Вергілієва Енеїда навиворіт

«Віргі́лієва Енеї́да нави́воріт» (рос. дореф. «Виргиліева Енейда, на изнанку», «Виргиліева Енейда, вывороченная на изнанку») — травестія на сюжет поеми «Енеїда» римського поета Вергілія, написана російською мовою Миколою Петровичем Осиповим^[ru] в 4 частинах і продовжена після його смерті Олександром Михайловичем Котельницьким^[ru] (5-та і 6-та частини).

«Вергілієва Енеїда навиворіт»

Автор	Микола Петрович Осиповd
Назва мовою оригіналу	рос. Вергилиева Энеида, вывороченная наизнанку
Жанр	пародія
Видано	1791

Видання

Перша і друга частини «Енеїди» Осипова були видані в 1791, третя в 1794, четверта в 1796 в Санкт-Петербурзі коштом І. К. Шнора.

1800 року (вже після смерті Осипова) всі чотири частини перевидані та надруковані в Імператорській друкарні коштом І. Глазунова — без вказівки видання (від першого відрізняється лише друкарськими помилками).

У 1801 надруковано третє видання (на титульному аркуші позначене «другим») у друкарні Державної Медичної Колегії в Санкт-Петербурзі (у цьому виданні виправлені деякі помилки першого видання).

П'ята й шоста частини, написані Котельницьким, у 1802 та 1808 роках також були видані у Санкт-Петербурзі у друкарні І. К. Шнора.

Критика

Рецензія Карамзіна на «Енеїду» Осипова в «Московському журналі»

Традиція пародій «Енеїди» була закладена в XVII столітті Скарроном («Вергілій навиворіт») і мала численних продовжувачів по всій Європі.

Після виходу першої частини, російську версію позитивно оцінив Микола Карамзін у рецензії, опублікованій у травні 1792 року в «Московському журналі»:

Жоден із давніх поетів не зазнавав стільки травестій, як бідний Вергілій. Француз Скаррон, англієць Коттон і німець Блумауер прагнули розважити публіку його коштом — і справді розважали. Ті, кому не до вподоби була урочиста «Енеїда», із великою охотою читали жартівливі переробки цієї поеми й сміялися від щирого серця. Один із наших співвітчизників також надумав пожартувати над старим Мароном і вбрати його в блазнівське вбрання. За всього мого шанування до найвеличнішого поета Августового часу, я не вважаю за гріх такі жарти — істинна Вергілієва «Енеїда» не втратить своєї вартості попри всіх французьких, англійських, німецьких і російських пересмішників. Лише треба, щоб жарти справді були дотепні; інакше вони стануть нестерпними для читачів із добрим смаком. Справедливо можна сказати, що в нашій вивернутій навиворіт Енеїді є чимало гарних і навіть, у своєму роді, чудових місць[1][2].

Замість восьмискладного вірша парного римування, як у Скаррона, і строфи «баладного» типу, як у Блумауера^[en] (строфа в сім віршів з поєднанням чотирьох- і тристопного ямба, останній вірш ні з чим не римований), Осипов використовував одичний десятивірш чотиристопного ямба.

Вибір розміру виявився вдалим і після Осипова десятивірші чотиристопного ямба стали обов'язковими в російській травестованій поемі, а застосування чотиристопного ямба в оповідальній поемі стали твердо пов'язувати з ім'ям Осипова^[3].

«Енеїда» Осипова та «Руслан та Людмила»

Лист Миколи Карамзіна до Івана Дмитрієва від 7 червня 1820

«Енеїда» Осипова, що здобула широку популярність, стала загальним позначенням для легкого й несерйозного твору. Поет і байкар Іван Дмитрієв^[ru], який із живим інтересом стежив за розвитком пушкінського таланту, у листуванні з Карамзіним — у порядку критики й, очевидно, звернувши увагу на розмір вірша (поема Пушкіна написана чотиристопним ямбом), — порівнює «Руслана і Людмилу» з «Енеїдою» після появи в пресі перших уривків пушкінської поеми. На це Карамзін у листі від 7 червня 1820 року відповідає:

У попередніх листах я забув сказати тобі, що ти, на мою думку, не віддаєш належного таланту або поемі молодого Пушкіна, порівнюючи її з «Енеїдою» Осипова: у ній є жвавість, легкість, дотепність, смак; тільки немає майстерного розташування частин, немає або мало інтересу; усе зроблено нашвидкуруч[4].

Перша строфа «Енеїди» Осипова та «Енеїди» Котляревського

«Енеїда» Осипова та «Енеїда» Котляревського

Як зазначають професійні філологи, «Віргілієва Енеїда, вивернена навиворіт» Осипова послужила основою для пізнішої «Енеїди» Котляревського (1798), яка є вільним перекладенням російської «Енеїди»: 4-ст. ямбом, одичною 10-віршною строфою (АбАб + ВВгДДг) і навіть із збереженням ритмічних особливостей, характерних для російського ямба того часу^[5].

Це було добре відомо сучасникам Котляревського. Так, наприклад, Олександр Бестужев у статті «Погляд на стару і нову словесність у Росії» (1823 рік) писав:

У жартівливому жанрі (burlesque) відомі в нас Майков і Осипов. Перший (нар. 1725, пом. 1778 р.) образив освічений смак своєю поемою «Єлисей». Другий, у «Енеїді навиворіт», досить дотепний і оригінальний. Її ж малоросійським наріччям із більшим успіхом переробив Котляревський[6].

М. П. Осипов, 1791	І. П. Котляревський, 1798
Эней был удалой детина И самый хватский молодец; Герои все пред ним скотина Душил их так, как волк овец. Но после свального как бою Сожгли обманом греки Трою, Он, взяв котомку, ну бежать; Бродягой принужден скитаться, Как нищий, по миру шататься, От бабьей злости пропадать.	Еней був парубок моторний I хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак. Но греки, як спаливши Трою, Зробили з неї скирту гною, Він, взявши торбу, тягу дав; Забравши деяких троянців, Осмалених, як гиря, ланців, П'ятами з Трої накивав.
А ветры между тем подули В затылок сильно кораблям И паруса все натянули Висящие по всем щеглам На палубе гребцы рассевшись, И будто белены объевшись Кричали песни, кто что знал		А вітри ззаду все трубили В потилицю його човнам, Що мчалися зо всеї сили По чорним пінявим водам. Гребці і весла положили Та, сидя, люлечки курили І кургикали пісеньок:
Но дочь сия была и девка, Отменная от прочих всех, Резвиться с нею не издевка, Отведает всяк с горем смех. Она была как холь и нега: Лицо её белее снега, А щечки точно маков цвет, Росла, стройна, свежа, красива, Приступна всем и не спесива, И было уж осьмнадцать лет.	Дочка була зальотна птиця, Іззаду, спереду й кругом;… Червона, свіжа, як кислиця, І все ходила павичом; Дородна, росла і красива, Приступна, добра, не спесива, Гнучка, юрлива, молода.
Как едки трои не посутчишь, Так на тошне заживотит; На всем нытье ты зажелудчишь И на ворчале забрюшит А если позубит жевало, Не засердчит уж тосковало, И все уйдило прочь сгрустит; Сбедятся кучи все в забудку, Скручинишь всю свою избудку, И улетило сголодит	Борщів як три не поденькуєш, На моторошні засердчить; I зараз тяглом закишкуєш, І в буркоті закендюшить. Коли ж що напхом з'язикаєш І в тереб добре зживотаєш, То на веселі занутрить; Об лихо вдаром заземлюєш, І ввесь забуд свій зголодуєш, І біг до горя зачортить.
Но что пустячить нам звонилом? Звенильцем лучше замошнуй К чему полтиниться скупилом? Жалелом так ты не рублюй Поденежи меня давальцом, То поумлю я раскидальцом; Рассказы посудьблю всем вам: Что спередить с тобой в случиле? И как ты должен угодиле Юнонить и минервить сам?	Та що абищоти верзлялом, Не казку кормом солов'ять: Ось ну, закалиткуй брязкалом, То радощі заденежать. Коли давало сп'ятакуєш, То, може, чуло зновинуєш, Як що з тобою спередить: Куди на плавах човновати, Як угодити Юнонати І як Еней замінервить.