Вечерський Василь Прокопович

Василь Прокопович Вече́рський (нар. 20 жовтня 1927, Убіжичі — пом. 7 серпня 2003, Київ) — український графік і журналіст. Член товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. Батько Віктора Вечерського^[1].

Василь Прокопович Вечерський
Народження	20 жовтня 1927(1927-10-20) Убіжичі
Смерть	7 серпня 2003(2003-08-07) (75 років)
	Київ
Країна	СРСР  Україна
Жанр	графіка
Навчання	Київське училище прикладного мистецтва Львівський поліграфічний інститут
Діяльність	художник

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вечерський.

Біографія

Народився 20 жовтня 1927 року в селі Убіжичах Ріпкинського району Чернігівської області УРСР. 1956 року закінчив Київське училище прикладного мистецтва, у 1962 році Львівський поліграфічний інститут.

У 1967—1972 роках працював головним художником Держкомвидаву УРСР^[1]; у 1973—1987 роках у видавництві «УРЕ».

Помер в Києві 7 серпня 2003 року^[1].

Творчість

Брав участь у розкритті та увічненні Биківнянської трагедії, створенні Музею шістдесятництва у Києві. Як журналіст досліджував численні «білі плями» української історії, зокрема колективізацію і голодомор. Автор статей у періодиці з проблем українського мистецтва, книговидання та естететичного виховання.

З 1964 року учасник республіканських та міжнародних виставок графіки.

• Брав участь у підготовці та оформленні енциклопедичних довідників:
  • «Київ» (Київ, 1985);
  • «Чернігівщина» (Київ, 1990);
  • «Полтавщина» (Київ, 1992).
• Оформив книги: В. Сосюри «Щастя» (1974), А. Малишка «Білі каштани» (1975), І. Підоплічка «Межиріцькі житла з кісток мамонта» (1976), видання опер М. Березовського «Демофонт» (1988), П. Ніщинського «Вечорниці» (1989);
• Виконав:
  • серію гравюр до творів В. Симоненка (1985);
  • графічні портрети — Т. Шевченка (1964), І. Котляревського (1969), Лесі Українки (1971), В. Стефаника (1971), Г. Сковороди (1972), В. Симоненка (1985), І. Франка (1995), В. Стуса (1999);
  • екслібриси — О. Солженіцина (1966), І. Дзюби (1967), Г. Логвина (1972), П. Тронька (1972);
  • листівки.