Венелін Юрій Іванович

Ю́рій Вене́лін (справжнє ім'я Георгій Гуца; * 22 квітня 1802, Тибава, Закарпаття — †25 вересня 1839, Москва — український історик, філолог, етнограф, фольклорист та медик. Один з основоположників слов'янознавства в Україні та Російській імперії.

Ю́рій Іва́нович Вене́лін
лат. Georgius Hutza
Ім'я при народженні	Георгій Гуца
Народився	22 квітня 1802(1802-04-22) Тибава, Закарпаття
Помер	25 вересня 1839(1839-09-25) (37 років) Москва
Громадянство	Російська імперія
Національність	українець
Діяльність	науковець
Галузь	історія, філологія, етнографія і публіцистика
Відомий завдяки	історик, медик
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка, медичний факультет Московського університетуd і Імператорський Московський університетd
Відомі учні	Аксаков Костянтин Сергійович, Аксаков Іван Сергійович, Василь Априлов, Палаузов Микола Христофорович, Q16677901?, Nikolay Savelyev-Rostislavichd і Вельтман Олександр Хомич
Знання мов	російська[1]
Конфесія	православний
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився на Закарпатті у сім'ї священника, навчався в Ужгородській духовній семінарії, на філософському факультеті Львівського університету (куди він поступив таємно, під прізвищем Венеліна) (1822), Московській медичній академії. Слухав лекції у вищих навчальних закладах Угорщини.

Працював у Московському військовому госпіталі. Був членом Товариства історії та старожитностей російських при Московському університеті.

Дослідник історії болгар, даків. Один з фундаторів російської болгаристики.

У 1823 році приїхав до Кишинева, де познайомився з бесарабськими болгарами, що переселились з Болгарії після російсько-турецької війни 1792 і 1812 рр. Виявив глибоке зацікавлення трагічною долею цього слов'янського народу, про який в науці було мало відомостей. Почав збирати матеріали про болгар, їх мову, історію, культуру. На основі цих матеріалів, за порадою відомого славіста М. Погодіна, видав 1829 р. свою працю «Древние и нынешние болгары», яка завдяки науковій цінністі та палкому заклику про допомогу болгарському народу посіла помітне місце у Болгарському національному відродженні^[2].

1829 мандрував Болгарією, Валахією, Молдавією з науковою метою — збирання матеріалів для історичних праць. Зокрема, зібрав 86 дако-слов'янських та волохо-болгарських грамот — літературних пам'яток болгарського народу.

Уперше привернув увагу болгар до їхньої народної творчості, підкреслив її безцінне значення як для науки, так і для пробудження національної свідомості. Під час подорожі до Північно-Східної Болгарії (1830) зібрав 50 народних пісень. У праці «О характере народных песен у славян задунайских» (1835) дав високу оцінку болгарському пісенному фольклору^[2].

Закарпатський учений удостоївся високої оцінки з боку І. Франка ^[3]:

Наш угорський русин Юрко Гуца як будитель народного духу болгарського, воскреситель їх славної минувшини стоїть гідно обіч імен таких болгарських патріотів, як Л. Каравелов, Раковський, брати Миладинови, Заря Стоянов.

Помер у 37-річному віці в Москві в абсолютному зубожінні. Вже після його смерті побачили світ «Влахо-болгарские или дако-славянские грамоты», «Грамматика нынешнего болгарского наречия».

Пам'ять

Меморіальна дошка в м. Свалява.

В середині XIX ст. прізвище Венеліна стає настільки популярним, що його і досі використовують в Болгарії як власне ім'я, з наголосом на останньому складі.

На могилі Ю. Гуци (Вєнєліна) у Даниловому монастирі в Москві болгари встановили пам'ятник з написом: «Він перший нагадав світові про забуте, але колись славне й могутнє плем'я болгар і палко бажав бачити його відродження».

Ім'ям Венеліна названо вулицю в столиці Болгарії, споруджено пам'ятники в Софії, Габрово^[3], Сваляві та селі Тибава (Закарпаття, Україна). На початку ХХ століття в Одесі стояв пам'ятник Ю. Гуці.

Вибрані праці

• Древние и нынешние болгары в политическом, народописном, историческом и религиозном их отношении к россиянам. Историко-критические изыскания. Т. I. Москва, 1829 [Архівовано 3 січня 2014 у Wayback Machine.]
• «О характере народных песен у славян задунайских» (1835);
• О зародыше новой болгарской литературы. Москва, 1838
• «Граматика на сегашния български език»;
• Влахо-болгарские или дако-славянские грамоты, собранные и объясненные на иждивении Императорской Российской Академии. Санкт-Петербург, 1840
• Древние и нынешние словене в политическом, народописном, историческом и религиозном их отношении к россиянам. Историко-критические изыскания. Т. II. Москва, 1841
• Скандинавомания и ее поклонники или столетние изыскания о варягах. Историко-критическое разсуждение. Москва, 1842
• Критические изследования об истории болгар, с прихода болгар на Фракийский полуостров до 968 года, или покорения Болгарии Великим князем русским, Святославом. Изданны на иждивении болгарина И. Н. Денкоглу. Москва, 1849
• Древние и нынешние болгары в политическом, народописном, историческом и религиозном их отношении к россиянам. Историко-критические изыскания. Издание второе. Москва, 1856