Геноцид циган

Геноцид циган (циганською — Porajmos, Samudaripen^[1]) — геноцид, організований і здійснений нацистами у 1935–1945 роках на теренах Німеччини, країн-союзників Третього Рейху й окупованих країн. Знищення циган було частиною загальної політики націонал-соціалістів зі знищення євреїв (Голокосту), гомосексуалів, невиліковних хворих, наркоманів, психічно хворих і політичних опонентів.

Меморіал рома та сінті Європи, які загинули внаслідок нацистської расової політики (Берлін, парк Тіргартен, на південь від будівлі Рейхстагу

У березні 1936 року на ромів були поширені нюнберзькі закони Рейху про громадянство і раси, які легітимізували переслідування народу, і наслідком яких стало тотальне знищення понад 80 % ромського населення Європи^[2].

Вважається, що від репресій 1935—1945 рр. в Європі загинуло від 600 тис. до 1 млн 500 тис. циган^[3] (за іншими оцінками — від 220 до 500 тисяч^[4]).

У процентному відношенні ромська етнічна група найбільше потерпіла від убивств нацистами. Близько 90 відсотків ромського населення Австрії, Німеччини, України^[5] та Естонії було знищено нацистським режимом та його союзниками.

Першими жертвами Бабиного Яру у вересні 1941 року стали цигани, п'ять таборів яких навколо Києва були цілковито знищені нацистами за кілька днів^[6]. Анатолій Кузнєцов у романі «Бабин Яр» писав: «На циган фашисти полювали, як на дичину. Вони підлягали такому ж негайному знищенню, як і євреї … Циган везли в Бабин Яр цілими таборами»^[7]. «Бабин Яр — це жахіття для циган. Вони гинули, навіть не знаючи, за що їх вбивають» — це слова циганської письменниці Рані Романі (Раїси Набаранчук)^[8][9]. За наявною інформацією, у Бабиному Яру загинули щонайменше 150 циган^[10], але ця цифра може бути значно вищою^[11]. Усього під час Другої світової війни в каральних акціях окупаційного режиму в Україні було знищено 19—20 тис. осіб ромської національності (за іншими оцінками — близько 25 тис.^[12]), проте немає даних про загиблих у зонах бойових дій наступальних операцій, на примусових роботах, у таборах-гетто, під час операцій УПА та радянських партизан тощо^[13][14].

Документально підтверджено понад 140 випадків масового вбивства циган на теренах окупованої України у 1941-44 роках, найчисельніші з яких — в Чернігові (близько 1100 осіб, за іншими оцінками — понад 2500^[15][16]), Кропивницькому (бл. 1000 осіб), Бахмуті (бл. 900 осіб), Сімферополі (824 особи), Херсоні (понад 650 осіб)^[17][18].

У 1942 році до Губернаторства Трансністрія, у складі якого перебували території окупованих Вінницької, Миколаївської та Одеської областей УРСР, націонал-легіонерським урядом Іона Антонеску було депортовано з Румунського королівства 25 тисяч циган. До першої хвилі депортованих увійшли кочові цигани, а другу хвилю склали осілі цигани, що були неблагонадійними та мали проблеми з законом. Загальна кількість депортованих сягнула 25 283 осіб: 7 856 чоловіків, 7 266 жінок та 10 161 дитина. Серед них було понад 12 тис. кочових та 13 100 осілих циган. Осілих циган депортували в поїздах, кочових змусили їхати до Трансністрії на своїх возах. У Трансністрії солдати відбирали вози з кіньми на потреби румунської армії. Цигани були позбавлені усього — коней, інструментів, майна, грошей та інших засобів існування, не мали житла, роботи, харчів, ліків, палива. У березні 1944 р. у Трансністрії перебувало 12 083 ромів. Саме вони змогли вижити. До них варто додати ще біля 2 тис. циган, котрі за різних обставин були репатрійовані або втекли з цього краю. Таким чином, у 1942—1944 рр. у Трансністрії загинуло приблизно 11 тис. депортованих сюди циган, вижило орієнтовно 14 тис.^[19]

Вшанування пам'яті жертв геноциду

На увічнення пам'яті депортованих і страчених представників циганського етносу 2 серпня в Україні на державному рівні відзначається Міжнародний день голокосту циган.

У 2009 році в урочищі Подусівка на околиці Чернігова, на місці масового розстрілу нацистами ромів (1-3 серпня 1942 р.), за ініціативи громадської організації «Романо дром» був встановлений пам'ятний знак, який вшановує пам'ять жертв геноциду ромів^[20][21].

До 75-х роковин трагедії в Бабиному Яру в ушанування пам'яті про ромів, розстріляних у 1941 році, в Національному історико-меморіальному заповіднику «Бабин Яр» 23 вересня 2016 року був встановлений монумент «Циганська Кибитка»^[22][23].

29 січня 2018 р. у музеї «Пам'ять єврейського народу та Голокост в Україні» відбулось відкриття експозиції «Трагедія циганського народу в Україні та Молдові». Це перша в Україні постійна експозиція, присвячена геноциду циган у роки Другої світової війни^[24].

Упродовж 40-х років минулого століття циган Ужгорода з Мочару (сучасний мікрорайон Шахта) поступово обмежували у правах та свободі пересування. Зрештою, табір Мочара був огороджений колючим дротом та парканом і став свого роду міні-гетто для циган^[25]. Саме в мікрорайоні Шахта, на подвір'ї першої ромської школи в Європі — Ужгородської гімназії № 14, 2 серпня 2023 р. відкрили Меморіальний знак пам'яті жертв циганського Голокосту (Пораймосу). Пам'ятний знак має вигляд колеса, на ободі якого розміщена міні-скульптура, яка зображує родину циган — тата, трьох дітей, маму і дідуся, який грає на скрипці. На 16 спицях написані найпоширеніші у 1935—1945 роках циганські прізвища. У центрі — палаюча свічка та невеликий шматок дроту. Скульптурну композицію створив скульптор Роман Мурник^[26][27].

У квітні 2024 року в Ужгороді створений віртуальний музей історії геноциду циган під час Другої світової війни — «Пораймос на Закарпатті». На онлайн-платформі розміщені п'ять тематичних відеоекспозицій та аудіогіди про життя циганської громади між двома світовими війнами й висвітлена трагедія її знищення. Матеріали доступні українською та циганською мовами^[28].

Відомі цигани, які загинули чи постраждали від геноциду

• Йоганн Тролльманн
• Джанго Рейнхардт
• Матео Максимов
• Микола Сліченко
• Папуша
• Сеттела Штайнбах