Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Білик-Пошивайло Анастасія Савівна

З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Білик-Пошивайло Анастасія Савівна
Remove ads

Анастасі́я Савівна Бі́лик-Пошива́йло (нар. 22 серпня 1930, Опішня пом. 2010) — українська майстриня розпису по кераміці; членкиня Спілки радянських художників України з 1971 року.

Коротка інформація Білик-Пошивайло Анастасія Савівна, Народження ...
Remove ads

Біографія

Народилася 22 серпня 1930 року в смт Опішня (нині Полтавський район Полтавської області, Україна). Здобула середню освіту. Малярству по кераміці навчалася у своєї сестри Варвари Іващенко та майстра художньої кераміки Трохима Демченка. 1957 року підвищувала кваліфікацію в Керамічній майстерні при Академії архітектури УРСР.

Протягом 1954—1995 років працювала у творчій лабораторії на опішнянському заводі «Художній керамік». Жила у Опішні в будинку на вулиці Коцюбинського, № [1]. Померла у 2010 році.

Remove ads

Творчість

Узагальнити
Перспектива

Працювала в галузі декоративно-ужиткового мистецтва (кераміка). Створювала іграшки-свищики у вигляді птахів, звірів, вершників, скульптуру малих форм, тематичні композиції на історичні, літературні та казкові сюжети, декоровані традиційними опішнянськими рослинними і геометричними орнаментами. Відтворювала образи з творів видатних українських письменників: Івана Котляревського, Миколи Гоголя, Тараса Шевченка і Панаса Мирного.[2]

Серед робіт:

іграшки-свищики
  • «Олень»;
  • «Вершник»;
скульптури
  • «Парубок» (1969);
  • «Бариня» (1970);
  • «Чорти-музики» (1971);
  • «Сорочинський ярмарок» (1973);
  • «Кінь» (1974);
  • «Весілля» (1975);
  • «Бандуристки» (1977);
  • «На ярмарок» (19790;
  • «Вершниця» (1980);
  • «Партизани» (1985);
  • «Весілля» (1987).

Була учасницею багатьох вітчизняних і міжнародних виставок та симпозіумів кераміки: Угорщина (1956, 1965), Україна (1957, 1969), Болгарія (1958, 1976, 1982), Бельгія (1958, 1960), Росія (1960, 1972), Німеччина (1965), Канада (1967), Італія (1971), Югославія (1974, 1979), США (1977)[3].

Твори зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара», Музеї етнографії та художнього промислу у Львові, Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному, Шевченківському національному заповіднику в Каневі, Канівському музеї народного декоративного мистецтва, Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав», Полтавському художньому музеї та інших вітчизняних і закордонних музеях, а також у приватних колекціях[3].

Remove ads

Відзнаки

Примітки

Література

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads