Сопрано

Сопрано (італ. soprano, від sopra — зверх, понад) — найвищий жіночий співочий голос. Сопрано володіють в основному жінки та діти. Вокальний діапазон сопрано складає приблизно від C₄ = 261 Гц до A₅ = 880 Гц у хоровій музиці, або до C₆ = 1046 Гц і вище в оперній музиці.

Основні вокальні діапазони

Жіночі

Сопрано Мецо-сопрано Контральто

Чоловічі

Контратенор Тенор Баритон Бас

Діапазон сопрано

Існує три основні різновиди жіночих сопрано: драматичне, ліричне і колоратурне. Бувають також лірико-драматичне та лірико-колоратурне сопрано. Драматичне сопрано відрізняється великою силою звучання у всьому діапазоні, щільним нижнім регістром. Ліричному властива м'якість тембру, гнучкість та велика виразність. Для колоратурного характерні прозорість тембру, легке та вільне звучання у верхньому реєстрі, що може доходити до фа третьої октави, іноді до соль третьої октави.

Різновиди сопрано

Нижче наведено класифікації оперного сопрано.

Колоратурне сопрано

Для колоратурного сопрано (італ. soprano di coloratura або італ. Soprano leggero) характерні рухливість у виконанні фіоритур, пасажів тощо, прозорість тембру, легкість і свобода звучання у верхньому регістрі^[1]. Діапазон — від с¹ до f³.

Деякі партії колоратурного сопрано:

• Цариця ночі (Чарівна флейта, В.А. Моцарт),
• Джильда (Ріголетто, Дж. Верді),
• Розіна (Севільський цирульник, Дж. Россіні).

Ліричне сопрано

Ліричному сопрано (італ. Soprano lirico) властива м'якість тембру, гнучкість і велика виразність в кантилені^[1]. Діапазон — від с¹ до d³.

Деякі партії ліричного сопрано:

• Віолетта (Травіата, Дж. Верді),
• Іоланта (Іоланта, П. Чайковський),
• Маргарита (Фауст, Ш. Гуно).

Драматичне сопрано

Драматичне сопрано (італ. Soprano drammatico) відрізняється силою звучання на всьому діапазоні, щільним нижнім регістром^[1] Композитори наділяють таким голосом героїнь з вольовими характерами, нерідко — з драматичною долею.

Деякі партії драматичного сопрано:

• Тоска (Тоска, Дж. Пуччіні)^[2],
• Турандот (Турандот, Дж. Пуччіні)^[2],
• Ельза (Лоенгрін, Р. Вагнер)^[2].

Лірико-драматичне сопрано

В західній літературі цей тип нерідко подається як Spinto soprano — це голос, якому доступні як легкі верхи ліричного сопрано, так і драматичний звук у середньому регістрі.

Деякі партії лірико-драматичного сопрано:

• Аїда (Аїда, Дж. Верді)^[2],
• Чіо-Чіо-Сан (Мадам Баттерфляй, Дж. Пуччіні)^[2].

Існує і детальніше розрізнення. Наприклад, в західній літературі колоратурне сопрано поділяється на лірико-колоратурне і драматико-колоратурне (англ. Dramatic coloratura soprano), при чому цей поділ може не збігатися з вітчизняним поділом на колоратуру та лірико-колоратуру, наприклад, партія Цариці ночі («Чарівна флейта») в радянській музичній енциклопедії віднесена до лірико-колоратурних^[3], тоді як в англомовних — до драматико-колоратурних^[2].

Вирізняють в західній літературі також Soubrette, що походить від «субретки» — акторське амплуа, традиційного комедійного персонажу, жвавої, дотепної, спритної служниці, що допомагає панам в їх любовних інтригах. Ролі в операх — Церліна (Дон Жуан), Барбаріна (Весілля Фігаро, обидві — В. А. Моцарт), Серпіна (Служниця-пані, Перголезі)^[2].

Найвідоміші сопрано

• Марія Каллас
• Монсеррат Кабальє
• Луція Попп
• Чечілія Бартолі
• Беверлі Сіллс
• Джоан Сазерленд
• Рене Флемінг
• Вікторія Лук'янець
• Анна Нетребко
• Барбара Бонней
• Бірґіт Нільссон
• Сара Брайтман
• Діана Дамрау
• Кірстен Флагстад
• Соломія Крушельницька
• Людмила Маковецька
• Квітка Цісик
• Лоріна МакКенніт
• Енджел Блу
• Іджлал Ар

Див. також

• Опера
• Театр
• Софі Арну (оперна співачка, сопрано)
• Портрет актора в ролі