Битва на Желяні

Би́тва на Желя́ні — битва між Руссю та половцями, що відбулася 23 липня 1093 року на річці Желянь, в урочищі поблизу Києва^[3]. Згадується в «Повісті временних літ». Руське військо, яке складалося з киян, очолював великий князь київський Святополк Ізяславич. Командири з половецького боку в літописі не вказані. Закінчилася розгромом русів. Після перемоги половці повернулися до облоги Торчеська, який невдовзі здобули і спалили.

Битва на Желяні
Русько-половецькі війни
Дата: 23 липня 1093 року[1][2] Місце: річка Желянь, біля Києва Результат: Перемога половців
Сторони
Русь	Половці
Командувачі
Святополк Ізяславич	невідомо
Військові сили
невідомо	невідомо
Втрати
великі	невідомо

Опис

Битва сталася через два місяці після розгромної поразки Святополка та його братів на річці Стугна, біля Треполя. Половці, які після перемоги тримали в облозі Торчеськ, розділи свої сили, пустивши частину своїх вояків плюндрувати княжі володіння між Києвом і Вишгородом^[1][2]. Святополк вийшов зі своєю дружиною на Желянь, аби перехопити їх, і зійшовся з противником. У бою руси не витримали і побігли перед половцями^[1][2]. За свідченням літописця Святополкове військо зазнало величезних втрат — убитих з руського боку було більше ніж в битві під Стугною^[1][2]; сам князь повернувся до столиці лише з двома мужами^[1][2]. Через цей розгром, наступного дня, 24 липня, в день святих Бориса і Гліба, в Києві була велика жалоба^[1][2].

Іпатський літопис[1]		Переклад[2]
и стоӕше ѡколо города . нед̑ . о҃ . и раздилишасѧ на двое . едини сташа оу града рать борющю . а друзии поидоша Кыѥву . и пустиша на воропъ . межи Кыевъ . и Вышегородъ . Ст҃ополкъ же вынииде на Желѧню . и поидоша ѡбои противу собѣ . и ступишасѧ . и въкриписѧ брань . побѣгоша наши предъ иноплеменнѣкы . и падаху ӕзвенѣи предъ врагы нашими . и мнози погибоша и быша мр҃тви . паче неже во Треполѧ . Ст҃ополкъ же приде Кыеву . самъ третѣи . а Половцѣ оузъвратишасѧ к Торочкому . ї быша же си злаӕ . мц҃а июлѧ . к҃г . навътреӕ же . въ . к҃д . оу ст҃ою мчн҃ку Бориса и Глѣба . быс̑ плачь великъ . оу городѣ грѣхъ ради наших̑ великихъ . за оумноженье безаконии наших̑ . се на ны Бъ҃ пусти поганыӕ . не милуӕ их̑ . но насъ казнѧ да быхом сѧ востѧгнули ѿ злъıхъ дѣлъ . симь казнить ны . нахоженьемь поганыхъ . се бо есть бо батъгъ . Божии . да нѣколи смıрившесѧ оуспомѧнемсѧ ѿ злаго пути . сего ради во праздникы Бъ҃ намъ наводить сѣтованье . ӕкоже сѧ створи в се лѣто . первое зло на вознесенье . оу Треполѧ . в҃ . оу на празникъ Бориса и Глѣба . иже есть праздникъ новои Рускъıи .		І стояли [половці] навколо города [Торчського] дев'ять неділь, і розділилися надвоє: одні стали коло города, раттю борючись, а другі рушили до Києва і пустилися в напад межи Києвом і Вишгородом. Святополк же вийшов на [річку] Желянь, і пішли обоє одні проти одних, і зступилися, і покріпшала битва. [І] побігли наші перед іноплемінниками, і падали поранені перед ворогами нашими, і многі погибли, і було мертвих більше, ніж коло Треполя. Святополк же прийшов до Києва з двома [мужами], а половці вернулися до Торчського. І сталося ж се лихо місяця липня у двадцять і третій [день]. А назавтра, у двадцять і четвертий [день], у [день] святих мучеників Бориса і Гліба, був плач великий у городі [Києві] за гріхи наші великі, за умноження беззаконь наших. Напустив же бог на нас поганих, не їх милуючи, а нас караючи, щоби удержались ми од злих діл. Тому карає він нас навалою поганих, що се ж єсть | бич божий, щоб коли-небудь, смирившись, ми опам'яталися, [одійшли] од злої путі. Через це в празники бог насилає нам тужбу, як воно сталося в се літо: перше лихо — на Вознесіння коло Треполя, друге — на празник Бориса і Гліба, який є новим празником руським.