Буго-дністровська культура

Бу́го-дністро́вська культу́ра, бугодністро́вська культу́ра (БДК) — археологічна культура доби неоліту в VII—VI тисячоліттях до н. е. (близько 6500 — 5300 рр. до н. е.).

Історія дослідження

Вивчення культури започаткували у 1930—1931 рр. Ф. А. Козубовський^[1], П. В. Харлампович, Т. М. Мовчанівський роботами на побузьких неолітичних поселеннях Гард та Чорний Ташлик.

У наступні десятиліття її пам'ятки досліджували А. В. Добровольський, О. Ф. Лагодовська, П. І. Хавлюк^[2].

Але найбільший внесок у вивчення неоліту Південного Бугу зробив В. М. Даниленко^[3][4][5], який у 1949—1961 рр. стаціонарно дослідив багато поселень із залишками неолітичного часу (Мельнична Круча (Сабатинівка), Миколина Брояка (Чорний Ташлик), Саврань, Бузький Гард, Завалля, Жакчик, Базьків Острів і Митьків Острів, «Сокільці I», «Сокільці II», «Сокільці VI»,Щурівці-Поріг Самчинці, «Печера I», Глинське, «Зяньківці II» (Немирівський район), «Шимановське II», Гайворон-Поліжок, Чернятка тощо). За результатами проведених робіт неолітичні пам'ятки Південного Бугу він виділив в окрему «південнобузьку» культуру, згодом (після робіт В. І. Маркевича на Дністрі), перейменовану у «буго-дністровську»^[6][7].

Результати польових досліджень та своє бачення перебігу етнокультурних, соціальних та економічних процесів у неоліті Південного Бугу на широкому тлі східно- та південноєвропейського неоліту В. М. Даниленко виклав в узагальнюючій монографії «Неоліт України»^[8]. На особливу увагу заслуговують висновки автора про віднесення БДК до периферії південно-європейського балкано-дунайського ареалу давньоземлеробського неоліту Великого Східного Середземномор'я та про провідну роль її носіїв у процесі неолітизації північніших територій Полісся і Середнього Подніпров'я.

Вивчення пам'яток БДК Подністров'я розпочалося 1945 р., коли П. І. Борисковський, а 1950 р. і О. П. Черниш виявили перші пункти з матеріалами південнобузького типу^[9]. Починаючи з 1957 р. вузол поселень БДК біля м. Сорока на сході Молдови досліджує В.І. Маркевич. Результати розкопок п'яти з них («Сорока I», «Сороки II», «Сороки III», «Сорока V» на території Молдови та «Цикинівка I» — України) були видані ним у ряді робіт.^{[10][11][12][13][14]} Їх автор запропонував власну періодизацію буго-дністровських пам'яток Молдови, намітив виділення двох локальних варіантів БДК — південнобузького та дністровського.

У Степовому Побужжі дослідження поселень БДК проводили в 1967 р. О. Г. Шапошнікова та В. І. Непріна^[15], а починаючи з кінця 1970-х рр. — М. Т. Товкайло^{[16][17][18][19]}. Останній у публікаціях та виступах відстоює виділення окремого степового варіанту БДК та акцентує увагу на свідченнях тісних контактів, що підтримувало його населення з носіями інших неолітичних та ранньоенеолітичних культур Південно-Східної Європи, зокрема, Азово-Дніпровської та Трипільської. В 1990-х рр. розкопки поселень БДК в Молдовському Подністров'ї проводилися О. В. Ларіною та В. А. Дергачовим^[20][21]. У Побужжі останнім часом Д. Л. Гаскевич провів розвідкові дослідження та розкопки як відомих, так і нових поселень культури, зокрема, продовжив розпочаті В. М. Даниленком розкопки пам'ятки Печера І^[22][23][24]. Ряд своїх робіт цей дослідник присвятив питанням періодизації культури, особливостям її крем'яного інвентаря та керамічних виробів^[25][26][27]. Специфікою поглядів Д. Л. Гаскевича є віднесення неоліту Побужжя та Подністров'я до виділеного ним кола культур Північно-Понтійського Імпрессо, яке він розглядає як найсхіднішу частину середземноморської області неоліту з керамікою імпрессо та кардіум.^[28][29]

Територія поширення

Зараз матеріали БДК відомі на значній території лісостепової та степової зони Північного Причорномор'я в межах Правобережної України та Молдови. Власне буго-дністровські поселення поширені у басейні Середнього Дністра та Середнього Бугу.

Найпівнічнішими з них є Перебиківці на Дністрі та Канава на Південному Бузі.

Найпівденнішими — Гіржове у Буго-Дністровському межиріччі та поселення гардівської групи в Степовому Побужжі.

Найсхіднішою пам'яткою БДК вважається поселення Новорозанівка-2 над річкою Інгул.

Найзахіднішими — вже згадані Перебиківці на Дністрі.

Буго-дністровські імпорти відомі на поселеннях інших культур, зокрема, Кріш культура, культури лінійно-стрічкової кераміки, сурської, дніпро-донецької.

Періодизація та хронологія

Спираючись на особливості переважно керамічних матеріалів пам'яток Побужжя, В. М. Даниленко виділив у неолітичний період розвитку Буго-Дністровської культури сім послідовних культурно-хронологічних фаз, що утворюють три періоди, — ранній (скибинецька та соколецька), розвинутий (печерська, самчинська), та пізній (савранська фаза). У мезолітичний та енеолітичний час БДК представляють пам'ятки відповідно заньковецької та хмільникської фази. Періодизацію буго-дністровських пам'яток Подністров'я розробив В. І. Маркевич, який виділив тут п'ять послідовних фаз, що в цілому збігаються з виділеними В. М. Даниленком для Південного Бугу (безкерамічні поселення першої фази (Сорокський комплекс) збігаються з заньковецькими, другої — соколецькими та скибенецькими, третьої — печерськими, четвертої — самчинськими, п'ятої — савранськими пам'ятками Побужжя). У 1970-х рр. Р. Трінгхем та Д. Я. Телегін запропонували поділ БДК на три етапи: ранній (печерський), середній (самчинський) та пізній (савранський). Наприкінці 1990-х рр. О. В. Ларіна буго-дністровські пам'ятки Молдови віднесла до двох періодів — раннього та пізнього. Слідом за нею на початку 2000-х рр. аналогічний поділ побузьких пам'яток запропонувала Н. С. Котова.

За даними радіовуглецевого датування, що проводилося в Берлінській, Кільській та Київській радіовуглецевих лабораторіях у 1960-1990-х рр., датується 6000-4500 роками до н. е., а за даними Київської радіовуглецевої лабораторії, одержаними починаючи з 1997 р., — 6500-4750 роками до н. е.^[30] Останніми роками Д. Л. Гаскевич піддав сумніву періодизаційні погляди В. М. Даниленка, чим усунув протиріччя між групами «старих» та «нових» абсолютних дат культури^[31][32].

Поселення та житла

Поселення Буго-Дністровської культури невеликі, житла — наземні, з кам'яними вогнищами і ямами для відходів.

Господарство

Господарство — полювання, рибальство, розведення свійських тварин (свині, бики), землеробство (відбитки зерен пшениці на кераміці).

Кремінь та кераміка

За даними В. М. Даниленка, матеріальна культура буго-дністровського населення Побужжя на різних періодах розвитку культури мала свої специфічні риси:

У ранньому періоді (поселення Базьків Острів та Митьків Острів біля села Скибинці (Тростянецький район), Сокільці ІІ, Сокільці VI та інші) поширені пласкодонні та гостродонні горщики, миски, посудини з відігнутим вінчиком (криволінійний і вертикальний прогладжений орнамент), бомбоподібні посудини з невеликим дном.

У середньому періоді (поселення Печера I, Самчинці та інші) багато посудин, характерних для неолітичних культур Балкан та Подунав'я Кріш-Кереш-Старчево (бомбоподібдні горщики, ребристі миски, вази, кубки, фляги), орнамент пластичний — шишечки, наліпні валики, пальцеві защипи, а також криволінійні стрічкові композиції; до кінця періоду під впливом Дніпро-донецької культури з'являються гостродонні посудини, прикрашені відбитками гребенчатого штампа.

На пізньому етапі (поселення Саврань, Гайворон-Поліжок та ін.) поряд з гостродонними горщиками представлені чаші, ребристі посудини (орнамент — складні криволінійні кутові композиції, канелюри і відбитки гребенчатого штампа). У кераміці простежується вплив балканських культур Турдош, Вінча, Хаманджия. Збільшуються розміри кремінних знарядь.

Першовідкривач Буго-Дністровської культури В. М. Даниленко вважав її одним з компонентів формування Трипільської культури. Однак численні дослідження 1970—2000-х років переконливо довели хибність цих поглядів.