Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Більський повіт (Гродненська губернія)
повіт Гродненської губернії З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Більський повіт (пол. Powiat bielski, біл. Бельскі павет) — історична адміністративно-територіальна одиниця Білостоцької області та Гродненської губернії Російської імперії з центром у місті Більськ. Значну частку населення становили українці.
Повіт було створено 1808 року у складі Білостоцької області. 1843 року з ліквідацією області повіт підпорядковано Гродненській губернії.
У 1921 році під владою Другої Речі Посполитої територія повіту опинилась у Білостоцькому воєводстві з майже повною зміною внутрішнього адміністративно-територіального устрою.
Remove ads
Адміністративний поділ
На 1913 рік повіт поділявся на 15 волостей:
- Городиська
- Дубажинська;
- Кленицька;
- Лосинська;
- Малешівська;
- Наройська;
- Новоберезовська;
- Олександрівська;
- Олексинська;
- Орлянська;
- Павлівська;
- Пасинківська;
- Райська;
- Семятицька;
- Шкурецька.
Населення
Узагальнити
Перспектива
Ей, там в ліесу на бору, там збіралісь галонькі,
Гдесь там соколік ся взяв
Всіє галонькі розогнав, найчоршейшу собіе взяв.
Ой, просілась галонька к тим галонькам чорненькім:
Випусті мене соколе к тим галонькам міленькім.
Потуом мене не приймут, мніе гніздочка не увіют,
Моїх діеток не приймут.
Ей, там в гуліці на грудку
Там збіраліся дівонькі
Де ж там бив ти Григорку
Де зийшліся міленькі?
Порвав одну чорнобрив
І так їей он говорив:
Я тебе дівонько не пущу
Покуоль коску не розпущу.
А она ся зажурила
І так ему говорила:
Мене дівонькі не приймут,
Мніе правдонькі не скажут,
Мніе віночка не увіют,
Мене в танок не возьмут.
Русинська пісня з Більського повіту, 1848 рік[1]
За статтею Йосипа Ярошевича 1848 року в повіті проживало понад 104 тис. осіб, діяло 35 руських парафій і 24 польські[1]. У містах населення складали представники різної національності — русини, росіяни, поляки, «мінці», євреї, тоді як сільські поселення ділилися на етнічно русинські та польські (мазурські)[1]. Розмежування проходило приблизно по середині повіту, в напрямку від південно-західної до північно-східної його межі, з взаємними вкрапленнями поселень обох національностей[1]. Як зазначав автор статті, мова русинів повіту мало відрізнялася від «прозодії мови волинської» й посідала проміжне місце між мовою пинських полішуків і берестян, хоча й не мала «волинського наголосу, який чується у тамтих»[1].
У 1879 році в повіті проживав 122 041 мешканець, з них: 60 тис. — православних (до 1875 р. — греко-католики), 49 753 — римокатоликів, 11 616 — юдеїв, 249 — євангелістів.
За працею російського військового статистика Олександра Ріттіха «Племенной состав контингентов русской армии и мужского населения Европейской России» 1875 року серед чоловіків призовного віку повіту частка українців становила 63 %, мазурів — 27,2 %, євреїв — 9 %, німців — 0,4 %, татар — 0,03 %[2].
За переписом 1897 року чисельність населення становила 164 441 особа, з них у повітовому місті Більськ — 7464 особи, заштатному Брянську — 4087 осіб[3]. Розподіл населення за рідною мовою згідно з переписом 1897 року[4]:
Remove ads
Примітки
Джерела
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads