Бородін Олександр Порфирович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бородін.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бородін Олександр.

Олекса́ндр Порфи́рович Бороді́н (рос. Алекса́ндр Порфи́рьевич Бороди́н; нар. 31 жовтня (12 листопада) 1833(18331112), Санкт-Петербург — пом. 15 (27) лютого 1887, Санкт-Петербург) — російський композитор (член «Могутньої купки») і вчений-хімік.

Бородін Олександр Порфирович

Олександр Бородін
рос. Александр Порфирьевич Бородин
Основна інформація
Повне ім'я	Олександр Порфирович Бородін
Дата народження	12 листопада 1833(1833-11-12)
Місце народження	Санкт-Петербург, Російська імперія
Дата смерті	27 лютого 1887(1887-02-27) (53 роки)
Місце смерті	Санкт-Петербург, Російська імперія
Причина смерті	інфаркт міокарда
Поховання	Тихвінське кладовищеd
Роки активності	1847 — 1887
Громадянство	Російська імперія
Національність	росіянин
Професії	композитор класичної музики, хімік, піаніст, флейтист, віолончеліст, лікар, оперний композитор, композитор, музикант
Освіта	Санкт-Петербурзький державний університет, Медико-хірургічна академіяd (1856)[1] і Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла
Вчителі	Зінін Микола Миколайович[2]
Інструменти	флейта, віолончель, піаніно
Жанр	опера, симфонія, класична музика, романс і камерна музика
Magnum opus	String Quartet No. 2d і Князь Ігор[3]
Членство	Могутня купка
Заклад	Перший Санкт-Петербурзький державний медичний університет імені академіка І. П. Павлова
Нагороди	почесний громадянин Російської імперії Tony Award for Best Musicald (28 березня 1954)
У шлюбі з	Ekaterina Protopopovad[4][5][3]
Брати, сестри	Aleksandra Lukashd
Твори у Вікіджерелах Цитати у Вікіцитатах  Файли у Вікісховищі

Біографія, творчість

Позашлюбний син грузинського князя Л. С. Гедіанова (Лука Гедеванішвілі). При народженні записаний як син кріпосного слуги князя — Порфирія Бородіна. В 1856 закінчив Медико-хірургічну академію; з 1858 — доктор медицини. В 1860-і рр. в Петербурзі займався науковою, педагогічною й громадською діяльністю. З 1862 — ад'юнкт-професор, з 1864 — ординарний професор, з 1877 — академік; з 1874 — керівник хімічної лабораторії Медико-хірургічної академії. Був одним з організаторів і педагогів (1872–1887) вищого навчального закладу для жінок — Жіночих лікарських курсів.

В 1850-і почав писати романси, фортепіанні п'єси, камерно-інструментальні ансамблі. В 1862 познайомився з М. А. Балакірєвим, увійшов у Балакірєвський гурток («Могутню купку»). Під впливом Балакірєва, В. В. Стасова й інших «купкістів» остаточно сформувались музичнно-естетичні погляди Бородіна як послідовника М. Глінки, прихильника російської національної школи в музиці, визначився самостійний зрілий стиль композитора.

Творча спадщина Бородіна порівняно невелика за обсягом. У своїх творах Бородін часто звертається до теми величі російського народу, любові до батьківщини, волелюбності. Музика його вирізняється епічною широтою, мужністю, у той же час глибоким ліризмом.

Найвизначніший твір Бородіна — опера «Князь Ігор», що є зразком національного героїчного епосу в музиці. Через велику завантаженість науковою й педагогічною роботою Бородін писав повільно. Опера створювалася протягом 18 років, не була закінчена (після смерті Бородіна оперу дописали й дооркестрували за матеріалами автора М. Римський-Корсаков і Олександр Глазунов; поставлена в 1890 р., Маріїнський театр, Петербург). Опера відзначається монументальною цілісністю образів, потужністю й розмахом народних хорових сцен, яскравістю національного колориту. «Князь Ігор» розвиває традиції епічної опери Глинки «Руслан і Людмила».

Бородін — один із творців російських класичних симфонії та квартета. Його 1-а симфонія (1867), що з'явилася одночасно з першими зразками цього жанру у Римського-Корсакова і П. І. Чайковського, започаткувала героїко-епічний напрямок російського симфонізму. Вершиною російського й світового епічного симфонізму є його 2-а («Богатирська») симфонія (1876). До числа визначних зразків камерно-інструментального жанру належать квартети Бородіна (1-й — 1879, 2-й — 1881).

Бюст Бородіна на його могилі у Санкт-Петербурзі

Композитор — тонкий майстер камерно-вокальної музики. Зразок його вокальної лірики — елегія «Для берегов отчизны дальней» на слова О. Пушкіна. Бородін уперше ввів у романс образи російського богатирського епосу, а з ними — визвольні ідеї 1860-х рр. («Спящая княжна», «Песня тёмного леса» й ін.). Писав також сатиричні, гумористичні пісні («Пиха» й ін.). Для творів Бородіна характерно глибоке проникнення в лад російської народної пісні, а також музики народів Сходу (в «Князі Ігорі», симфоніях, симфонічній картині «У Середній Азії»).

Яскрава, самобутня творчість Бородіна вплинула на російських і закордонних композиторів. Традиції Бородіна продовжили радянські композитори (Сергій Прокоф'єв, Ю. А. Шапорін, Георгій Свірідов, Арам Хачатурян та інші). Велике значення цих традицій для розвитку національних музичних культур народів Закавказзя й Середньої Азії.

Бородін — автор більш ніж 40 робіт з хімії. Учень М. Зініна. Докторську дисертацію написав на тему: «Про аналогії фосфорної і миш'якової кислоти в хімічних і токсикологічних відносинах». Розробив оригінальний спосіб одержання бромозамінних жирних кислот дією брома на срібні солі кислот; одержав перше фторорганічне з'єднання — фтористий бензоїл (1862); досліджував ацетальдегід, описав альдоль і реакцію альдольної конденсації.

Ім'ям Бородіна названий Російський Державний квартет імені О. П. Бородіна. До кінця 1970-х років ім'ям Бородіна називалась одна з вулиць в Києві, однак після реконструкції ця вулиця зникла^[6]. Також на його честь названий астероїд 6780 Бородін^[7].

Список творів

Опери

• Богатирі (1868)
• Млада (спільно з іншими композиторами, 1872)
• Князь Ігор (1869–1887)
• Царська наречена (1867–1868, начерки, втрачені)

Твори для оркестру

• Симфонія № 1 Es-dur (1866)
• Симфонія № 2 h-moll «Богатирська» (1876)
• Симфонія № 3 a-moll (1887, закінчена та оркестрована Глазуновим)
• Симфонічна картина «У Середній Азії» (1880)

Камерно-інструментальні ансамблі

• струнне тріо на тему пісні «Чим тебе я засмутила» (g-moll, 1854-55)
• струнне тріо (Велике, G-dur, до 1862)
• фортепіанне тріо (D-dur, до 1862)
• струнний квінтет (f-moll, до 1862)
• струнний секстет (d-moll, 1860-61)
• фортепіанний квінтет (c-moll, 1862)
• 2 струнних квартети (A-dur, 1879; D-dur, 1881)
• Серенада в іспанському роді з квартету B-la-f (колективний твір, 1886)

Твори для фортепіано

у дві руки

• Патетичне адажіо (As-dur, 1849)
• Маленька сюїта (1885)
• Скерцо (As-dur, 1885)

у три руки

• Полька, Мазурка, Похоронний марш і Реквієм з Парафраз на незмінну тему (колективне твір Бородіна, М. А. Римського-Корсакова, Ц. А. Кюї, А. К. Лядова, 1878) і це все за допомогою Бородіна

у чотири руки

• Скерцо (E-dur, 1861)
• Тарантела (D-dur, 1862)

Твори для голосу та фортепіано

• Разлюбила красна девица (50-ті роки)
• Слушайте, подруженьки, песенку мою (50-ті роки)
• Что ты рано, зоренька (50-ті роки)
• Красавица-рыбачка (слова Г. Гейне, 1854-55) (для голосу, віолончелі та фортепіано)
• Отравой полны мои песни (слова Г. Гейне, переклад Л. А. Мея, 1868)
• Из слез моих (слова Г. Гейне, переклад Л. А. Мея, 1871)
• У людей-то в дому (слова Н. А. Некрасова, 1881)
• Для берегов отчизны дальней^[8] (слова А. С. Пушкина, 1881)
• Спесь (слова О. К. Толстого, 1884-85)
• Чудный сад (Septain G., 1885)

На власні слова

• Морська царівна (1868)
• Спящая княжна (1867)
• Фальшивая нота. Романс (1868)
• Песня тёмного леса^[8], (1868)
• Море. Балада (1870)
• Арабська мелодія (1881)
• чоловічий вокальний квартет без супроводу — Серенада четырёх кавалеров одной даме (слова Бородина, 1868-72)^[8]

Перекладені українською

• Пісня темного лісу — переклад Бориса Тена.^[9]
• Серенада чотирьох кавалерів одній дамі — переклад В. Сосюри^[10]
• Коли для дальньої вітчизни — переклад Ю. Отрошенка^[11]

Див. також

• Половецькі танці