Ваффен-СС

«Ва́ффен-СС» (нім. Waffen-SS, досл. «війська СС, збройні СС», нім. вимова: [ˈvafn̩ʔɛsˌʔɛs]) — бойове відділення воєнізованої нацистської організації СС. До її формувань входили громадяни нацистської Німеччини, а також добровольці та призовники як з окупованих, так і з неокупованих територій.^[1] Розформоване у травні 1945 року.

Ваффен-СС нім. Waffen-SS
Лого Ваффен-СС
На службі	17 березня 1933 — 10 травня 1945
Країна	Третій Рейх
Належність	СС
Гарнізон/Штаб	Берлін
Оборонець	Генріх Гіммлер
Гасло	Meine Ehre heißt Treue («Моя честь називається вірність»)
Війни/битви	Друга світова війна
Медіафайли на Вікісховищі

Під час Другої світової війни Ваффен-СС зросла з трьох полків до понад 38 дивізій і служила разом з Вермахтом, поліцією порядку та іншими підрозділами безпеки. Спочатку вони перебувала під контролем Головного оперативного управління СС^[en] під керівництвом рейхсфюрера СС (голови СС) Генріха Гіммлера. З початком Другої світової війни тактичне управління здійснювалося Верховним командуванням Вермахту,^[2] деякі підрозділи були підпорядковані Командному штабу Рейхсфюрера СС, який перебував під безпосереднім контролем Гіммлера.^[3]

Спочатку, відповідно до расової політики нацистської Німеччини, членство було відкрите лише для людей германського походження (так званого «арійського походження»).^[4] Правила були частково пом'якшені в 1940 році,^[5][6] а після вторгнення в Радянський Союз у червні 1941 року нацистська пропаганда стверджувала, що війна була «європейським хрестовим походом проти більшовизму», і згодом також були сформовані підрозділи, що складалися переважно або виключно з іноземних добровольців і призовників.^[7] Ці підрозділи Ваффен-СС складалися з переважно чоловіків з числа громадян країн окупованої нацистами Європи. Незважаючи на пом'якшення правил, Ваффен-СС все ще базувалися на расистській ідеології нацизму, а етнічним полякам (яких вважали недолюдьми) було заборонено вступати до цих формувань.^[8][9][10]

Ваффен-СС були причетні до численних злочинів.^[11] Через причетність до Голокосту, геноциду ромів та численних воєнних злочинів і злочинів проти цивільного населення, включаючи також тортури,^[12] експерименти над людьми,^[13][14] викрадення дітей,^[15] масові зґвалтування,^[16] сексуальне насильство над дітьми^[17] та масові вбивства,^[18][19] Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі в 1946 році оголосив Ваффен-СС злочинною організацією.^[20] У Федеративній Республіці Німеччина поширення пропагандистських матеріалів і використання символіки СС є злочином і карається статтями 86 і 86а Кримінального кодексу Німеччини.^[21]

Комісія ООН з прав людини засуджує прославляння колишніх військовослужбовців Ваффен-СС, і, зокрема, відкриття пам'ятників і меморіалів, а також проведення публічних демонстрацій колишніх військовослужбовців Ваффен-СС.^[22]

Довоєнний період

Друга світова війна

1939

1940

1941

1942

1943

1944

1945

Звання

Докладніше: Звання і знаки розрізнення військ СС

Підрозділи

Армії

Під час війни було створено дві армії: 6-ту і 11-ту танкові армії СС.

Корпуси

• 1-й танковий
• 2-й танковий
• 3-й танковий
• 4-й танковий
• 5-й гірський
• 6-й
• 7-й танковий
• 8-й кавалерійський (існував тільки на папері)
• 9-й хорватський гірський
• 10-й
• 11-й
• 12-й
• 13-й
• 14-й
• 15-й козацький кавалерійський
• 16-й
• 17-й
• 18-й
• Медичний^[en]
• Британський добровольчий
• «Данмарк»
• Сербський добровольчий
• Данський добровольчий «Шальбург»

Дивізії

Докладніше: Список дивізій Ваффен-СС

Усі дивізії Ваффен-СС були впорядковані за єдиним порядковим номером по мірі формування, незалежно від типу.^[23] Загалом їх було сформовано 38, починаючи з перших трьох у 1933 році і до дев'яти лише у 1945 році; також планувалося формування ще 7-ми.^[24] Ті з них, що мали національну приналежність, були принаймні номінально набрані з представників цих національностей. Багато з пізніше сформованих підрозділів з більшою чисельністю насправді були невеликими бойовими групами (Kampfgruppen), а дивізіями — лише за назвою.

Загалом у військах СС було:

• 7 танкових дивізій;
• 6 моторизованих дивізій;
• 4 кавалерійські дивізії;
• 6 гірськопіхотних дивізій;
• 17 піхотних дивізій.

Бригади

• 1-ша моторизована
• 2-га моторизована
• 3-я естонська добровольча^[en]
• 4-та панцергренадерська «Нідерланди»
• 5-а добровольча штурмова «Валлонія»
• 6-а добровольча штурмова «Лангемарк»
• Штурмбригада «Рейхсфюрер СС»
• 8-а добровольча штурмова «Франція»^[en]
• Кавалерійська
• Танкова «Вестфален»
• Допоміжної поліції порядку «Зіглінг»
• Штурмова «Дірлевангер»
• 49-та панцергренадерська
• 51-ша панцергренадерська
• 150-та танкова
• Добровольча гренадерська «Ландштурм Нідерландів»

Командири

Втрати

Загиблий член Ваффен-СС на півночі Франції, червень 1944 року

Військовий історик Рюдігер Оверманс підрахував, що втрати Ваффен-СС склали 314 000 загиблих.^[25] Рівень втрат не був суттєво вищим, ніж у Вермахті загалом, і був порівнянним з показниками бронетанкових дивізій сухопутних військ та парашутно-десантних з'єднань Люфтваффе.^[26]

Воєнні злочини

Загальні СС відповідали за управління концентраційними таборами і таборами смерті. Багато їх члені і членів СС-Тотенкопфвербанд згодом стали членами Ваффен-СС, сформувавши початкове ядро 3-ої танкової дивізії СС «Тотенкопф».^[27]

Ряд медичних працівників СС, що входили до складу Ваффен-СС, були визнані винними у злочинах під час Нюрнберзького процесу над лікарями, що проходив у 1946—1947 роках, за нацистські експерименти над людьми, які вони проводили у таборах.

Згідно з виданням «Сучасний геноцид: Збірка основних джерел і документів», Ваффен-СС відігравали «першорядну роль» у ідеологічній війні на винищення (Vernichtungskrieg), і не лише як фронтові чи тилові охоронні формування — третина членів айнзатцгруп (мобільних ескадронів смерті), відповідальних за масові вбивства, особливо євреїв, слов'ян і комуністів, були набрані з особового складу Ваффен-СС до вторгнення на територію Радянського Союзу.^[28]

Будівельне управління Ваффен-СС побудувало газові камери в Аушвіці,^[29] і, за словами Рудольфа Гесса, близько 7000 охоронців служили в цьому таборі.^[30]

• 27 травня 1940 року на фермі Ле-Парадіз у Франції рота лейтенанта Фріца Кнохлейна з дивізії СС «Мертва голова» зіштовхнулася із запеклим опором англійських солдатів 2-го батальйону Королівського Норфолкського полку. Прикриваючи відхід своїх військ, англійські солдати билися до останнього патрона. Коли патрони скінчилися, 100 англійських солдатів, піднявши білий прапор, здалися в полон. Однак за наказом Кнохлейна їх вишикували вздовж стіни сараю і розстріляли. Англійців, які залишилися в живих, добивали багнетами. Врятувалося всього двоє солдатів, за свідченнями яких після війни було знайдено учасників страти^[31][32]
• В Орадур-сюр-Глан 10 червня 1944 року рота 2-ї танкової дивізії СС «Райх» розстріляла або спалила живцем у своїх будинках 642 людини, серед них 245 жінок і 207 дітей^[33]
• «Різня в Охоті» 4 — 25 серпня 1944. Здійснена 29-тою гренадерською дивізією СС «РОНА» (1-ша російська) під керівництвом Броніслава Камінського в районі Варшави Охота під час придушення Варшавського повстання^[34]
• Трагедія в Гуті Пеняцькій 1944 року в окупованій Польщі (нині — Бродівський район, Львівська область, Україна) деякими істориками приписується 14-ій Галицькій добровольчій дивізії СС,^[35][36] інші ж стверджують що масове вбивство було скоєне 4-им галицьким добровольчим полком СС, що був створений з частини добровольців, які не потрапили до першого набору в дивізію «Галичина»,^[37][38] але не був підпорядкованим дивізії напряму, або айнзатцгрупа «Рейнгольд» під керівництвом оберштурмбанфюрера СС Фрідріха-Вільгельма Бока^[39]

2016 року парламент Польщі визнав злочини членів 14-ої гренадерської дивізії СС «Галичина» проти польського населення геноцидом.^[40][41]

Післявоєнна доба

Ветерани Ваффен-СС у повоєнній Німеччині

Країни Балтії

Докладніше: День пам'яті латвійських легіонерів

Фінляндія

Лобістська група HIAG

Україна

28 квітня, щорічно, у Львові проводиться парад «вишиванок» в честь членів СС «Галичина»^[42]. 30 квітня 2021 року, після проведення такого маршу в Києві, президент України Володимир Зеленський заявив про це: «Категорично засуджуємо будь-які прояви пропаганди тоталітарних режимів, зокрема націонал-соціалістичного, та спроби переглянути правду про Другу світову війну. Не було й не могло бути жодного українського інтересу в тому, що нацисти намагалися використовувати людей на захоплених територіях заради своїх цілей. Розгром нацизму був перемогою для нашого народу. Українці разом з іншими народами вибороли право на життя».^[43][44] Проведення маршу також було засуджено урядами Німеччини та Ізраїлю.^[45]

Див. також

• Батальйон Ріббентропа
• Вермахт
• Воєнні злочини Німецької Імперії та Третього Рейху
• Нацистський окультизм
• Германська руна «За успішність»