Білгорайський повіт (Російська імперія)

Білгорайський повіт (рос. дореф. Бѣлгорайскій уѣздъ, пол. Powiat biłgorajski) — історична адміністративно-територіальна одиниця Люблінської (1867—1812) і Холмської (1912—1918) губерній Російської імперії, України (1918—1919) та Люблінського воєводства міжвоєнної Польщі. Утворений у 1867 році. Повітовий центр — місто Білгорай.

Білгорайський повіт
Губернія	Люблінська губернія, Холмська губернія
Центр	Білгорай
Створений	1866
Скасований	1939
Площа	1500,8 (1885)
Населення	96 332[1] осіб (1897)
Найбільші міста	Білгорай
Наступники	Білгорайський повіт

Волості

При утворенні до повіту входили 1 місто (Білгорай) і 3 містечка (Крешів, Терногород, Юзефів) та 14 сільських волостей.

Білгорайський повіт 1907

В 1911 р. повіт поділявся на 14 волостей:

• Олександрів — м. Юзефів,
• Бабиця — с. Замх,
• Біща — с. Біща,
• Воля-Рожанецька — с. Воля-Рожанецька,
• Горішній Потік — с. Горішній Потік,
• Гута-Крешівська — с. Гута-Крешівська,
• Княжпіль — с. Княжпіль,
• Лукова — с. Лукова,
• Майдан-Сопітський — с. Майдан-Сопітський,
• Пуща-Сільська — с. Пуща-Сільська,
• Сіль — с. Сіль,
• Терногород — м. Терногород,
• Коцудза — с. Коцудза-Дольна,
• Крешів — м. Крешів.

Ухвалою другої Думи від 9 травня 1912 (закон 23 червня 1912) значна частина заселена переважно українцями Білгорайського повіту передані з Люблінської губернії до новоутвореної Холмської: місто Білгорай і волості Крешів, Бабичі, Біща, Воля Рожанецька, Горішній Потік, Княжпіль, Лукова і Майдан Сопітський; села Пуща Сільська, Рожнівка, Бояри і Дилі волості Пуща Сільська; села Дережня Сільська, Дережня Загороди, Лазори , Майдан Старий, Майдан Новий, Рогалі, Руда Сільська, Сіль і Смольське волості Сіль; села Гарасюки і Рички волості Гута Крешівська.

Розташування

Повіт розташовувався на півдні губернії. Межував на півночі — з Янівським повітом і Замостським, на сході — з Томашівський повітом, а на заході і півдні — з Галичиною, яка входила до Австро-Угорщини. Площа повіту становила 1500,8 версти^[1].

Населення

За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, у повіті проживало 27 573 українськомовних: 21 901 українськомовних греко-католиків, 3 068 українськомовних римо-католиків, 2 078 українськомовних православних, 1 014 польськомовних греко-католиків і 526 греко-католиків, які розмовляли і українською, і польською^[2].

В 1876 р. в повіті проживало 73 898 осіб, з них: 46 595 римокатоликів, 18 294 греко-католики, 2 232 православних, 6 761 юдей, 14 протестантів.

За переписом населення Російської імперії 1897 року в повіті проживало 96 332 осіб (47802 чоловіків і 48 530 жінок)^[1]. Найбільше місто — Білгорай (5846 осіб)^[1]. Розподіл населення за мовою згідно з переписом 1897 року^[3]:

Мова	Осіб	Відсоток
польська	60 363	62,66 %
українська	20 071	20,84 %
єврейська	8 974	9,32 %
російська	6 610	6,86 %
інші	314	0,33 %
Разом	96 332	100 %

Внаслідок указу російського імператора Миколи II від 17 квітня 1905 року, який проголошував релігійну терпимість та дозволив змінювати конфесію, у 1905—1906 роках у Білгорайському повіті 7645 осіб перейшли з православ'я на римо-католицизм^[4]. У 1906/1907 роках у повіті налічувалося 31 471 православний і 77 658 римо-католиків^[4].