Балецький Еміль Дмитрович

Емі́ль Дми́трович Бале́цький (1919, Чинадійово — 1981, Будапешт) — закарпатський поет, письменник москвофільної орієнтації, вчений філолог-славіст.

Еміль Дмитрович Балецький
Народився	21 лютого 1919(1919-02-21) с. Чинадійово
Помер	29 грудня 1981(1981-12-29) (62 роки) м. Будапешт
Країна	Чехословаччина  Угорщина
Діяльність	прозаїк, поет
Сфера роботи	мовознавство[1], слов'янознавство[1], русистика[1] і перекладацтво[d][1]
Alma mater	Будапештський університет (1943)
Заклад	Інститут марксизму-ленінізму
Знання мов	російська[1], угорська[1], старослов’янська, українська, русинська, чеська і слов'янські мови[1]
Мова творів	російська, українська (закарпатський діалект)
Роки активності	1935-1943 рр.
Діти	Annamária Baleczkyd
Балецький Еміль Дмитрович у Вікісховищі

Життєпис

Випускник Чинадійовської народної школи та Мукачівської русинської гімназії.

Закінчив 1943 Будапештський університет. З 1945 працює в Угорському радіокомітеті, з 1951 — доцент, а з 1952 — завідувач кафедри російської мови Інституту Маркса — Енгельса — Леніна при ЦК ВКП(б), з 1965 — завідувач кафедри російської мови і літератури Будапештського університету.

З 1944 р. Балецький постійно мешкає в Угорщині, багато років завідує кафедрою російської філології Будапештського університету, виступає співавтором першого підручника старослов'янської мови для угорців.

Літературна творчість

У студентські та гімназичні часи публікував вірші, оповідання, художні переклади, фольклорні записи. Наприкінці 1941-на початку 1942 роках редагував з Будапешту літературну сторінку ужгородської газети «Карпаторусскій Голосъ».

Ранні оповідання та вірші писав переважно російською мовою в дореволюційній орфографії, також збереглися його твори «угроруською мовою». В статті «Литература и народный языкъ» критично висловився щодо письменників, які нехтують народною мовою:

Якъ видиме туй уже бѣда зъ языкомъ. Але чому ? - Тому, бо люде ци письменники, якѣ не знають русского литературного язьіка, беруться писати на семъ язьіцѣ, бо многѣ переконанѣ, что лише на семъ язьіцѣ можно творити литературу.[2]

Наукові праці

Автор праць з діалектології, історії, етимології української та інших слов'янських мов, а також українсько-угорських міжмовних контактів (російською та угорською мовами):

• «Про мовну приналежність і заселення села Комлошка в Угорщині» (1956),
• «Єгерський рукописний ірмологій» (1958),
• «Українська грамота Софії Баторі 1674» (1959, у співавт.),
• «Новий етап у дослідженні говорів Закарпаття» (1962),
• «Про деякі угорські запозичення в українській мові» (1963) та ін.