 61 комунара. Брав участь у будівництві головного великого протичовнового корабля 61-го проекту «Комсомолець України», пошуково-рятувальних кораблів для Військово-морського флоту^[2].

Інженер-конструктор

В 1967 році Валерій Бабич закінчив Миколаївський кораблебудівний інститут. Після закінчення вишу направлений на роботу у відділ головного конструктора Чорноморського суднобудівного заводу конструктором з ракетно-артилерійського озброєння. Брав участь у роботах над комплексами озброєння протичовнових крейсерів-вертольотоносців проекту 1123 «Москва» і «Ленінград»^[2].

З 1969 року — провідний конструктор відділу головного конструктора ЧСЗ з систем, що обслуговують космічний комплекс на будівництві судна космічної служби «Академік Сергій Корольов»^[2].

«Я його будував». Валерій Бабич на борту авіаносного крейсера «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнєцов»

Після здачі Військово-морському флоту «Сергія Корольова» працював на будівництві авіаносних крейсерів — радянського аналога авіаносців^[2]:

• 1970–1975 роки — провідний конструктор відділу головного конструктора ЧСЗ з авіаційного комплексу на будівництві авіаносного крейсера «Київ».
• 1976–1978 роки — керівник групи озброєння відділу головного конструктора (ракетно-артилерійське, авіаційне і протичовнове озброєння) при будівництві тавкр «Мінськ».
• 1979–1991 роки — начальник конструкторського бюро відділу головного конструктора з авіаносців і наземному комплексу випробувань корабельної авіації «Нитка» (будівництво тавкр «Новоросійськ», «Баку», «Тбілісі», «Варяг», атомного важкого авіаносного крейсера «Ульяновськ»).

На цей період припали найбільш насичені роки в радянській програмі будівництва авіаносних кораблів. Наприклад, у 1981 році одночасно добудовувався і готувався до випробувань «Новоросійськ», «Баку» готувався до спуску на воду, а в Невському ПКБ в Ленінграді розроблявся технічний проект авіаносного корабля нового покоління проекту 1143.5, призначеного для базування палубних винищувачів Як-41М, Су-27К і МіГ-29К^[3]. З 1977 року в Криму, на аеродромі Саки, Чорноморський суднобудівний завод розпочав роботи з будівництва унікального науково-випробувального навчального тренажера корабельної авіації НИТКА. На цьому береговому комплексі-тренажері відпрацьовувалися дослідні зразки злітно-посадкових механізмів і трамплінів, тренувались льотчики корабельної авіації^[4].

В 1983 році Валерій Бабич здійснив похід з Севастополя на Північний флот, в Сєвєроморськ на авіаносному крейсері «Новоросійськ», а у 1988 — провів сім місяців на бойовій службі в Середземному морі на тавкр «Баку», після чого здійснив перехід на цьому кораблі на Північ, до місця його постійного базування в Сєвєроморську. Стаж наплаваності Бабича за цей період склав понад 60 місяців — п'ять років^[2].

З 1991 до 1993 року Валерій Васильович працював начальником відділу зовнішньоекономічних зв'язків Чорноморського суднобудівного заводу. Потім — представником італійського суднобудівного заводу «Арсенале-Венеція» в Україні.

Творчий доробок

З 2000 року Валерій Васильович активно займається літературною і журналістською діяльністю. Член Національної спілки журналістів України, Спілки письменників Росії, лауреат миколаївського обласного конкурсу засобів масової інформації «ПроМедіа» (2002), премій «Золоте перо» (2006) та імені М. М. Аркаса (2012)^[1].

Книгам Валерія Бабича присвоєно номери:^[5]:

«Наші авіаносці» – книга 1, 468 сторiнок.

«Місто святого Миколая та його авіаносці» – книга 2, 424 сторiнки.

«Володарі океанів» – книга 3, 496 сторiнок.

«Світовий авіаносний флот» – книга 4, 398 сторiнок.

«Протичовнове павутиння» – книга 5, 92 сторiнки.

«Південна корабельна столиця» – книга 6, 172 сторiнки.

«Коли змінюються епохи» – книга 7, 480 сторiнок.

«Древо життя» – книга 8, 116 сторiнок.

«Журналіст Тетяна Трескунова» – книга 9, 332 сторiнки.

«Південна правда. Історія та долі» – книга 10, 444 сторiнки.

«Володимир Костенко» (книга випущена у серії «Легендарні імена»), 31 сторiнка.

Перекладено на англійську мову та підготовлено до випуску:

«City of St. Nicholas and its aircraft carriers» («Місто святого Миколая та його авіаносці»).^[6]

«Lords of the Oceans» («Володарі океанів»).

«World Aircraft Carrier Fleet» («Світовий авіаносний флот»).

«Anti-submarine Web» («Протичовнове павутиння»)

«Southern Ship Capital» («Південна корабельна столиця»)^[7]

«Tree of Life» («Древо життя»).

• Книга-спогади «Наші авіаносці» (російською мовою)^[8]. В книзі, написаній в формі щоденника, автор згадує про бойові походи на авіаносних крейсерах «Новоросійськ» і «Баку», в яких він брав участь. На фоні спогадів розкриваються подробиці проектування і будівництва найбільших і складних кораблів, з тих що створювалися суднобудівною промисловістю, про розвиток класу авіаносців і палубної авіації в СРСР та за кордоном в кінці XX століття.
• Науково-популярне видання «Місто Святого Миколая і його авіаносці» (російською мовою)^[9]. Розповідається про розвиток Миколаєва як міста-верфі, осередку суднобудування, про побудовані миколаївськими корабелами унікальні кораблі від лінкорів-дредноутів типу «Імператриця Марія» до важких авіаносних крейсерів — авіаносців «Варяг» «Адмірал Кузнецов», «Ульяновськ». Окремі розділи книги присвячені творцям літаків вертикального злету та приземлення Як-38, Як-141, палубних винищувачів Су-27К, МіГ-29К, протичовнових вертольотів Ка-25 і Ка-27 тощо.
• Науково-популярне видання «Володарі океанів». Половина книги присвячена авіаносним кораблям Чорноморського суднобудівного заводу, починаючи від вертольотоносців «Москва» і «Ленінград» і закінчуючи атомним авіаносцем «Ульяновськ». А друга половина книги — атомним авіаносцям США, починаючи з «Ентерпрайза» і закінчуючи останнім авіаносцем «Джеральд Форд». У книзі вперше зібрані воєдино фотографії авіаносців, побудованих на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві і авіаносців, побудованих на верфі «Newport News Shipbuilding» в США. У книзі представлені так само всі типи палубної авіації, включаючи новітні розробки.
• Науково-популярне видання «Світовий авіаносний флот». У книзі дано огляд розвитку світового авіаносного флоту. Розповідається про авіаносці США, Китаю, Росії, Великобританії, Франції, Індії, Італії, Іспанії, Бразилії, Аргентини і Таїланду. Окремі глави присвячені десантним вертольотоносцям Японії, Південної Кореї, Австралії, Єгипту, Туреччини.
• Науково-популярне видання «Протичовнове павутиння». У книзі розповідається про будівництво на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві протичовнових крейсерів-вертольотоносців «Москва» і «Ленінград». Окремі глави присвячені творцям протичовнових вертольотів Ка-25 i Ка-27, десантних вертольотів Ка-29 і вертольотів радіолокаційного дозору Ка-31 РЛД. Розповідається про створення в об'єднанні «Камів» нового покоління вертольотів Ка-50 «Чорна акула», Ка-52 «Алігатор» і корабельних вертольотів Ка-52К «Катран».
• Краєзнавче видання «Південна Корабельна столиця». У книзі показано, яким історичним шляхом Миколаїв досяг технологічним вершин, що дозволили йому стати одним з найбільших світових суднобудівних центрів.
• Краєзнавче видання «Коли змінюються епохи». У книзі вміщено матеріали, опубліковані автором у мережі Facebook з 2017 по 2021 роки разом з коментарями читачів. Гострі дискусії навколо тем, піднятим автором, передають дух того часу «зміни епох».
• Автобіографічний нарис Валерія Бабича. «Древо життя». У книзі вміщено спогади про юнацькі роки, про навчання в суднобудівному технікумі та Миколаївському кораблебудівному інституті, про роботу на Чорноморському суднобудівному заводі. Розповідається про те, як створювалися книги про авіаносців.
• Краєзнавчий нарис «Журналіст Тетяна Трескунова» (російською мовою)^[10]. В книзі розповідається про життя і творчій шлях миколаївської журналістки Тетяни Захарівни Трескунової - мами Валерія Бабича, яка працювала в газетах «Бузька зоря» і «Південна правда» в 1950–1987 роках, а напередодні війни і після її закінчення — в запорізькій обласній газеті «Індустріальне Запоріжжя»; опубліковані її обрані нариси і репортажі, розповідається про подальшу долю деяких героїв цих статей.
• Краєзнавче видання «Південна правда. Історія та долі» (російською мовою)^[11]. В багато ілюстрованій історичними світлинами книзі показане життя Миколаєва в другій половині XX століття через долі найвідоміших миколаївських журналістів, письменників, літераторів.
• Історичний нарис «Володимир Костенко» (російською мовою)^[12]. В брошурі серії «Легендарні імена» розкривається життєвий шлях російського і радянського інженера-кораблебудівника, учасника Цусимської битви, одного з організаторів суднобудування в СРСР, лауреата Сталінської премії Володимира Поліевктовича Костенка. Докладно висвітлений десятирічний період роботи Костенка на Миколаївському заводі «Наваль» в період будівництва лінкорів «Імператриця Катерина Велика», «Імператор Микола I» і есмінців типу «Новик» і «Дєрзкій».
• Книги Валерія Бабича переведені на китайську мову і видані в Китаї:
• Книга «Місто святого Миколая i його авіаносці» випущена під назвою «Велике морське протистояння», видавництво Ship Engineering Editorial & Publishing House, Шанхай, 2013 рік.瓦列里巴比奇 关于 航空 书籍 在 中国 的 翻译 及 出版: "伟大 的 海上 对抗", 出版社
• Чотиритомник під загальною назвою «Наші авіаносці», випущений в Китаї, 2017 рік, видавництво Ship Engineering Editorial & Publishing House, Шанхай, 2017 рік.丛书 "我们 的 航母" 分为 四册 2017 年, 出版社:
• «Щоденники далеких походів» - 1 том. "海上 远航 日记" - 第一 册
• «Документальна повість про морські конфронтації» - 2 том "还 上 对抗 纪实" - 第二 册
• «Тактика і техніка авіаносців» - 3 том "航母 战术 技术" - 第三 册
• «Пошук атомних підводних човнів» - 4 том "猎捕 核潜艇" - 第四 册

Опублікував понад півсотні статей в «Південній правді», «Вечірньому Миколаєві», «Миколаївських Новинах», «Кримській правді», журналах «Миколаїв» і «Нове століття». Деякі з них:

• «Імператриці і Імператори» («Вечірній Миколаїв», стаття про лінкори-дредноути типу «Імператриця Марія»)^[13];
• «На хвилях Перської затоки» («Південна правда», про Ірано-іракську війну та участі кораблів ВМФ СРСР в патрулюванні і проводці суден Перською затокою)^[14];
• «Китайський авіаносець „Мінськ“» («Вечірній Миколаїв», про долю авіаносного крейсера «Мінськ», який став експонатом військового парку Minsk World в Шеньчжені)^[15];
• «Ракетний залп нашого першого авіаносця» («Південна правда», про перші кроки першого радянського «авіаносця» — авіаносного крейсера «Київ»)^[16];
• «Юрій Іванович Макаров» («Вечірній Миколаїв», про директора ЧСЗ в період будівництва авіаносців)^[17];
• «Китайський авіаносець „Київ“» («Південна правда», про долю, яка спіткала крейсер «Київ» після розпаду СРСР)^[18];

Валерій Бабич (ліворуч) і «головний будівник миколаївських авіаносців» Герой Соціалістичної Праці Іван Йосипович Вінник

• «Головний будівельник радянських авіаносців» («Вечірній Миколаїв», про роботу і життєвий шлях організатора і керівника вітчизняного суднобудування, Героя Соціалістичної Праці Івана Йосиповича Вінника)^[19];
• «Директор» («Вечірній Миколаїв», про організатора будівництва миколаївських авіаносців, директора двох суднобудівних заводів «Імені 61 комунара» і Чорноморського Ігоря Миколайовича Овдієнка)^[20];
• «Лауреат Ленінської премії» («Вечірній Миколаїв», до 90-річчя з дня народження капітана 1 рангу Віталія Васильовича Ващіленка — відомого військово-морського інженера-турбініста)^[21];
• «Ностальгія» («Вечірній Миколаїв», про долю капітана яхти «Ікар» Бориса Степановича Немирова, який підготував і очолив першу в СРСР навколосвітню подорож яхти)^[22];
• «Головний конструктор і головний будівник першого радянського авіаносця» («Нове століття», про творчий тандем — головного конструктора кораблів проекту 1143 Аркадія Васильовича Маринича і їх головного будівника Івана Йосиповича Вінника^[23];
• «Перл-Гарбор. Аіваносці в бою» («Нове століття», про застосування авіаносців на Тихоокеанському ТВД під час Другої світової війни, уроки Перл-Гарбора)^[24];
• «Два „Новоросійська“» («Нове століття», про паралелі в долі двох кораблів — лінкора «Новоросійськ» і авіаносця «Новоросійськ»^[25];
• «Перша посадка» («Південна правда», про перші в світі посадку і зліт з корабельного трампліна тавкр «Тбілісі» літаків зі звичайною аеродинамічною схемою Су-27К, МіГ-29К і Су-25УТГ)^[26];
• «Багатомільярдна спадщина» («Вечірній Миколаїв», про авіаносці, які дісталися в спадок Росії і Україні, і що були знищені або розпродані за безцінь)^[27];
• «Куди йти нашому суднобудуванню» («Вечірній Миколаїв», про перспективи українського суднобудування сьогодні)^[28];
• «„Варяг“ в Китаї: Погляд з України» («Південна правда», про поневіряння важкого авіаносного крейсера «Варяг»)^[29] та інші.

Валерій Васильович Бабич із сім'єю живе в Миколаєві.