Богородицька фортеця

Богородицька фортеця (ретраншемент) — фортеця, збудована у 1688 р. на місці, як вважають історики, давнього козацького міста Самар за наказом московського царя Петра Олексійовича і правительки Софії Олексіївни для московського гарнізону. Вважається першою фортецею, збудованою московитами на території Війська Запорозького Низового. Створення фортеці стало одним із перших актів у наступі царату на території Війська Запорозького.

Богородицька фортеця (унизу за річкою Кримка) на місці Самарі.

Богородицька фортеця
Залишки оборонних валів
Богородицька фортеця Богородицька фортеця (Україна)
Країна	Україна
Територіальна одиниця	Дніпро[1]
48°30′03″ пн. ш. 35°09′48″ сх. д.
Сучасний стан	пам'ятка історії національного значення Україниd
Богородицька фортеця у Вікісховищі

Вигляд кінця XVII — початку XVIII ст. Реконструкція Олександра Харлана

Територія Богородицької фортеці була більшою за фортецю міста Самар й склала 250×300 м. Згодом фортеця була розбудована вдруге й отримала назву Новобогородицька фортеця.

Спорудження Богородицької фортеці було викликане необхідністю зміцнити тилову базу московсько-українських військ у їх боротьбі проти Кримського ханства, а водночас посилити контроль уряду над Запорозькою Січчю.

Зараз на місці фортеці знаходиться район Шевченко міста Дніпро.

Спорудження фортеці

12 (22) липня 1687 р. почали будувати фортецю і наступного року в основному завершили. Важливу роль у цій справі відіграли гетьман Іван Мазепа і московський воєначальник Леонтій Неплюєв.

Будівельником фортеці був голландський інженер-полковник фон-Залін (Фонзалін), присланий з Москви. На території фортеці збудували двір для воєводи, 260 просторих хат: одну приказну та три воєводських, льох і лазню; для полкових припасів 17 плетених повіток, 7 дворів для гетьмана й старшини, а також дерев'яну церкву на честь пресвятої Богородиці, від якої й отримала назву сама фортеця. За стінами фортеці відвели місце для посаду, навколо якого насипали вал і викопали рів. При в'їздах до фортеці через рів перекинули мости. Протяжність міських стін становила 1641 сажень, а самої фортеці — 600 сажнів.

До фортеці призначили воєводу та цілий штат різних службовців, у тому числі й аптекаря. Її гарнізон повинен був складатися з 4491 чол. Посад її заселявся поселенцями з України та Московії. Їм надавалося право торгувати різними товарами, медом, горілкою. Як військам, так і поселенцям заборонялося чинити будь-які кривди та утиски кодачанам, севрюкам і запорожцям, якщо вони побажають селитися вище по Самарі. Навпаки, належало охороняти їх пасіки та сприяти іншим заняттям^[2].

Історія фортеці

У 1687 р. у фортеці було поставлено московський гарнізон.

У Кримському поході 1689 року Богородицька фортеця відіграла важливу роль.

У 1691 р. під час Повстання Петрика фортецею оволоділи повстанці Петрика (Петра Іваненка); він же контролював її певний час і у 1692–1693 рр. Під час боїв Богородицька фортеця була спустошена.

1697 року під час походу військ Івана Мазепи та князя Долгорукова на Кримське ханство було вирішено відбудувати фортецю.

У 1698 році вона відбудована як Ново-Богородицька фортеця. Тут Іван Мазепа поселив робітників, котрі мали виготовляти селітру. 1701 р. запорожці розігнали їх. Кіш Запорозької Січі писав протести цареві Петру I, безрезультатно вимагаючи ліквідувати Ново-Богородицьку фортецю.

У 1708 р. біля фортеці точилися бої між запорожцями, учасниками повстання Булавіна, та урядовими військами.

У 1711 р. фортеця була взята в облогу спільним загоном татар та запорожців, що діяли у рамках походу Пилипа Орлика проти московської влади, але фортеця встояла.

За умовами Прутського миру (1711) Ново-Богородицька фортеця була зруйнована.

1736 року, під час Російсько-турецької війни 1735—1739 рр. укріплення було відновлене під назвою Самарський ретраншемент, який після війни зливається з Самар'ю (Старою Самарою).

1742 року ця територія тимчасово увійшла до складу Гетьманщини.

1783 року за указом Катерини ІІ всі фортеці у Новоросії скасовані. Територія колишньої Самарі спустіла.

Особи

Богородицька й Новобогородицька фортеці^[3]

Воєводи

• 1688 — окольничий Малєєв Костянтин Григорович,
• 1688 — намістник Волоколамський, думний дворянин Косагов Григорій Іванович.
• 1688—1689 — боярин Волинський Іван Федорович (помер 1696/97).
• 1689—13 травня 1690 — окольничий Ржевський Олексій Іванович (біля 1638-13.05.1690) — помер від пошесті чуми у фортеці;
• 1691 — думний дворянин Неплюєв Семен Протасович.
• 1697—1700 — окольничий Потьомкин Петро Іванович (1617—1700).
• 1701—1711 — стольник, підполковник Шеншин Семен Поліектович.^[3]

Воєводські товарищи

• 1688 — 28 жовтня 1688 воєвода, стольник Каменєв Сидір Петрович (за воєводи Косагова Г. І.).
• 1688 — воевода, стольник Вердеревський Василь Петрович (за воєводи Волинського І. Ф.).^[3]

Дяки

• 1688 — Полянський Макар Артемович.
• 1689 — Судейкин Клим.
• 1689 — Єфимьєв Федоір Дорофійович.
• 1691 — Обрютін Іван Семенович (Самсонович).
• 1694 — Корницький Артемій Васильович.
• 1698 — Афанасьєв Андрій Дмитрович.
• 28 січня 1699 — Салтанов Іван Зиновійович.
• 1709 — піддячий Дровнин Тимофій.^[3]

Проектувальники  фортеці

• 13 липня 1688 — полковник Вілім Миколайович фон Зален.
• 13 липня 1688 — полковник Юрій Степанович Ліма (помер 1702).^[3]

Старо-Самарський (Богородицький) ретраншемент (1736 рік)^[3]

Командири гарнізону (Коменданти)

• 1749 — майор Ковальов.
• 1752 — майор Юрій Юрійович Бутовський.
• 1755 — майор Данило Федорович Веригін.
• 1756 — майор Парфен Фомич Щетинін.
• 1758 — секунд-майор Матвій Бровцин.
• 1762 — секунд-майор Какурин.
• 1762 — прем'єр-майор, князь Сергій Юрійович Баратов.
• 1765 — секунд-майор; премьєр-майор Карл фон Фогт.
• 1770 — секунд-майор Рязанцев.
• 1777 — секунд-майор Андрій Карпов^[3]