Валер'яно Пеллеґріні

Валер'я́но Пеллеґрі́ні (італ. Valeriano Pellegrini) (приблизно 1663 —18 січня 1746) — італійський співак-кастрат епохи барокової музики XVIII століття. Виступав на оперних сценах Рима, Неаполя, Мантуї, Генуї, П'яченци, Венеції, Ганновера, Брюсселя, Дюссельдорфа, Відня, Лондона в операх Геора Фрідріха Генделя, Аґостіно Стеффані, П'єтро Торрі, Джованні Бонончіні, Марк-Антоніо Зіані, Франческо Полларолло, Франческо Ґаспаріні, Антоніо Лотті. Найбільше відомий за співпрацею з композитором Георгом Генделем. Голос Пеллегріні був голосом сопрано з ресурсом у високому регістрі та ідеальною теситурою.

Валер'яно Пеллеґріні
італ. Valeriano Pellegrini
Шарж на Валер'яно Пеллеґріні, рисунок П'єра Леона Гезі
Шарж на Валер'яно Пеллеґріні, рисунок П'єра Леона Гезі
Основна інформація
Дата народження	1663(1663)
Місце народження	невідоме
Дата смерті	18 січня 1746(1746-01-18)
Місце смерті	Рим
Національність	Італієць
Професія	оперний співак
Праця в операх	Георга Генделя «Agrippina», «Teseo», «Il Pastor fido» Франческо Полларолло «Lucio Vero» Франческо Каваллі й Джованні Бонончіні «Muzio Scevola»
Співацький голос	кастрат-сопрано
Інструменти	вокал[d]
Жанр	вокал
Файли у Вікісховищі

Музична кар'єра

День і місце народження Валер'яно Пеллеґріні точно не встановлені. Виростав він у Вероні й Болоньї ^[1].

З 1689 по 1696 рік Валер'яно співав у папському хорі Сікстинської капели в Римі^[2]. У цей період він з 1690 по 1693 рік виступав, зокрема, для кардинала П'єтро Оттобоні, часто спілкувався з блискучими римськими співаками, зокрема з Вердоні, кастратами Чеккареллі, Джованні Франческо Ґроссі, з яким ледь не побився на дуелі 1692 року після суперечки про те, хто співатиме мотет. Перебуваючи на службі кардинала Альдерано Чібо-Маласпіна, який позичає його на деякий час до Неаполя, Валеріано бере участь у богослужіннях, а також, вірогідно, в оперних виставах, виконаннях ораторій і серенад. Він регулярно відвідував Ганновер, будучи в складі трупи, зібраної 1695 року першим курфюрстом Ганновера Ернстом Августом.^[3]

Інтер'єр «Театру дель Фальконе» в Генуї на фотографії першої половини 1900-х років.

1700 року Пеллеґріні виступав у Мантуї в Італії, де співав разом з молодою Марґерітою Дюрастанті, Марією Ландіні в опері «La Forza dell'amicizizia»^[4]. Наступного року Пеллегріні співав у Генуї в «Театрі дель Фальконе» у двох операх: у «Le gare dell'amore eroico, o sia Il Muzio Scevola» Франческо Каваллі й Джованні Бонончіні^[5] та в «Lucio Vero» Франческо Полларолло знову разом з сопрано Ландіні, тенором Джованні Буццолені^[6]. У тому ж році він появився перед публікою в П'яченці в театрі «Ducale» в опері Марк-Антоніо Зіані «I rivali generosi» ^[7].

Інтер'єр театру «Сан Джованні Ґрізостомо» на час прем'єри опери Генделя «Агріппіна» 1709 року за участю Валер’яно Пеллеґріні, гравюра Вінченцо Марія Коронеллі

З 1702 року він працював при баварському дворі в Мюнхені за платню в 1000 гульденів на рік. Оскільки баварський курфюрст потрапив у фінансові труднощі через війну за іспанську спадщину, Валеріано 1705 року перейшов на службу при дворі пфальцького курфюрста Йоганна Вільгельма в Дюссельдорфі. Там він співав у творах Агостіно Стефані, включаючи головну партію в його опері-пастичо «Arminio» 1707 року, а через два роки як Герольдо в опері «Tassilone». При цьому він мав можливість гастролювати за кордоном.

Так, у Венеції Георг Гендель довірив Пеллеґріні роль Нерона в опері «Агріппіна», у якій співак розкрив свій вокальний хист. Ця опера, прем'єра якої відбулася 26 грудня 1709 року в театрі «Сан-Джованні Ґрізостомо», мала настільки великий успіх у публіки, що витримала аж 27 послідовних вистав^[8]. Гендель високо оцінив мистецтво співу Пелеґріні й пізніше запросив його до Лондона, де той виступав у операх Генделя «Teseo» й «Il Pastor fido», маючи найвищу платню в оперній трупі. Валеріяно був одним із небагатьох сопрано-кастратів, яких Гендель використовував як primo uomo у своїх операх. 1713 року Пеллеґріні завершив свої виступи в Лондоні.^[3]

До 1716 року Пеллеґріні не поривав музичних зв'язків з Дюссельдорфом, залишаючись там настільки популярним і заслуженим, що курфюрст Йоганн Вільгельм посвятив його в лицарі^[3].

Коли 1728 року Пеллеґріні втратив свій чудовий голос, він завершив кар'єру співака й приступив до духовенства. З 1929 року провадив скромне життя в Римі як священник. Останні роки життя жив з благодійності. Помер 1746 року в злиднях^[9].