Вдовенко Андрій Олександрович

Вдовенко Андрій Олександрович (1998-2022) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Вдовенко Андрій
Старший солдат
Загальна інформація
Народження	4 вересня 1998(1998-09-04) с. Малинове, Донецька обл.
Смерть	21 березня 2022(2022-03-21) (23 роки) с. Солодке, Донецька обл. (Загинув у бою)
Поховання	м. Київ Лісове кладовище ділянка 79
Національність	Українець
Військова служба
Роки служби	2016 - 2019, 2022 роки
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Формування	58 ОМПБр та  95 ОДШБр
Війни / битви	Війна на сході України Російське вторгнення в Україну (2022)
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» Медаль «Честь. Слава. Держава»

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вдовенко.

Життєпис

Андрій народився 4 вересня 1998 р. в с. Малинове Оленівської громади, Волноваського р-н., Донецької обл.. В 2013 році закінчив Оленівську СШ №1. Навчався у Докучаєвському торговому технікумі. Коли йому було 15, почалася російсько-українська війна. Тому закінчив навчання вже Київському торгово-економічному коледжі в 2016 році.

Андрій вів активний спосіб життя, любив подорожувати, часто з наметом, був дуже легким на підйом, захоплювався різними видами спорту полюбляв сноубординг, дайвінг, снорклінг, ходив в похід на байдарках, мав досвід рафтингу та багато всього іншого. В підлітковому віці займався руфінгом^[1] та боксом. Своє вісімнадцятиріччя святкував у Грузії, куди дістався автостопом.

Коли Андрію виповнилося 18, пішов до військкомату та уклав контракт на проходження служби в лавах ЗСУ.

"...пройшов комісію і поставив нас (батьків) перед фактом, що підпише контракт. Захотів бути розвідником. Дружині тоді дзвонив командир, казав: «Одне ваше слово – і відправлю його назад додому. Люди різні приходять, у кожного своя ситуація в родині, щоб не плакали потім тут мені під воротами». А син передзвонює і каже «Якщо ви не дасте згоди, я піду в Правий сектор чи ще кудись, де вас і не питатимуть». Тому ми змирилися", – розповів Олександр, батько захисника.^[2]

Тож 2016 по 2019 брав участь в АТО та ООС в лавах 58 ОМПБр розвідником, військове звання старший солдат. Пройшов курс підготовки інструкторів з виживання від іноземних партнерів України. Воював на Донеччині та Луганщині.

"Мені й зараз хлопці телефонують, його побратими. Він умів з усіма знаходити спільну мову, попри те, що він на той час був 18-річним хлопцем, а там були дорослі чоловіки років під 50. Пройшов шлях від розвідника до командира БМП, має нагороди та медалі".^[2] – сказав батько захисника.

В вересні 2021 р. одружився. Займався вантажоперевезеннями та крок за кроком розвивався в цій сфері, так за рік роботи пересів з маленького пікапа на велику вантажівку.

Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2022 знов став на захист батьківщини вже в лавах 95 ОДШБр (гранатометник). Спочатку їх перекинули під Горлівку, потім – у Солодке. В телефонній розмові з мамою та сестрою сказав "Я біля нашого справжнього дому."

Загинув на світанку 21 березня 2022 р в бою біля с. Солодке Донецька області недалеко від села Оленівка де народився. Похований на Лісовому кладовищі на Алеї Героїв м. Київ.

«Син дуже любив солодке – торти, цукерки та всяке таке. І так вийшло, що у селі з такою назвою загинув. Неподалік – населені пункти де він народився, ріс і навчався», – сказав батько захисника, Олександр.^[2]

У Андрія залишилися батьки, сестра та дружина.^[3]

Родовід

Прадід Андрія - Вдовенко Адам

Андрій правнук Адама Самійловича Вдовенка, який з 1917 по 1922 рік боровся за самостійну Україну разом з іншими добровольцями Холодного Яру. Його бойовим побратимом був Юрій Горліс-Горський – автор історико-документального роману «Холодний яр» із псевдо Залізняк. А в часи німецької окупації, у 1942-1943 роках, Адам Вдовенко був старостою села Трушівці Чигиринського району. І був він настільки людяним і справедливим, що радянська влада ледве зліпила йому звинувачення після повернення на українські землі.

А ще, після повернення в Трушівці радянської влади в грудні 1943 року, своєму синові Михайлу, якому на той час було дев’ятнадцять, Адам Вдовенко сказав: «Іди, синок, визволяй Батьківщину». І сам на суді, коли йому дали останнє слово, заявив: «Прошу суд направити мене на фронт». У 1933 році родина Адама Вдовенка з Трушівців втекла від голоду й репресій на Донбас. ^[4]

Нагороди

• Орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно); ^[5][6]

• Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»;
• Відзнака Київського міського голови «Медаль «Честь. Слава. Держава»^[7];
• Почесний нагрудний знак «За сумлінну службу»;
• Медаль «Захисникам Вітчизни»;
• Нагрудним знаком - почесною відзнакою командира 58 ОМПБр "За вірність присязі".

Вшанування памʼяті

• Похований в м. Київ на Лісовому кладовищі на Алеї Героїв. Проєкт пам'ятника Андрію робив український скульптор - Олесь Сидорук.
• Фото на стенді приуроченому Героям російсько-української війни в Корсунь-Шевченкiвському державному iсторико-культурному заповiднику. Андрій має родинне коріння на Черкащині. Сім'я по батьковій лінії з Трушівців, на Чигиринщині, а по материній лінії з с. Корнилівка Корсунь-Шевченківського району, рідні живуть там і зараз, тому Андрій з малечку приїздив в Корлинівку.
• Фото на стіні пам'яті полеглих захисників в російсько-українській війні розташована на мурах Михайлівського Собору в місті Києві.
• Публікації в газетах Надросся та Незборима нація.

Посилання

"Осколок потрапив під серце": на війні загинув правнук холодноярця з Черкащини Суспільне Новини Процитовано 11 квітня 2022.