Вергілій навиворіт

«Вергілій навиворіт» (фр. Virgile travesti, Eneide travestie) — пародійна переробка «Енеїди» Вергілія, бурлескна поема, опублікована поетом Полем Скарроном у 1648—1653 роках. Оскільки Скаррон перервав свій виклад на 8-й пісні «Енеїди» з 12, то невдовзі з'явилися спроби продовження (Жак Моро, П'єр Брюссель).

Вергілій навиворіт
фр. Virgile travesti
Жанр	сатира і Бурлеск
Автор	Поль Скаррон
Мова	французька[1]
Опубліковано	17 століття[1]

Характеристика

У Франції цей твір став найяскравішим^[2] твором у жанрі літературної травестії, бурлеску, а також найзнаменитішою з поем Скаррона^[3].

Поема завдала сильного удару по естетиці класицизму й преціозній поезії. Герої «Енеїди» й навіть олімпійські боги говорили тут «мовою ринкових торговок». Паралельно з використанням низького стилю поема відзначалась рядом відповідних варіацій у сюжеті, його вульгаризацією^[4]. Скаррон наділив героїв поеми рисами, не притаманними піднесеним персонажам міфології: Еней тут перетворений на боягузливого і плаксивого фата, троянці — на скупуватих буржуа, Дідона — на кокетку, що молодиться. Поема Скаррона пересипана навмисними анахронізмами, що створюють комічний ефект. «Вергілій навиворіт» мав бурхливий успіх у сучасників і зробив бурлескний жанр надзвичайно популярним. Він викликав безліч наслідувань, серед них навіть «Бурлескне Євангеліє»^[3]. Загалом Скаррон дотримується сюжету «Енеїди» Вергілія, але змінює характеристику персонажів, позбавляючи їх піднесених класичних рис, а там, де у Вергілія панують рок і провидіння, Скаррон бачить випадкові збіги. Скаррон знижує образ і самого Енея, викриваючи його неспроможність як епічного героя, і висміює офіційну історіографію, що зображає носіїв державної влади творцями історії^[5].

Завдяки цьому твору слово travesty проникло в англійську мову і стало популярним^[6][7].

Послідовники

Хоча поема Скаррона стала родоначальником жанру травестії в Європі, до нього подібну переробку створив Джованні Баттіста Лаллі^[it], «L'Eneide travestita del Signor Gio» (1634)^[8]. Дослідник, відзначаючи рівень гумору в цих пародіях, пише: «Лаллі знизив „Енеїду“ всього на пару нот, тоді як Скаррон опустив її на кілька октав нижче»^[8].

Традицію ірої-комічних перелицювань «Енеїди», популяризовану Скарроном, продовжили іншими мовами^[9][10]:

• Англія: «Скарроніади, або Віргілій у травестії. Перша книга „Енеїди“ Віргілія англійською, у бурлескному стилі» (англ. Scarronides: or, Virgile Travestie. Being the First Book of Virgil's Aeneis in English, Burlesque), Чарльз Коттон^[en] (1664)
• Голландія: П. Лангендік (1735)
• Данія: Людвіг Гольберг (1754)
• Німеччина: «Життя і діяння дорогого героя Енея» (нім. Leben und Taten des teuren Helden Aeneas), Йоганн Беньямін Міхаеліс^[de] (1771)
• Ф. Беркан (1779—1783)
• Австрія: «Пригоди благочестивого героя Енея» (нім. Virgils Aeneis, travestiert), Алоїс Блюмауер^[en] (1784—1788). Ця пародія мала великий успіх і вплинула на слов'янські країни.
• Росія: «Вергілієва Енеїда навиворіт» (рос. Вергилиева Енеида, вывороченная наизнанку) Миколи Осипова^[ru], видана в 1791 році, з продовженням Котельницького (1801)
• Україна: «Енеїда» Івана Котляревського, перші частини видані 1798 року
• Білорусь: «Енеїда навиворіт» (біл. Энеіда навыварат) Вікентія Ровинського, написана в 1820-х роках
• Росія: «Енеїда — комічна поема» (рос. Энеида — комическая поэма) Миколи Невєдомського^[ru], 1828
• Росія: «Гумористична Енеїда» (рос. Юмористическая Энеида) Івана Бойчевського^[ru] (1896)^[11]

Після публікації російської пародії Карамзін писав у травні 1792:

Ніхто з давніх поетів не був так часто травестований, як бідний Вергілій. Француз Скаррон, англієць Коттон і німець Блумауер хотіли за його рахунок розважати публіку — і справді розважали. Ті, хто не знаходив смаку у важливій «Енеїді», читали з великою охотою жартівливий переспів цієї поеми й сміялися від усього серця. Один із наших співвітчизників також надумав пожартувати над старим Мароном і вдягнути його в блазенське вбрання. При всій моїй пошані до найвеличнішого з поетів Августового часу, я не вважаю за гріх такі жарти — і справжня Вергілієва «Енеїда» залишиться у своїй ціні, попри всіх французьких, англійських, німецьких і російських насмішників. Тільки потрібно, щоб жарти справді були дотепними; інакше вони будуть нестерпні для читачів, що мають смак. Справедливо можна сказати, що в нашій вивернутій навиворіт «Енеїді» є багато хороших і навіть по-своєму прекрасних місць[12][13].

Поет Василь Майков^[ru], у своїй поемі «Єлисей, або Роздратований Вакх», що є пародією на перший повний переклад «Енеїди» Василя Петрова^[ru], виданий під назвою «Еней», звертається до Скаррона з проханням надихнути його й налаштувати йому «гудок чи балалайку»^[14].