Вейль Володимир Сигизмундович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вейль.

Володи́мир-Карл Сигизму́ндович де Вейль^[a] (11 січня 1868(18680111), Київ, Російська імперія — 18 березня 1928, Париж, Франція) — російський військовик, генерал-майор Російської імператорської армії, генерал-хорунжий Армії Української Держави. Учасник Першої світової війни, громадянської війни в Росії. Політичний емігрант.

Вейль Володимир Сигизмундович
Генерал-майор  Генерал-хорунжий
Загальна інформація
Народження	11 (23) листопада 1868  Київ, Російська імперія
Смерть	18 березня 1928(1928-03-18) (59 років)  Париж
Поховання	Сент-Женев'єв-де-Буа
Alma Mater	Київський Володимирський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище і Академія Генерального штабу
Військова служба

Життєпис

Народився в Києві 11 січня 1868 року. Мав старшого брата Георгія-Едуарда^[2].

1885 року закінчив Київський кадетський корпус, 1887 року — 2-ге Костянтинівське військове училище, а 1893 року — Академію Генерального штабу в Санкт-Петербурзі. Володів російською, українською, французькою та німецькою мовами^[3].

Служив офіцером у лейбгвардії Ізмайловському полку, пізніше — помічником старшого ад'ютанта штабу Туркестанського військового округу (1895) та Закаспійської області (1895—1899). 1899 року отримав звання підполковника, а 1903 року — полковника. 1901 року пройшов цензове командування в 91-му Двінському піхотному полку(інші мови). Служив штаб-офіцером у 2-й (1902—1904) та 1-й (1904—1907) Фінляндських стрілецьких бригадах. 1907 року призначений командиром 205-го піхотного резервного Ізмаїльського полку(інші мови), а 1908 — 15-го стрілецького полку^[4].

1912 року отримав звання генерал-майора та призначений начальником штабу Брест-Литовської фортеці.

Після початку в 1914 році Першої світової війни призначений начальником штабу 11-ї армії Південно-Західного фронту, що брала участь в облозі Перемишля^[5]. Після завершення облоги призначений на ту ж посаду в 24-му армійському корпусі(інші мови)^[6].

1917 року призначений представником Генерального секретаріату Української Центральної Ради стосовно Румунського фронту, командував 188-ю піхотною дивізією^[3][7]. За часів Української Держави гетьмана Павла Скоропадського в 1918 році мав звання генерал-хорунжого^[3], входив до складу Комісії Генерального штабу зі створення військових шкіл, служив генералом для доручень при військовому міністрові.

1919 року вступив до Збройних сил півдня Росії білогвардійського генерала Денікіна, де перебував у розпорядженні начальника постачання військ Терсько-Дагестанського краю. У серпні 1919 року призначений херсонським губернатором. Евакуйований до Болгарії, однак 1920 року повернувся до білогвардійських сил у складі Російської армії генерала Врангеля.

Після остаточної поразки білогвардійців у Криму 1921 року виїхав до Франції. Помер у Парижі 18 березня 1928 року. Похований на цвинтарі Сен-Женев'єв-де-Буа^[8].

Нагороди

• Орден Святого Станіслава III ступеня (1896), I ступеня (1915)
• Орден Святої Анни III ступеня (1901), II ступеня (1906), I ступеня (1915)
• Орден Святого Володимира IV ступеня (1908), III ступеня (1911), II ступеня з мечами (1916)^[4]