Білогрудівська культура

Білогру́дівська культу́ра — археологічна культура осілого населення пізнього бронзової доби (XIII—IX ст. до н. е.),^[2] яка була поширена на території України між Дністром і Дніпром.

Білогрудівська культура
Місце розташування	Україна
Попередник	Тшинецька культура
Наступник	Чорноліська культура
Час/дата початку	13 століття до н. е.[1]
Час/дата закінчення	9 століття до н. е.[1]

Культура була виявлена під час розкопок у 1918—1927 роках Петром Курінним поблизу села Піківець Уманського району Черкаської області, у Білогрудівському лісі. Пізніше, наприкінці 1940—1950-х років, її досліджував Олексій Тереножкін. Поселення білогрудівської культури зустрічаються також на околицях Києва.

Нові дослідження поселень білогрудівської культури на Уманщині вказують на те, що вона склалася на межі XIII-XII ст. до н.е. у південній частині Лісостепового Побужжя в результаті взаємодії двох різних культурних спільностей: Тшинецько-комарівської та Ноа-Сабатинівсько-Кослодженьської.^[2]

Деякі вчені бачать в білогрудівській культурі джерела найдавніших слов'ян Східної Європи та разом із білоозерською культурою є початком ранньозалізної доби.

Характеристика

Білогрудівські поселення не мали укріплень, жителі мешкали ймовірно, в прямокутних великих напівземлянках, у яких стіни були з дерева, а підлога вимазана глиною.

Поховання людей — ґрунтові та курганні могили, у яких небіжчики скорчені, інколи кремовані, а рештки вміщені до урн.

Матеріальна культура представлена кам'яними (серп, сокири), керамічними виробами (слоїки, тюльпаноподібні посудини з гладким валиком зверху, черпаки, кухлі, миски, келихи, кубки, біконічні посудини з дрібнозубчастим орнаментом) та виробами з бронзи (браслети, шпильки, спіральні підвіски, вістря списів та луків, кинджали). У пізній період білогрудівці вже виготовляли знаряддя із заліза (голки).

Основні заняття мешканців білогрудівських поселень — землеробство, тваринництво та птахівництво.

Велику роль у світогляді племен білогрудівської культури відігравав культ вогню. Для поселень характерна велика кількість зольників, які переважно мали правильної форми підвищення до 4 м та діаметром до 35 м. Єдиної думки щодо їх призначення немає. Одні вчені вважають їх пам'ятками поховального обряду, другі — залишками житла, треті — культовими місцями, які пов'язані із вогнем.

На зміну білогрудівській культурі прийшла чорноліська. Деякі археологи вважають їх двома частинами єдиної білогрудівсько-чорноліської культури, яка, на думку багатьох вчених, брала участь у складанні культури скіфського часу.

Див. також

• Чорноліська культура
• Дяковська культура