Вернандер Наталія Борисівна

Вернандер Наталія Борисівна (*5 жовтня 1901 — †25 січня 1986) — доктор сільськогосподарських наук, професор, ґрунтознавець і фізикогеограф^[1]

Вернандер Наталія Борисівна
Народилася	5 жовтня 1901(1901-10-05) Щецін,  Німецька імперія
Померла	25 січня 1986(1986-01-25) (84 роки) Київ,  УРСР
Діяльність	науковиця
Alma mater	Всесоюзна сільськогосподарська академія
Галузь	ґрунтознавство
Заклад	Національний університет біоресурсів і природокористування України КНУ імені Тараса Шевченка
Науковий ступінь	доктор сільськогосподарських наук
Брати, сестри	Q124213881?

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вернандер.

Життєпис

Народилася Наталія Борисівна 5 жовтня 1901 року в місті Щецін, Пруссія.

У 1918 році закінчила гімназію в Москві, пізніше Тімірязєвську сільськогосподарську академію.

У 1924 р. закінчила Московську сільсько-господарську академію ім. К.А.Тімірязєва^[1].Отримала направлення 1924 року до Всесоюзного науково-дослідного інституту гідротехніки і меліорації в Харкові.

У 1926 році вступила до аспірантури на кафедру ґрунтознавства Харківського сільськогосподарського інституту, працювала асистентом, викладачем кафедри ґрунтознавства і водночас старшим науковим співробітником Українського науково-дослідного інституту агроґрунтознавства (у 1932 році інститут переведено до Києва і об'єднано з Центральною агрохімічною лабораторією в УкрНДІ соцземлеробства).

У 1933–1940 роках очолювала експедиційні роботи з обстеження ґрунтів Чернігівської, Вінницької, Житомирської та Одеської областей. Займалася дослідженнями процесів реградації опідзолених ґрунтів Полісся і Лісостепу. У 1937 році на матеріалах досліджень була захищена кандидатська дисертація.

Під час війни в евакуації в 1941–1944 роках працювала завідувачем Державної ділянки сортівництва у Башкирії.

У 1944 році продовжила роботу в Інституті землеробства: спочатку старшим науковим співробітником, пізніше — завідувачем сектором територіальних досліджень.

З 1944 по 1949 роки доцент кафедри ґрунтознавства Київського сільськогосподарського інституту.

У 1946–1948 роках вивчала ґрунти Закарпатської і колишньої Ізмаїльської областей. Матеріали досліджень ґрунтів, зібрані в 1932–1948 роках і узагальнені, покладені в основу першої ґрунтової карти України (масштаб 1:750 000).

З 1950 року працювала в Київському державному університеті доцентом кафедри ґрунтознавства біолого-ґрунтознавчого факультету.

З 1958 року доцент, з 1961 професор кафедри фізичної географії географічного факультету.

У 1956 році захистила докторську дисертацію «Ґрунти Правобережної України». 1962 року присуджено вчене звання професор.

Бра­ла участь в експедиціях по до­слідженню та картографуван­ню грунтового покриву За­карпатської, Одеської, Кіровоградської, Вінницької, Житомирської, Київської областей, а та­кож Пн. Казахстану, Новосибірської. обл., Забайкалля та Централь­ної Якутії.^[1]

Викладала курс «Географія ґрунтів». Виконані фундаментальні дослідження генезису сірих лісових ґрунтів західної частини України, що зберігають свою актуальність і донині. Розробляла інструкції та методичні вказівки для здійснення великомасштабного ґрунтового обстеження колгоспів і радгоспів, здійснювала керівництво дослідженнями ґрунтів. Крім щорічних літніх виїздів в експедиції, здійснила багато подорожей по різних регіонах СРСР, побувала в багатьох країнах Європи і Азії. Учасник Першого Географічного товариства УРСР (1964), VIII Міжнародного з'їзду ґрунтознавців у Румунії в 1964 році.

Нагороди

Удостоєна Премії імені В. В. Докучаєва І-го ступеня за колективну монографію «Ґрунти УРСР» (рос. Почвы УССР).

Науковий доробок

Автор понад 100 наукових праць. Основні праці:

1. (рос.) Почвы УССР. — К., 1951 (в співавторстві).
2. Географія ґрунтів з основами ґрунтознавства. — К., 1964.
3. (рос.) Природа Украинской ССР. Почвы. — К., 1986 (в співавторстві).