Васильчук Святослав Карпович

Святослав Карпович Васильчук (5 вересня 1941(19410905), Антонівка^[1], Рівненська область) — український журналіст, письменник, науковець, громадський та політичний діяч, Заслужений журналіст України, кавалер ордена «За заслуги» III ступеня. Депутат Житомирської обласної ради 1—3 скликань.

Васильчук Святослав Карпович
Народився	5 вересня 1941(1941-09-05) (84 роки)  Антонівка, Березнівський район, Ровенська область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Місце проживання	Житомир
Діяльність	журналіст, письменник, громадський діяч, політик, науковець
Alma mater	КНУ імені Тараса Шевченка
Науковий ступінь	професор
Заклад	Поліський національний університет
Членство	Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка
Нагороди	Всеукраїнська літературно-мистецька премія імені Степана Руданського (2023) Всеукраїнська премія імені Івана Огієнка (2012)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Васильчук.

Із життєпису

Батько — Карпо Васильчук — був надрайоновим провідником ОУН Костопільської округи, на псевдо «Сагайдак», перед тим — солтисом та головою сільради. Засуджений у 1945 році, загинув на каторзі у Воркуті^[2]. У лавах українського підпілля загинули два дядьки та брат.

Середню школу закінчив у Воркуті. Через боротьбу членів родини за незалежність України, зазнав переслідувань у студентські роки: на першому курсі Київського університету ім. Шевченка був арештований на три дні з допитами у київському КДБ. На другому курсі був відрахований через «націоналістичні погляди, несумісні з поглядами радянського студента». Поновлений за сприяння Олеся Гончара. Після завершення навчання працював кореспондентом обласних газет у Хмельницькому, Вінниці, в Житомирі став редактором «Укрінформагропрому» по області. Батько трьох дітей^[3]. Був кандидатом у депутати Верховної Ради, Житомирської обласної ради від Народного руху України, Українського народного руху, «Нашої України», «Свободи»^[4]. Депутат Житомирської обласної ради 1—3 скликань (1990—2002 роки)^[1].

Ініціатор створення у 1989 році в Житомирі «Просвіти», з 2000 року незмінний керівник її обласної організації^[5]. Професор Поліського національного університету^[6].

Автор поетичних збірок «Вереси», «Калиновий кетяги», «Зборів»^[3]. У 2022 році видав книгу «Із славетного роду Руданських»^[7].

Відзнаки та нагороди

• Орден «За заслуги» (2015 рік) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та з нагоди Дня Соборності України^[8].
• Відзнака «За заслуги перед містом» II ступеня (2018 рік) — за просвітницьку діяльність та значний внесок у розвиток української культури^[5].
• Всеукраїнська літературно-мистецька премія імені Степана Руданського (2023 рік) — за книгу «Із славетного роду Руданських»^[9].