Валицька Марта Генріхівна

Марта (Марія) Генріхівна Валицька (справжнє прізвище Кірхгейм; нар. 1881(1881), Київ — пом. 15 лютого 1955, Ленінград) — українська і російська артистка опери (драматичне сопрано), концертна співачка.

Валицька Марта Генріхівна
Народилася	1881  Київ, Російська імперія
Померла	15 лютого 1955(1955-02-15)  Ленінград, РРФСР, СРСР
Діяльність	співачка, мисткиня
Заклад	Большой театр, Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка і Маріїнський театр

Біографія

Народилась в Києві в родині булочника. Навчалась в Музично-драматичній школі М. Лисенка у класі М. Зотової (1904—1907), потім удосконалювала майстерність в Парижі у П. Віардо.

Солістка московського Большого театру (1907—1908) і петербурзького Маріїнського театру (1910—1917). Співала в Київській російській опері (1908-10, 1918-19, 1920-21). Гастролювала в Большому театрі (1911), а також на оперних сценах в Кисловодська (1919—1920), Владикавказа (1920), Ростова-на-Дону (1921).

Мала сильний, рівний у всіх регістрах, голос з широким діапазоном і глибоким тембром.

Репертуар

Найкращі оперні партії:

• Ярославна («Князь Ігор» О. Бородіна)
• Юдита («Юдита» А. Сєрова)
• Валентина («Гугеноти» Дж. Мейєрбера)
• Електра («Електра» Р. Штрауса)
• Брунґільда ​​(«Валькірія» Р. Вагнера)
• Єлизавета («Тангейзер» Р. Вагнера)
• Гутрун («Загибель богів» Р. Вагнера)

Першою в Києві у 1909 році виконала партію Брунґільди («Валькірія» Р. Вагнера).

В концертах виконувала твори М. Римського-Корсакова, П. Чайковського, С. В. Рахманінова, А. Гречанінова, С. Василенко, Р. Штрауса, Р. Вагнера, а також українські і російські народні пісні.

Відгуки

С. Ю. Левік у «Записках оперного співака» наводить свої спогади про співачку:^[1]

Тим часом власниця видатного по красі і силі голосу М. Г. Валицька після двох виступів в «Електрі» втратила пластичність звучання і відносно скоро почала втомлюватися від свого звичайного драматичного репертуару, з яким до «Електри» справлялася граючи. Я близько знав цю співачку, дочку київського булочника, що отримала відмінну школу у Віардо та її асистенток. У період репетицій «Електри» вона мені неодноразово говорила, що їй було легше заспівати три рази поспіль Брун-гільду, ніж одноактну Електру.

Про камерну творчість співачки Каратигін В. писав наступне:^[2]

В її манері трактування романсів широкими мазками і різкими контрастами світлотіні, можливо, відчувається іноді більш оперний, ніж камерний підхід до концертного репертуару, проте смак і такт артистки дозволяють їй знаходити якусь рівнодіючу до стилів естради і сцени та палкого запалу своїх художніх емоцій визначено і сильно заражати аудиторію…