Вавилов Микола Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Вавилов.

Мико́ла Іва́нович Вави́лов (нар. 13 (25) листопада 1887(18871125) — 26 січня 1943) — російський і радянський вчений-генетик, селекціонер, ботанік, хімік, географ, академік АН СРСР і АН УРСР^[17], найбільше відомий роботами з ідентифікації центрів походження культурних рослин. Присвятив своє життя вивченню і удосконаленню сортів пшениці, зернових та інших хлібних культур, які годують населення всього світу.

Вавилов Микола Іванович
Мико́ла Вави́лов в 1933 році Мико́ла Вави́лов в 1933 році
Народився	13 (25) листопада 1887[1][2]  Москва, Російська імперія[3][2]
Помер	26 січня 1943(1943-01-26)[3][4][…] (55 років)  Саратов, РРФСР, СРСР[3][2]  ·голод[5]
Поховання	Воскресенське кладовище Саратоваd
Місце проживання	Росія
Країна	Російська імперія  Російська СФРР  СРСР[6]
Діяльність	ботанік, біолог, мандрівник-дослідник, генетик, географ, науково-педагогічний працівник, агроном
Alma mater	Московська сільськогосподарська академія імені К. А. Тимірязєва (1910)[7] Московське комерційне училищеd
Галузь	біологія, генетика
Заклад	Саратовський державний аграрний університетd[8][9] ВАСГНІЛ[10][11] ВАСГНІЛ[10][11] Всесоюзне географічне товариство[10] Всеросійський інститут рослинництваd[12][13] Інститут загальної генетики імені М. І. Вавилова РАН[14] S.I. Vavilov Institute for the History of Natural Science and Technologyd[2]
Вчене звання	академік АН СРСР
Науковий ступінь	доктор біологічних наук
Відомі учні	Карпеченко Георгій Дмитрович, Левицький Григорій Андрійович, Євдокія Ніколаєнко, Рибін Володимир Олексійович
Аспіранти, докторанти	Семевський Борис Миколайовичd Кузьмін Валентин Петрович Негруль Олександр Михайлович
Членство	Російська академія наук[7] Леопольдина ВУАН Російська академія наук[2] Лондонське королівське товариство Центральний виконавчий комітет СРСР Всеросійський центральний виконавчий комітет Королівське товариство Единбурга[2] Indian Academy of Sciencesd[2] Лондонське Ліннеївське товариство[2]
Відомий завдяки:	ідентифікацію центрів походження культурних рослин, закон гомологічних рядів спадкової мінливості
Рід	Вавиловиd
Батько	Вавилов Іван Іллічd
Брати, сестри	Вавилов Сергій Іванович
У шлюбі з	Баруліна Олена Іванівнаd[15]
Діти	Q129938425?[16]
Нагороди	медаль імені Миколи Михайловича Пржевальського (1926) іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (18 червня 1942)
Висловлювання у Вікіцитатах  Вавилов Микола Іванович у Вікісховищі

Організатор та учасник ботаніко- агрономічних експедицій, що охопили більшість континентів (крім Австралії та Антарктиди), в ході яких виявив древні осередки формоутворення культурних рослин. Створив вчення про світові центри походження культурних рослин.

Обгрунтував вчення про імунітет рослин, відкрив закон гомологічних рядів у спадковій мінливості організмів. Зробив істотний внесок у розробку вчення про біологічний вид.

Під керівництвом Вавілова була створена найбільша у світі колекція насіння культурних рослин. Він заклав засади системи державних випробувань сортів польових культур. Сформулював принципи діяльності головного наукового центру країни з аграрних наук, створив мережу наукових установ у цій галузі.

Біографія

Микола Вавилов народився в сім'ї багатого взуттєвого фабриканта, депутата Московської міської думи.

• 1911 — закінчив Петровську сільськогосподарську Академію в Москві.
• 1913—1914 — робота в лабораторії проф. Бетсона, Кембріджський університет, Англія
• 1917—1921 — професор агрономічного факультету Саратовського університету.
• 1919 — створення вчення про імунітет рослин.
• 1920 — формулювання Закону гомологічних рядів спадкової мінливості.
• 1921—1940 — завідує Відділом прикладної ботаніки і селекції в Петрограді, який в 1924 реорганізований у Всесоюзний інститут прикладної ботаніки і нових культур, а в 1930 — у Всесоюзний інститут рослинництва, керівником якого він залишався до серпня 1940.
• 1923 — обраний членом-кореспондентом АН СРСР у відділення фізико-математичних наук
• 1926 — нагородження Премією імені В. І. Леніна.
• 1928 — вибраний академіком АН СРСР у відділення фізико-математичних наук (ботаніка)
• 1930—1933 — очолював Генетичну лабораторію АН СРСР в Москві.
• 1931—1940 — Президент Всесоюзного географічного товариства.
• 1933—1940 — очолював Інститут генетики АН СРСР (організований на базі Генетичної лабораторії).
• 1940 — арештований за доносом.
• 1943 — помер у в'язниці НКВС від пелагри — хвороби, яку викликає абсолютне виснаження організму (за словами академіка В. П. Ефроїмсона в Політехнічному інституті в грудні 1985 році в Москві після перегляду фільму про життя академіка Вавілова).

Наукові досягнення

• 110 експедицій^[18] по всьому світу.
• Вчення про імунітет рослин.
• Вчення про центри походження культурних рослин.
• Закон гомологічних рядів у спадковій мінливості.
• Учення про вид як систему, внутрішньовидові таксономічні та еколого-географічні класифікації^[19].

Основні роботи

• Вавилов М. І. Про походження культурного жита // Праці по прикладній ботаніці. 1917.
• Вавилов М. І. Закон гомологічних рядів в спадковій мінливості // Доповідь на III Всеросійському селекційному з'їзді в Саратові
• Вавилов М. І. До пізнання м'яких пшениць: (Систематично-географічний нарис) // Праця по прикладній ботаніці, генетиці і селекції.
• Вавилов М. І. Центри походження культурних рослин.
• Вавилов М. І. Географічна мінливість рослин
• Вавилов М. І. Ліннеївський погляд як система // Праці по прикладній ботаніці, генетиці і селекції.
• Селекція як наука (1934).
• Вавілов М. І. Закон гомологічних рядів у спадковій мінливості // Теоретичні основи селекції рослин^[20]
• Вчення про походження культурних рослин після Дарвіна (1940).
• Вавилов М. І. Пять континентів^[21].
• Вавилов М. І. «Життя коротке, треба поспішати».

Визнання

М. І. Вавилов був почесним членом:

• Англійського товариства прикладної ботаніки
• Іспанського товариства випробувачів природи
• Американського ботанічного товариства
• Садівничого товариства в Лондоні

А також:

• Членом Аргентинської академії
• Членом-кореспондентом Шотландської академії наук
• Членом-кореспондентом Німецької академії наук

Академія Наук СРСР заснувала Премію (1965) і Золоту медаль імені Вавилова (1968).

У Саратові в 1969 році ім'ям Миколи Вавилова названа вулиця Вавилова. У 1997 році на початку вулиці Вавілова встановлений пам'ятник Миколі Вавилову.^[22] У Санкт-Петербурзі є вулиця братів Вавилових. Також є вулиці імені Вавилова в Липецьку та Москві, але вони названі на честь брата Миколи Івановича — Сергія Вавилова. На честь науковця також названо астероїд — 2862 Вавилов.