Балабанова Анжеліка Ісаківна

Анжеліка Ісааківна Балабанова (івр. אנג'ליקה באלאבנוב, італ. Angelica Balabanoff) (1869, Чернігів, Російська імперія — 25 листопада 1965, Рим, Італія) — соціал-демократка, пізніше комуністка, діячка російського та італійського робітничого руху, член керівництва Комінтерну.

Балабанова Анжеліка Ісаківна
рос. Анжелика Балабанова
Народилася	не раніше 7 (19) травня 1869 і не пізніше 4 серпня 1878  Чернігів[1][2]
Померла	25 листопада 1965(1965-11-25)[3][4][…]  Рим, Італія[1][2]
Поховання	Римський протестантський цвинтар
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	політична діячка, письменниця, редакторка, політична активістка
Галузь	політика[5] і соціалізм[5]
Alma mater	Новий університет Брюсселяd[1]
Знання мов	російська[6], італійська, французька і шведська
Партія	КПРС[1], Італійська соціалістична партія[1] і Італійська демократична соціалістична партія
У шлюбі з	Балабанов Михайло (Самуїл) Соломонович
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Керівні діячі КП(б)У під час українсько-більшовицької війни. Зліва направо: Олександр Хмельницький, Мойсей Рухимович, Мойсей Грановський, Володимир Юдовський, Климент Ворошилов, Володимир Мещеряков, Микола Подвойський, Анжеліка Балабанова, Християн Раковський, Микола Скрипник, Володимир Затонський.

Народилася у Чернігові, у багатій єврейській родині.

Навчаючись у Брюсселі, Балабанова починає цікавитись радикальними соціалістичними ідеями. Переїхавши до Риму, агітує робітників текстильної індустрії; згодом стає лідером Італійської Соціалістичної партії (PSI). У цей час її ім'я можна побачити поряд із прізвищами Лабріола, Серраті, Муссоліні (котрого вона навчала основ марксизму), Філіппо Тураті.

У роки Першої світової війни Анжеліка Балабанова під час так званого Руху Ціммервальд — розколу соціалістичної ідеологеми на комуністичну та соціал-демократичну — визначилась як прихильниця лівішої течії. Анжеліка багато часу проводить у Швеції, де знайомиться з багатьма шведськими комуністичними лідерами. В 1917 році вона приєдналася до більшовицької партії СРСР (див. Пломбований вагон); була секретарем Комінтерну у 1919—1920 роках, співпрацюючи з В. Леніном, Л. Троцьким, Г. Зінов'євим та іншими. Згодом розходиться з більшовиками, виїжджає до Італії, де жорстко їх критикує. В Італії стає одним із лідерів Італійських Соціалістів, т. зв. Максималістської групи. З розростанням фашистського руху знаходить притулок у Швейцарії. Після Другої світової війни повертається назад в Італію, де до самої смерті 1965 року залишається активістом соціалістичного руху, заснувавши у 1947 році Соціалістичну Робітничу партію, яка згодом стала Італійською Демократичною Соціалістичною партією (PDSI).

Твори

• La mia vita di rivoluzionaria
• Lenin visto da vicino
• Балабанова А. Моя жизнь — борьба. Мемуары русской социалистки. 1897—1938.— М.: Центрполиграф 2007.— 336 с.— (Свидетели эпохи) ISBN 978-5-9524-3006-8.