Великозалісся

Великозалі́сся (колишні назви — Великі Вірмени, Велико-Залісся) — село в Україні, у Гуменецькій сільській територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.

село Великозалісся
Церква Успіння Божої Матері Церква Успіння Божої Матері
Країна	Україна
Область	Хмельницька область
Район	Кам'янець-Подільський район
Тер. громада	Гуменецька сільська громада
Код КАТОТТГ	UA68020030030042718
Основні дані
Засноване	1493
Населення	432
Площа	2,03 км²
Густота населення	247 осіб/км²
Поштовий індекс	32323
Телефонний код	+380 3849
Географічні дані
Географічні координати	48°46′52″ пн. ш. 26°32′49″ сх. д.
Місцева влада
Адреса ради	32325, Хмельницька обл., Кам'янець-Подільський р-н, с. Гуменці, вул. Центральна, 69
Карта
Великозалісся
Великозалісся
Мапа
Великозалісся у Вікісховищі

Назва

Первісна назва села «Великі Вірмени» пов'язана з тим, що засноване вірменськими переселенцями, також історично зафіксовано документах назву «Вармяни». Розподіл на Великі Вірмени та Малі Вірмени пов'язаний з розрізненням цих окремих населених пунктів і найбільш ймовірно «великі/малі» вказує на розмір цих поселень. У 1947 році відповідно до радянської політики змінено на нейтральну назву «Великозалісся», зі збереженням історичної частини «великі».

Географія

Подільське село Великозалісся розташоване в південно-західній частині України на річці Смотрич, за 14 кілометрів автодорогами від райцентру і залізничної станції Кам'янець-Подільський. На відстані 3,1 кілометра від центру села проходить автошлях територіального значення Т 2321.

Клімат

Великозалісся знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом.

Історія

На околицях села знайдено рештки ранньослов'янського поселення черняхівської культури.

Заснування села пов'язане з вірменськими переселенцями. В 1230 р. галицький князь Лев Данилович запросив вірмен у військо для оборони східного кордону своєї держави. В подяку за справну військову службу князь нагороджував їх маєтками. У той час вірмени-переселенці заснували поблизу Кам'янця сільськогосподарську колонію, відому під назвою Малі та Великі Вірмени, нині Малозалісся та Великозалісся.^[1]

Перша письмова згадка про село датується 1493 роком, у Вірменах тоді було 10 димів (так називали той час одиницю оподаткування).

XVI століття по книжці польського дослідника Олександра Яблоновського, виданої 1889 року, довідуємося, що 1530 року у Вірменах вважалося 0,5 плуга, або лани (теж одиниці оподаткування), 1542 року — 1 лан, 1565 року — 5 ланів, через 8 років — 12. Із середини XVI століття Вірмени належали Радецьким.

За адміністративним поділом XVI–XIX століть належало до Кам'янецького повіту.

У селі знаходилась Церква Успіння, збудована в 1644 році. До нашого часу церква не збереглась.

На початку XVII століття Мартин Радецький, не маючи дітей, подарував село Вірмени кам'янецьким єзуїтам з умовою, щоб вони на доходи свого маєтку розмістили при своєму монастирі конвікт (від латинського — гуртожиток; тобто, закритий навчальний заклад, в якому всі вихованці живуть разом, користуючись усім готовим) для шляхетських дітей. За скасування єзуїтського ордену (1773 рік), Вірмени надійшли у відання едукаційної комісії, яка 1774 року цей маєток продала Йосипу Мержеєвському, подільському чашнику, з умовою плати 4,5 % з оціночної суми на користь едукаційного фундушу (капіталу). 1793 року плата була збільшена до 5 %, 1806 року — до 6 %, а 1807 року була збільшена і оціночна сума на 0,25. Близько 1800 року Вірмени перейшли на умовах плати до скарбниці відомого відсотка з оціночної суми до Борковського, 1856 року — до Олександра Садовського, а з 1873 року — до Федора Казимира.

Книга «Історичні відомості про парафії та церкви Подільської єпархії. Кам'янецький повіт», видана 1895 року священиком Юхимом Сіцінським, свідчить про таких священиків, які були в церкві Великих Вірмен: Симеон Зелінський, Стефан Зелінський, Григорій Зелінський, Олександр Неклеєвич, Максим Курчинський, Лев Трохимович, Георгій Гінковський, Ананій Длугопольський, Іоанн Підгурський.^[2]

1898 року Великі Вірмени належали дворянину Бессарабської губернії Володимиру Федоровичу Казимиру. Маєток перебував в управлінні дворянина Івана Євгеновича Овсінського. Всій землі — 1500 десятин, зокрема, садиби — 50, орної — 1155, лісу — 155, вигону — 70 і непридатної землі — теж 70 десятин.

1906 року відбувся страйк селян.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань на початку XX століття, село надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками.

Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, селяни зазнали репресій.

В 1932–1933 селяни села пережили сталінський геноцид.

По закінченню Другої світової війни у 1946—1947 роках мешканці села пережили голод.

Село до 1947 року називалось Великі Вірмени. Радянська влада боролась зі всім ворожим та буржуазним, у немилість потрапили назви інших народів, у різний час було вилучено практично усі назви поселень, в основах яких звучали як давні, так і новітні етноніми. Виняток було зроблено лише для етноніма «російський». Так село Великі Вірмени стало селом Великозалісся.^[3]

З 24 серпня 1991 року село входить до складу незалежної України.

В селі знаходиться восьмирічна школа, клуб із залом на 450 місць, бібліотека, медпункт, дитячі ясла, швейна майстерня.^[4]

13 серпня 2015 року внаслідок об'єднання сільських рад село ввійшло до складу Гуменецької сільської громади.^[5] Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей.

Населення

За свідченням статистика Віктора Гульдмана, у Великих Вірменах 1893 року був 251 двір, мешкало 1388 осіб.

За свідченням книжки «Населені місця Поділля», виданої у Вінниці 1925 року, у Великих Вірменах було 330 господарств, мешкали 1376 осіб.

1998 року кількість дворів у Великозаліссі не змінилася — 251, а ось мешканців поменшало — 560.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 496 осіб.^[6]

Протягом 2012—2013 років кількість дворів зменшилася до 184, зменшилося і населення: на 1 січня 2012 року — 505 мешканців, на 1 січня 2013 року — 479 осіб.

Згідно перепису 2015 року селі проживало 432 особи, населення села скоротилось на 12,90 % порівняно зі 2001 роком.

Мова

У селі поширені західноподільська говірка та південноподільська говірка, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	97,41 %
російська	2,59 %

Економіка

• СТ «Велике Залісся»
• Фермерське господарство «Еко. Поле»
• Фермерське господарство «Акурра»
• ТОВ «Реставратор-Поділля»^[7]

Відомі люди

Народилися

• Бойко Віктор Вікторович — український фахівець у галузі геодинаміки вибуху, доктор технічних наук, професор.

Проживали, перебували

• Кисельов Олександр Іванович — український літературознавець, перекладач, доктор філологічних наук.

Охорона природи

Село лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри».

Галерея

• 
  Церква Успіння Божої Матері
• 
  Клуб
• 
  Старостат
• 
  Пам'ятник жертвам голодомору

Див. також

• Малозалісся — село.
• Поділля — історико-географічна область.
• Подоляни — етнографічна група українців, населення Поділля.
• Подільський говір — різновид говорів української мови.
• Децентралізація — реформа місцевого самоврядування для формування ефективної і відповідальної місцевої влади.
• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Хмельницька область)