Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Білгород-Дністровський

місто в Одеській області, адміністративний центр Білгород-Дністровського району. Утворює окрему Білгород-Дністровську міську громаду З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Білгород-Дністровський
Remove ads
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Білгород (значення).
Запит «Аккерман» перенаправляє сюди; див. також Аккерман (значення).

Бі́лгород-Дністро́вський (лат. Tyra, дав.-гр. Τύρας, тур. Akkerman, рум. Cetatea Albă; до 1944 — Аккерман) — місто в Одеській області, центр Білгород-Дністровського району. Населення міста — 48,7 тис. осіб (2020). Місто утворює осібну Білгород-Дністровську міську громаду.

Коротка інформація Білгород-Дністровський, Основні дані ...

Започатковане в IV столітті до н. е., мало велике значення в Середньовіччі та мало потужну оборонну споруду, що досі збереглась, — Аккерманську фортецю.

Місто лежить на Дністровському лимані за 18 км від Чорного моря й за 81 км від Одеси (автошлях Н33).

Remove ads

Назва

Remove ads

Історія

Узагальнити
Перспектива

Античність

Thumb
Місто на мапі УНР

У IV столітті до н. е. на острові, що омивався двома рукавами Тіраса (Дністра), мілетці заклали поліс, що дістав назву Офіуса («місто змій»), через безліч плазунів. Незабаром на високому правому березі річки виросла Тіра — поселення скіфів-орачів. Згодом відмінності між полісами стерлись, люди перемішались, утворивши нову спільноту — скіфів-еллінів, або мікс-еллінів. А коли через дедалі вищий рівень Світового океану Офіусу затопило — її пожильці перебрались до Тіри.

107 року Римська імперія завоювала Дакію, вийшла до Дунаю й зробила його прикордонною річкою. Тіра стала форпостом імперії.

238 року Тіру захопили готи, котрі вже 257 року почали будувати в місті піратський флот і стали нападати на римські провінції.

371 року під мурами поліса з'явились орди гунів, що взяли собі за спільників готських невільників — скіфів-еллінів. У розпал битви за місто вони відчинили ворота, що через них увірвалися кочовики. Від чистого знищення готів урятувала угода з імператором Римської імперії, що 376 року дозволив менш як 200 тисячам готів розселитись у Мезії та Фракії. А завойовники-гуни, на знак подяки несподіваним спільникам, мало не відновили історичну назву поліса — Туріс.

Утім, серед гунського війська були й слов'яни, що осіли в завойованому місті. А вже через три століття воно стало резиденцією легендарного хана Аспаруха, що скорив сім слов'янських племен і 679 року розбив візантійську армію. Ще через два роки на відбитих у Константинополя землях започатковано перше Болгарське царство. Після цього нашестя в полісі утвердилось східнослов'янське плем'я тиверців. Воно підняло місто з попелу, а як головним будівельним матеріалом став білий вапняк, то назвали його Білий Город.

Середньовіччя

IX століття відзначилось приходом до Північного Причорномор'я кочових угрів, котрих згодом змінили печеніги. У Києві спочатку не зважили на цю напасть, але вже 907 року князь Олег справив великий похід Русі на Візантію, в якому спілкували й тиверці. Царгород підступно помстився їм, 915 року нацькувавши печенігів на Білгород. І хоча мури й будинки під час нападу вціліли — вирізано й продано в неволю візантійцям було понад половину городян.

У XII ст. Білгород входив у склад Галицько-Волинського князівства[4][5].

1241 року місто захопили татари, котрі, як і половці, також були тюрками, тому вони зоставили тюркську назву Ак-Ліба. Однак надовго татари в місті не затрималися: 1288 року хан Ногай, мавши потребу в коштах для боротьби з іншими чингізидами, за щедру плату віддав місто генуезьким купцям. Назву міста тоді змінювали кілька разів: Білий Замок (Аспрокастро), Зелений Замок (Мальвокастро), Замок на горі (Монкастро). А з 1362 року, коли повсталі городяни вигнали набридлих баришників та лихварів, — місто назвали Чорний Замок (Маврокастро).

1395 року, за війни між Тимуром та ханом Тохтамишем, місто взяв авангард армії Тимура під проводом еміра Османа.

Місто набуло вільного статусу, посівши помітне місце в економічному житті краю: розвивало ремесла, виготовляло музичні та ігрові інструменти, карбувало монети, вигідно торгувало. Наприкінці XIV століття, Білгород (по-новому Четатя-Албе, або Фегер-Варр), відійшов до Молдавського князівства. За заступника йому був його сюзерен — Угорське королівство. Молдовські господарі подбали щоб відновити старі й побудувати нові оборонні споруди. На каменях мурів викарбувано роки — 1399 і 1432. Останнім фортецю розбудував майстер Федорко 1482 року.

Уздовж фортечних мурів завдовжки 2 кілометри вишикувалось 26 веж (спочатку їх було 34): 12 бойових і 14 глухих, щоб сполучати куртини. Зі східного, західного та південного боків фортецю обступав рів, що спочатку був завширшки 14, а завглибшки — 22 метр. Причому його дно лежало на три метри нижче від рівня води в лимані. Там, де рів підходив до лиману, справили спеціальні заслінки, що в разі небезпеки підіймались і заповнювали його водою. Для зв'язку із зовнішнім світом фортеця мала двоє воріт: Головні (Кілійські) стояли з боку суходолу у двоповерховій вежі, оснащеній двома ворітьми, двома опускними ґратами та звідним мостом; а Овідіопольські ворота виходили до лиману, а для сполучення між частинами фортеці було поставлено ще четверо внутрішніх воріт.

Разом із Кілією, фортеця не раз ставала неабиякою завадою на дорозі до експансії османських султанів. Так, 1420 року османський флот спробував узяти місто, але був відбитий із чималими для нього втратами. 1475 року 30-тисячна армія під проводом господаря Молдови Штефана III захопила місто. Султан Баязид II, що вважав Четатя-Албе за ворота не тільки до Молдови, а й усієї Речі Посполитої, 1484 року зібрав небачене на той час військо, що складалося з 300 тис. османів, 50 тис. кримських татар Менґлі I Ґерайя та загонів волохів. Обкладене і з боку суходолу, і з боку лиману, місто без надії на порятунок боронилось з 1 по 16 серпня. З 20 тисяч городян уціліли тільки 200 родин, а 4 тисячі осіб продали в рабство.

Новий час

1517 р. запорізькі козаки під проводом Предслава Лянцкоронського із Димитром Сильним уперше здійснили рейд під Аккерман.[4][5]

1574 року на османське місто напав козацький флот (25 чайок з екіпажем у складі 600 осіб) на чолі з отаманом Хомою Покотилом, що допомагав господарю Івану Лютому у війні проти Османської імперії. Через несподіваний напад козаки ненадовго заволоділи важливим портом, але замок так і не змогли взяти. Навесні 1614 біля Аккермана відбулася битва між ордами бунтівного нуреддина Шахіна Ґерая і хан-агаси (ханського радника) Бек-аги, що здобув перемогу. Шахін Ґерай спочатку переховувався у Кілії, а згодом утік до Ірану.

1595 року стався козацький похід на Аккерман під проводом гетьмана Григорія Лободи, коли було захоплено місто й фортецю.[4][5]

Для контролю за загарбаною територією переселено татар, що утворили Буджацьку орду з центром в Аккермані (Білій Фортеці). Іноді її називали сухо й офіційно — Керман, або й зовсім по-панібратськи Акджа (біленька). Звідси був родом видатний мусульманський учений Мухаммад аль-Аккірмані (пом. 1760).

У XVII столітті запорожці й далі ходили під Аккерман[4][5][6].

Під Аккерманом 9 березня 1637 року кримська орда на чолі з калгою Хусам-Ґераєм та нуреддином Саадет-Ґераєм, від хана Інаєт Ґерая, котрим допомагав загін запорожців на чолі з гетьманом Павлом Бутом (Павлюком), перемогла буджацьких татар. Кримські татари у квітні-травні обступили Кілію та Кафу, вимагаючи видати ханові прихильників мурзи Кан-Темира Кривавого Меча, що з двором та синами утік до Османської імперії. Рештки Буджацької орди наказано переселити до Криму, але ногайці повстали під Ачі-Кале (нині — Очаків), убили калгу та нуреддина, та повернулися на батьківщину.

У XVIII столітті після поразки гетьмана Івана Мазепи у боротьбі з Росією та жорсткої розправи царського війська зі Старою Січчю у Бесарабії з'явилися козаки-мазепинці на чолі з Пилипом Орликом.[5][4]

У 1768—1774 роках під час російсько-турецької війни запорізька піхота та кіннота з боями пройшла від Січі аж по Добруджу. Частина козаків, уклавши мир, не повернулась на Січ, а осіла на територіях навколо Дністровського гирла. Значна їх кількість жила поблизу Аккермана й у самому місті. Це засвідчують козацькі могили в місті на старих цвинтарях та залишки поселень у Подністров'ї.[4][5]

Thumb
Герб часів Румунії

За Російсько-турецької війни 1787—1791 років, як брали місто 1789 року, відзначився генерал-поручник Віктор Амадей фон Ангальт-Бернбург-Шаумбург-Гойм. У штурмі міста спілкували українські козаки[5][4].

Згідно з Бухарестським трактатом 1812 року землі між Дністром і Дунаєм перейшли до Російської імперії. Буджацьких і ногайських татар виселено до Таврійської губернії, а до спустошеного моровою виразкою краю потекли розрізнені людські потічки: болгари, гагаузи та німці-колоністи знову обживали цю землю. Багато біглих від кріпацтва селян купували в місцевої поліції паспорти вже померлих людей. Це породило явище «безсмертних аккерманських міщан»[7].

Thumb
Меморіал, присвячений містянам-жертвам Голокосту (Холон)

Згодом Аккерманська фортеця втратила свою військово-оборонну вагу, і 1832 року її зняли з реєстрів як стратегічний об'єкт, а 1859 року передали в управління міської влади. Бессарабський і Новоросійський губернатор граф Строганов пішов далі й дозволив Російському товариству пароплавства й торгівлі брати вапняк із фортечних мурів, щоб обладнати пристань. Від чистої руйнації фортецю врятувало те, що видобувати вапняк із кар'єру виявилось значно легше, ніж розбирати мури замку.

Новітній період

Докладніше: Бої за Аккерман (1918)

Згідно з адміністративним поділом УНР, місто було в землі Одесі.

Після тодішнього етапу української революції та громадянської війни Бессарабія загалом і Аккерман поміж іншим потрапили під Румунію. 1925 року місто під румунською назвою Четатя-Албе стає повітовим центром королівства. У 1926—1929 роках примаром міста був Пауль Нікореску[8].

1936 року в місті заснували Аккерманську повітову «Просвіту» — українську культурно-просвітницьку організацію, при якій діяла бібліотека й читальня[9].

За Другої світової війни місто 28 липня 1941 року було окуповане Румунією[10]. З серпня 1941 по серпень 1944 року Аккерман входив до складу Губернаторства Бессарабія Румунії. 2 серпня 1944 року Аккерман був звільнений від румунських військ у ході десантної операції з форсування Дністровського лиману військами 3-го Українського фронту та силами Чорноморського флоту за підтримки 17-ї повітряної армії під час Яссько-Кишинівської наступальної операції 20—29 серпня 1944 року. Військам, які брали участь у звільненні міст Бендери та Аккерман, наказом Сталіна від 23 серпня 1944 року оголошено подяку, а в Москві дано салют 12-ма артилерійськими залпами зі 124 гармат[10]. Місто знову потрапляє до Радянського Союзу, і указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 серпня 1944 року йому повернули одну з колишніх назв — Білгород, з означенням Дністровський[11], одночасно з перейменуванням станції Аккерман Кишинівської залізниці (і майже тоді він став адміністративним центром Лиманського району). Місто повернулося до складу Ізмаїльської області УРСР.

28 листопада 1957 року Лиманський район було перейменовано (з перенесенням районного центру), і в Одеській області утворено Білгород-Дністровський район з центром у Білгороді-Дністровському[12][13][14]. 20-21 січня 1975 року села Вершина, Переможне (до 1945 року Папушой[15][16]) і житловий масив радгоспу «28 червня»[17] Бритівської сільради (разом із їхніми землями в кількості 560 га) долучили до міста Білгород-Дністровського[18].
23 січня 1975 року виконком Одеської облради долучив частину села Переможного (від вулиці Артільної) до села Випасного Випасненської сільради.[19]

1999 року Білгород-Дністровський святкував 2500-річчя. ЮНЕСКО визнало місто за одне з найдавніших у світі[20].

2002 року затверджено гімн міста.

9 липня 2003 року до міста Білгород-Дністровського додали 53,4 гектара земель, що ними урядувала Бритівська сільська рада, 195,51 гектара земель — від Салганської сільської ради Білгород-Дністровського району, 26,52 гектара земель передано від Білгород-Дністровської районної ради Салганській сільській раді Білгород-Дністровського району 4,11 гектара земель міста Білгород-Дністровський. Межі міста були затверджені загальною площею 1910,32 гектара[21].

Російське вторгнення в Україну (2022)

12 травня 2025 року російський ворог атакував місто Білгород-Дністровський. Внаслідок ракетного удару по місту було пошкоджено низку об'єктів цивільної інфраструктури, зокрема приватні житлові будинки[22].

23 червня 2025 року російські війська завдали ракетного удару по цивільній інфраструктурі міста. Одна з ракет влучила в будівлю Ліцею № 1, одного з найстаріших навчальних закладів міста, спричинивши її повне руйнування. Внаслідок атаки загинули співробітники ліцею та цивільні особи, поранення отримали понад 10 людей, серед яких були учні[23]. Ця трагедія сталася наступного дня після випускного вечора в ліцеї[24]. 24 червня у місті було оголошено Днем жалоби[25].

Перейменування об'єктів топоніміки

Справджуючи Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 09 квітня 2015 року № 317-VIII, зважаючи на протокол комісії з питань найменування об'єктів міського підпорядкування, увічнення видатних діячів і подій у місті Білгород-Дністровський від 16 лютого 2016 року № 17, Білгород-Дністровський міський голова Алла Гінак підписала розпорядження від 19 лютого 2016 року № 32 «Про перейменування назв вулиць, провулків, скверів міста»:[26]

Більше інформації Передніша назва, Теперішня назва ...

В листопаді 2023 році було перейменовано кілька десятків вулиць і провулків міста.[27]

Більше інформації Передніша назва, Теперішня назва ...
Remove ads

Клімат

Помірно континентальний клімат регіону характеризується значним числом ясних сонячних днів — у році їхнє число перевищує 290.

Протягом року переважно тепла погода. Найтепліший місяць — липень (середньодобова температура — 25-27 °C тепла, максимальна — 40 °C), найхолодніший місяць — січень (середньодобова температура — −2,5 °C).

Населення

Узагальнити
Перспектива

Динаміка населення

Таблиця зміни чисельності населення
189719411959197019791989200120162022
28 258 22 630 21 832 32 928 46 795 55 631 51 890 50 131 47 727

Національний склад

Національний склад населення за даними перепису 2001 року[28]:

Більше інформації Національність, Відсоток ...

Мовний склад

Рідна мова населення за даними перепису 1897 року[29]:

Більше інформації Мова, Чисельність, осіб ...

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[30]:

Більше інформації Мова, Чисельність, осіб ...

Історія

Згідно з відомостями за 1808 рік, понад третину населення міста становили вірмени. Етнічний склад населення міста був такий[31]:

Більше інформації Національність, % від загального числа жителів ...
Remove ads

Економіка

Узагальнити
Перспектива

Промисловість

На 2017 рік Білгород-Дністровський — одне з промислово розвинених міст Одеської області зі середньорічним обсягом виробництва понад 200 млн грн[32] У місті працює 24 промислових підприємства. Усі підприємства, окрім міської друкарні, приватизовані.

Основні та найприбутковіші галузі промисловості:

  • медична (прилади переливання крові та одноразові шприци);
  • харчова (хліб та хлібобулочні вироби);
  • машинобудівна (електронна);
  • виробництво з пластмас (дитячі іграшки, товари народного споживання);
  • виробництво будівельних матеріалів з бетону (пористого та залізного).

Лідер міської промисловості — завод «Гемопласт» (питома вага у загальному об'ємі виробництві міста коло 60 %) — до 1994 року завод медичних виробів з полімерних матеріалів — єдине з підприємств цього профілю, що зосталось в Україні та насьогодні успішно розвивається (одноразові шприци, прилади переливання крові та ін.)

Транспорт

Thumb
Вокзал залізничної станції Білгород-Дністровський

Транспортно-комунікаційний комплекс міста містить морський торговий порт, центр електрозв'язку, залізничний вокзал та автотранспорт.

З головного вокзалу міста до станції Одеса-Головна 3 рази на день їздять приміські електропоїзди. Вони спиняються й на платформі Тіра, що в одному з житлових масивів. Деякі городяни щоденно їздять на роботу й навчання до Одеси, купуючи місячні абонементні квитки.

До грудня 2017 року їздив пасажирський поїзд Одеса — Ізмаїл/Березине. З 23 вересня 2016 року призначений нічний швидкий поїзд «Дунай» сполученням Київ — Ізмаїл та Київ — Соборне (через Вінницю, Жмеринку, Подільськ), що сполучив місто зі столицею України. Ще їздить поїзд Білгород-Дністровський — Чернівці.

Докладніше: Білгород-Дністровський (станція)

Білгород-Дністровський морський торговельний порт — ще одні ворота міста. Порт лежить у закритій гавані Дністровського лиману на відстані 14 км від моря. Функціонує порт практично весь рік. Судна до порту проходять через Дністровсько-Цареградське гирло. Порт може приймати суда типу «річка — море» вантажомісткістю до 5000 тонн. Пропускна спроможність порту — 3,0 млн тонн у рік, норма одночасної обробки — 5-6 судів. Обладнання та технічні засоби порту дозволяють переробляти практично всі вантажі, окрім хімічних, навалювальних та наливних небезпечних.[33]

Автомобільний транспорт міста — це 8 підприємств автомобільного транспорту (з них 5 спеціалізується на пасажироперевезеннях), котрі надають і міжнародні послуги. Міські пасажироперевезення забезпечують 58 автобусів, приміські та міжміські маршрути — 176 автобусів.

Зв'язок

Послуги зв'язку в місті надає Центр електрозв'язку № 1 ВАТ «Укртелеком», міський телефонний зв'язок налічує 20,4 тис. абонентів. Територія міста на 100 % покрита мобільним зв'язком.

Remove ads

Історичні пам'ятки

Thumb
Білгород-Дністровська хоральна синагога, вул. Єврейська, 29
Thumb Thumb
Пам'ятна монета, присвячена Білгород-Дністровському

Музеї

  • Краєзнавчий, вул. Музейна, 19 У музеї зібрано велику колекцію античних пам'яток з Тири (грецького та римського часу), речі з поховання черняхівської культури, закладні камені стін Аккерманської фортеці (молдавські), представлено турецький етап міста, артефакти часів російсько-турецьких війн, перебування в місті діячів української, польської та російської культури, радянські діячі Білгорода та місто в Другій світовій війні. У приміщенні музея збереглись оригінальні кахельні печі;
  • Відділ етнографії краєзнавчого музею, вул. Музейна, 16;
  • Художній салон, вул. Кирилова, 16[35].
Remove ads

Відомі люди

Народилися

Померли

  • Святий великомученик Іоанн Новий (Сучавський) (бл. 1340 року). Вважається за заступника всієї Бессарабії.
  • Тугай-Бей — видатний кримськотатарський полководець і політичний діяч, спільник та побратим Богдана Хмельницького.[36]
  • Гангардт Іван Єгорович (1808–1875) — генерал-лейтенант служив як черговий офіцер при новоросійському та бесарабському генерал-губернаторові й орудував захистом Одеси в Кримській війні. Згодом у 1864 році він став «орудником» Київської, Волинської та Подільської губерній, а з 1867 року — губернатором Бессарабії.
  • Анджело ді Сполетті — францисканський монах та місіонер, активний поширювач католицизму на тодішніх болгарських територіях на північ від річки Дунаю. Був убитий у Білгороді-Дністровському 2 квітня 1314 року.

Перебували

Remove ads

Міста-побратими

Галерея

Великі панорами міста

Thumb
Велика панорама історичної частини Білгорода-Дністровського
Thumb
Велика панорама Аккерманської фортеці

Примітки

Джерела

Література

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads