Торчеськ

То́рчеськ (д.-рус. Торцкь, Торцьскъ; «місто торків») — у XI—XIII ст.ст. місто на теренах Русі, на південному рубежі Київського князівства (сучасна Україна, Київська область, Білоцерківський район, село Ольшаниця)^[1]. Засноване тюркськими племенами торків на території, що їм виділили київські князі у центрі Поросся. Центральне місто торків. Зруйноване половцями 1093 року. Відбудоване в ХІІ ст. Стало головним містом чорних клобуків, місцем князівського престолу. Також — То́рчський (д.-рус. Торъчьскии градъ, Торъчьскии)^[2][3].

Кагарлик

Ольшаниця

Торчиця

Київ

Біла Церква

Чернігів

Черкаси

Переяслав

городище Торчеська

Локалізація

Торчеське городище (план 1975 року).

• Городище літописного міста Торчеськ — Україна, Київська область, Рокитнянський район, село Ольшаниця; розташоване між селами Ольшаниця (за 2 км) і Шарки (за 3 км), ліворуч від шосе Шарки-Ольшаниця, на правому березі заплави річки Горохуватка, лівій притоці Росі^[1]. Лежить за 38 км на схід від Білої Церкви. Довжина — близько 1300 м, ширина — 200—500 м. Складається з трьох частин. В культурному шарі знайдено предмети побуту, залишки жител і господарських споруд, а також людські поховання^[1]. В кінці XIX ст. — на початку XX ст. розкопки проводив київський археолог Вікентій Хвойка^[4]; в 1966 році — Борис Рибаков (Інститут археології АН СРСР)^[5]. У 1947 і 1972 роках городище обстежували Михайло Брайчевський і Михайло Кучера (Інститут археології АН УРСР). Матеріали по городищу зберігаються в Музеї історії України (Київ), Інституті археології НАН України (на 1975 р.), Інституті археології АН Росії^[1]. Взято на охорону згідно з рішенням виконкому Київської обласної ради УРСР № 806 від 23 листопада 1970 року; охоронний номер: 1294^[1]. 2001 року занесене до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як «Городище літописного міста Торчеськ — пам'ятка археології (Київська Русь)»^[6]; 2009 року назву змінено — «Городище літописного міста Торчеська — пам'ятка археології (9 — 13 ст.)»^[7].

Серед інших гіпотетичних локалізацій називалися місто Кагарлик (над р. Росава) та село Торчиця Ставищанського району^[8].

Історія

Пам'ятний камінь про Торчеськ (Україна, Кагарлик, Кагарлицький парк).

Облога 1093

Перша згадка Торчеська в «Повісті временних літ» пов'язана із русько-половецькою війною 1093—1094 років.

У квітні—травні 1093 року, через відмову нового київського князя Святополка Ізяславича надати половцями викуп за мир та ув'язнення ним половецьких послів, половці вирушили війною проти Русі й взяли у облогу місто Торчеськ^[2]. Святополк разом із кузенами — чернігівським князем Володимиром Мономахом та переяславським князем Ростиславом Всеволодовичем вирішив дати бій нападникам, але 26 травня зазнав поразки на річці Стугна^[9]. Після перемоги половці продовжили облягати Торчеськ й перекрили воду торкам, які оборонялися в місті^[10]. Захисники вислали посланців до Святополка з проханням допомогти харчами, але той не зміг доставити їх до обложених^[10]. Після 9-тижневого стояння під Торчеськом половці розділили свої сили надвоє — одна частина залишилася під містом, а інша рушила до Києва. Святополк спробував спинити їх, але 23 липня був вщент розбитий на річці Желянь^[10]. Після звитяги половці знову об'єднали свої сили під Торечськом, мешканці якого 24 липня того ж року здалися нападникам від голоду і спраги^[11][12]. Половці спалили місто, а його мешканців забрали як здобич до своїх кочів'їв у Половецькій землі^[11].

Оригінал[3]		Переклад[13]
и приидоша Половцѣ мнози . ї ѡступиша Торъчьскии градъ . Ст҃ополкъ же слышавъ Половцѣ посла просѧ мира . и не восхотѣша Половцѣ мира . ї пустиша по землѣ воююще . Ст҃ополкъ же нача сбирати воѣ. хотѧ на нѣ . ...		І прийшло половців багато, і обступили вони город Торчський. І Святополк, почувши [це], відіслав [послів]-половців, просячи миру. Та не схотіли половці миру і пустилися по землі, розоряючи [її]. Святополк тоді став збирати воїв, маючи намір [іти] на них. ...
Половцемь же осѣдѧще Торочьскии . противѧщем же сѧ Торокомъ . и крѣпко борющимъ . їзъ града оубиваху . многъı ѿ противныхъ . Половци же начаша налѣгати ѡтоимати воду . їзнемогати . И начаша оу городѣ людье . жажою водною гладомъ . ї прислаша Торъци къ къ Ст҃ополку гл҃ще . аще не пришлеши . брашна прѣдатис̑ имамъ . Ст҃ополкъ же пославъ и не бѣ лзѣ оукрастисѧ . в городъ . множество ратныхъ . и стоӕше ѡколо города . нед̑ . о҃ . и раздилишасѧ на двое . едини сташа оу града рать борющю . а друзии поидоша Кыѥву . и пустиша на воропъ . межи Кыевъ . и Вышегородъ . ...		...Половці тим часом облягали Торчський, а торки чинили спротив, і завзято боролися з городських стін, [і] вбивали багатьох із ворогів. Половці тоді стали налягати і однімати воду. І знемагати почали люди в городі од спраги на безвідді й голоду. І прислали торки [посланців] до Святополка, говорячи: «Якщо ти не пришлеш харчів, ми здамося». І Святополк послав їм, та не можна було прокрастися в город через множество ворогів. І стояли [половці] навколо города [Торчського] дев’ять неділь, і розділилися надвоє: одні стали коло города, раттю борючись, а другі рушили до Києва і пустилися в напад межи Києвом і Вишгородом... ...
(и) воеваша много . и възвратишас̑ к Торъческому . изнемогоша людье въ градѣ ѿ глада . и предашасѧ ратнымъ . Половцѣ же приемьше градъ . запалиша ѡгнемь . и люди раздıлиша . и ведоша ӕ оу вежѣ . к сердоболѧмъ своимъ . и сродникомъ своимъ . мучими зимою и ѡцѣплѧемѣ . оу алъчбѣ и в жажѣ . ї в бѣдѣ . побледѣвше лици . и почернивше телесы . незнаемою страною . ӕзъıкомъ їспаленомъ . нази ходѧще ї босѣ . ногъı имуще избодены терньемь . съ слезами ѿвѣщеваху другъ другу гл҃ще . аще бѣхъ сего города . а другии изъ сего го села . ї тако съвъспрошахусѧ со слезами . родъ свои повѣдающе . ѡчи изводѧще на н҃бса к Вышнему . вѣдущему таинаӕ .		...Половці пустошили багато і вернулись до Торчського. І знемогли люди в городі од голоду, і здались ворогам. Половці ж, узявши город, запалили його вогнем, а людей розділили і повели їх у вежі до ближніх своїх і родичів своїх. Мучені холодом і виснажені, у голоді, і в спразі, і в біді, поблідлі лицями і почорнілі тілами, ходячи невідомою землею голі й босі, ноги маючи поколоті терням, вони запаленим язиком, зі сльозами відповідали один одному, говорячи: «Я був із сього города», а другий: «Я із сього села». І так розпитувалися вони зі сльозами, рід свій називаючи, а очі підносячи до неба до Всевишнього, який відає все потаємне.

ХІІ ст.

Наступні згадки датуються другою половиною XII в., де вказується, що це одне з найбільших міст на Пороссі. В кінці XII ст. Торчеськ стає одним із удільних володінь київських князів, в Торчеську утверджується княжий стіл і розміщується руський гарнізон. Торчеськ часто фіґурує як княжа волость, тут перебував в неволі у князя Мстислава угорський королевич Коломан.

Під час навали хана Батия на Україну (1240), зокрема, під час облоги Києва, загинула велика частина торків, багато їх татари переселили на Волгу, а решта асимілювалася з місцевим населенням.