Бої за Донбас (1918)

Бої за Донецьку заглибину 1918 ро́ку — військовий похід спеціальної групи Армії Української Народної Республіки на чолі з полковником Володимиром Сікевичем у квітні 1918 року на східні терени Катеринославської губернії проти більшовиків з метою встановлення української влади. В ході походу спеціальна група Запорізького корпусу Армії УНР звільнила ці території від більшовиків.

Перша радянсько-українська війна Бої за Донбас Battle of Donbas Besetzung des Donez-Gebietes
Дата: квітень 1918 року Місце: Катеринославська губернія, Харківська губернія, Область Війська Донського Результат: звільнення від більшовиків Катеринославської губернії
Сторони
Українська Народна Республіка Німецька імперія	Донецька губернія РСФРР
Командувачі
Карл Альберт фон Кнерцер Клетус фон Піхлер Євген фон Люксардо Менгельб'є Теодор Сікевич Володимир Васильович	Єгоров, Павло Васильович Чікваная Євсевій Михайлович Ворошилов Климент Єфремович
Військові формування
Корпус Кнерцера I-й Армійський корпус (Пруссія) 59-а піхотна дивізія 34-а піхотна дивізія Донецька група Армії УНР	1-я армія (РСЧА) 2-я армія (РСЧА) 3-я армія (РСЧА) 5-я армія (РСЧА)
Військові сили
82 000 42 200 2800[1]	невідомо
Втрати
невідомо	невідомо

Причини

Напередодні окупації України частинами австрійської та німецької армії не були чітко окреслені межі їхнього наступу вглиб країни. Першопочатково в планах німців було зайняти тільки Рівне, подальший наступ на Київ як писав у своєму щоденнику Вільгельм Ґренер було «народжене самим собою» і після заняття Києва наступ «тривало саме по собі». На прохання УЦР Ґренер направив німецькі війська в Харківську губернію з метою вигнання більшовиків і запобіганням вивезення майна в Росію^[2].

За погодженням з Верховним командуванням головнокомандувач Східної армією Герман фон Ейхорн 10 квітня наказав почати наступ на Донецький басейн, пояснивши це так:

Примус до окупації Донецької області [австро-німецькими військами] пояснюється тим, що Україна не була б життєздатною без наявних там вугілля і руд. Перш за все, зростаючий дефіцит вугілля, від якого залізничні операції і економічні зобов'язання постраждали найбільш гостро, зажадав, щоб більшовики були вигнані з Донецької області^[3].

Реакція

У зв'язку з початком наступу на Донецький басейн на початку квітня 1918 року радянське керівництво постійно відправляло в Берлін ноти протесту в яких вимагали припинити наступ в вугільні райони. У свою чергу німецький уряд посилався на Брестський мир від 6 березня 1918 року в яких були вказані межі окупаційної зони.^[4]

Перебіг подій

10 квітня головнокомандувач Східної армії і одночасно військовий губернатор України Генріх фон Ейхорн видав наказ про початок наступу на Донецький басейн.^[5]

За планом головнокомандувача з боку Катеринослава на Донбас повинен був наступати:

• Корпус Кнерцер.

з боку Харкова в напрямку на Старобільськ Міллерово:

• 1-й резервний корпус — Менгельбір Теодор;
• 16-я ландверська дивізія;
• 91-ша піхотна дивізія;
• 2-я кавалерійська дивізія;
• в складі 45, 9, 215, 224 ландверних дивізій і 2-ї баварської кавалерійської дивізії.

з боку Олександрівська в напрямку Волноваха-Маріуполь повинні були наступати австро-угорські частини.^[6]

• 59-а піхотна дивізія (Австро-Угорщина)

10 квітня 1918 року, наступного дня після переформування Запорізької дивізії у корпус, штаб запорожців одержав таємний усний наказ уряду, оголошений військовим міністром Олександром Жуковським. Було сформовано Донецьку групу у складі трьох піхотних, гарматного та інженерного полків. Група мала вирушити у напрямку Лозова-Слов'янськ для звільнення від більшовицьких частин Донецького басейну. Організацію та відрядження цього формування запорожців проводив сам генерал Олександр Натієв.

15 квітня після 12-годинного бою частини 215-ї піхотної дивізії і Донецької групи Армії УНР здобули станцію Барвінкове. Українці в цих боях втратили 9 убитих і 59 поранених. Після бою під Лозовою частини 215-ї дивізії спільно з частинами Донецької групи Армії УНР зайняли 17 квітня Слов'янськ, 18 — Бахмут. У Слов'янську частини Донецької групи повернули на південь в напрямку Краматорськ — Костянтинівка — Горлівка, а частини 215-ї дивізії після заняття Бахмута продовжили наступ в район Луганська.

У 20-х числах квітня частини 7-ї ландверської дивізії і 34-ї піхотної дивізії вели наступ в районі нинішнього Покровська.

21 квітня частини 59-ї дивізії підійшли до Волновахи, після запеклих боїв з 21 по 23 квітня станція була зайнята.

Далі група полковника Сікевича разом із німецькими військами зайняли після цілоденного бою 25 квітня станцію Микитівка. Тут особливо відзначилася 6 сотня 1 піхотного полку на чолі з сотником Коваленком. 30 квітня 1 піхотний полк дійшов до станції Колпаково, завершивши таким чином звільнення від більшовиків Катеринославської губернії.

Після того, як частини 215-ї піхотної дивізії загрузли в Слов'яносербському повіті, а частини 59-ї дивізії зайняли Маріуполь, у напрямку до Таганрогу висунулася 7 ландверська дивізія і баварська кавалерія. Частини 1-го резервного корпусу, який складався з 16 ландверської дивізії і 91-ї піхотної дивізії, під командуванням Теодора Менгельбіра без проблем зайняли Старобільський повіт і Міллерово і частково висунулися на Луганськ.

28 квітня німецькі частини після запеклого бою під Родаковим зайняли Луганськ, 29 квітня частини 2-ї кавалерійської дивізії перерізали залізничну колію на північ в районі Міллерово.

1-го травня після бою частини 7-ї дивізії зайняли Таганрог, а частини 91-ї дивізії зайняли Міллерово.^[7]

Див. також

• Бої за Донбас (січень — травень 1919)
• Українсько-більшовицьке протистояння на Донбасі