Ващенко-Захарченко Михайло Михайлович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ващенко-Захарченко.

Михайло Ващенко-Захарченко (1852—1910) — публіцист українського походження, монархічного штибу, найближчий прихильник Д. І. Піхно, редактор газети «Кіевлянинъ» у 1907—1910, помічник бібліотекаря Імператорського Університету Святого Володимира.

Ващенко-Захарченко Михайло Михайлович
Народився	14 (26) липня 1852  Маліївка, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Малоросійське генерал-губернаторство, Російська імперія
Помер	9 (22) листопада 1910 (58 років)  Київ, Російська імперія
Поховання	Байкове кладовище
Країна	Російська імперія
Діяльність	журналіст, бібліотекар, редактор
Alma mater	Київський Володимирський кадетський корпус, Імператорський університет Святого Володимира, Михайлівське артилерійське училище і Ніжинська гімназія вищих наук
Науковий ступінь	кандидат математичних наукd
Заклад	Імператорський університет Святого Володимира і Киевлянин
Батько	Ващенко-Захарченко Михайло Єгорович

Життєпис

Походив зі спадкової шляхти. Народився у селі Маліївка Золотоніського повіту Полтавської губернії. Син професора М. Є. Ващенка-Захарченка від першого шлюбу.

Після закінчення Київського кадетського корпусу вступив до Михайлівського артилерійського училища . Пробувши в училищі близько року, вступив до Ніжинської гімназії вищих наук, звідки перейшов до Університету Святого Володимира на фізико-математичний факультет, який закінчив зі ступенем кандидата математичних наук. Ще студентом побував у багатьох країнах Західної Європи.

В 1887 був призначений помічником бібліотекаря Університету Святого Володимира і залишався на цій посаді до кінця свого життя. Мав дуже гарну пам'ять і детально знав книжковий склад університетської бібліотеки. Мав і власну бібліотеку, переважно з книг з математики, історії та географії.

З 1884 працював у редакції газети «Кіевлянинъ», керував нею під час відлучення Д. І. Піхно з Києва, а в 1907, з призначенням останнього членом Державної ради, став офіційним редактором «Кіевлянина». У 1910 продовжував керувати газетою, незважаючи на хворобу і залишив редакційну роботу лише під впливом тяжкої недуги.

Помер 9 листопада 1910 у Києві після тривалої хвороби. Похований на Байковому цвинтарі. Був одружений.