Батищев Іустин Миколайович

Іустин (Іустим) Миколайович Батищев (нар. 1 травня 1882(18820501), м. Аккерман Бессарабської губернії — 27 травня 1969, м. Білгород-Дністровський Одеської області) — радянський діяч, революціонер-підпільник, заступник голови Татарбунарського райвиконкому Ізмаїльської області. Депутат Верховної Ради СРСР 1-2-го скликань (1941—1950).

Батищев Іустин Миколайович
Народився	1 травня 1882(1882-05-01) місто Аккерман, Бессарабська губернія, Російська імперія
Помер	27 травня 1969(1969-05-27) (87 років) м. Білгород-Дністровський, Одеська область, УРСР, СРСР
Громадянство	Російська імперія,  СРСР
Національність	росіянин
Діяльність	політик, чабан, революціонер, тесляр
Учасник	Татарбунарське повстання[1]
Посада	депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія	ВКП(б)
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Батищев.

Біографія

Народився 1 травня 1882 року в родині бідного селянина із села Солдатського. З одинадцятирічного віку наймитував, пас худобу. Три роки навчався у столярній майстерні. Потім працював столяром у селах Бессарабської і Херсонської губерній.

Два роки відслужив рядовим у російській імператорській армії. Після демобілізації працював у столярних майстернях Одеського юнкерського училища. З 1905 року брав участь у революційній діяльності, розповсюджував листівки серед солдатів 15-го артилерійського батальйону в Одесі. Потім переїхав до Татарбунарів, де працював столяром.

З 1914 року — у російській імператорській армії. Учасник Першої світової війни.

1918 року повернувся до Татарбунарів, працював столяром.

З 1919 року — професійний революціонер (партійна кличка — Алмазов), організатор боротьби селян Південної Бессарабії проти румунської влади. Творець мережі підпільних сільських райкомів і бойових загонів, член Південно-Бессарабського революційного комітету, один з організаторів Татарбунарського повстання вересня 1924 року.

Засуджений румунською владою на довічну каторгу після поразки Татарбунарського повстання і «процесу п'ятисот». Перебував у в'язницях Кишинева, Жилави, Окнеле Марі й Дофтану. Влітку 1940 року, після шістнадцятирічного ув'язнення, звільнений Червоною армією.

У 1940–1941 роках — завідувач відділу кадрів виконавчого комітету Татарбунарської районної ради депутатів трудящих Ізмаїльської області.

Член ВКП(б) з 1940 року.

Під час Німецько-радянської війни перебував у евакуації.

З 1944 року — заступник голови виконавчого комітету, завідувач відділу виконкому Татарбунарської районної ради депутатів трудящих Ізмаїльської області.

Потім — на пенсії у місті Білгороді-Дністровському Одеської області.

Помер 27 травня 1969 року.

Нагороди

• орден Леніна (23.01.1948);
• Почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР (15.09.1964);
• медалі.

Вшанування пам'яті

В місті Татарбунари Одеської області, з яким пов'язана трудова діяльність Іустина Батищева, на будинку по вул. Олександра Коваленка (Тимошенко) встановлено меморіальну дошку (демонтована — 31 січня 2025 року)^[2].

Джерела

• Батищев Иустин Николаевич // Советская Молдавия: краткая энциклопедия / Вартичан И. К. — Кишинёв: Главная редакция Молдавской советской энциклопедии, 1982. — С. 176.
• Знамя советов: газета. — Аккерман, 1940 — грудень.