Виржиківський Роман Романович

Виржиківський Роман Романович
Народився	28 липня 1891(1891-07-28) Поті, Кутаїська губернія, Кавказьке намісництво, Російська імперія
Помер	3 вересня 1937(1937-09-03) (46 років)
Діяльність	геолог
Alma mater	КНУ імені Тараса Шевченка
Заклад	ХНУ ім. В. Н. Каразіна Інститут геологічних наук НАН України

Народився в в родині військового лікаря, поляка за національністю. Його дитячі та юнацькі роки пройшли у місті Поті на Кавказі, де проходив службу батько. У 1911 р. закінчив чоловічу гімназію у Кутаїсі та вступив на природниче відділення Університету Святого Володимира у Києві.

Брав активну участь у гуртку дослідників природи, яким керував професор М. І. Андрусов. Будучи студентом, в районі канівських дислокацій зібрав і обробив цікавий матеріал, який опублікував у статті «К геологии южной части Каневского уезда». У статті охарактеризовано континентальні піщано-глинисті відкладення нижньої крейди, які залягають в підошві морських відкладень альбского ярусу. Вперше виявив у Середній Наддніпрянщині осадово-континентальні шари між морськими утвореннями юри і альба-сеноману. З тих часів у стратиграфічних схемах мезозою України ці відкладення позначаються як «шари Виржиківського».

У 1916 році закінчив університет і був залишений на кафедрі геології для підготовки до професорського звання. Однак працювати в університеті йому не довелося — був направлений в розпорядження гідрогеологічного відділу Управління гідротехнічними роботами на Південно-Західному фронті. У 1916—1919 роках проводив інженерно-геологічні та гідрогеологічні дослідження на лівобережжі Дністра по трасі будівництва залізниці Унгени — Бєльці. У 1916 році спільно з Б. Л. Лічковим проводив геологічні дослідження в районі Могилів-Подільського, Бірзули та Кам'янець-Подільського. У 1917 році за дорученням керівника філії Петроградської комісії сировини академіка О. Є. Ферсмана вивчав родовище целестину в районі села Дарабани. Результати дослідження опубліковані в статті «Целестиновое месторождение с. Дарабаны в окрестностях г. Хотина» (1925).

У 1919 році почав працювати у Таврійському університеті в Сімферополі асистентом на кафедрі, яку очолив академік М. І. Андрусов. Крім Андрусова, геологічні дисципліни викладали академік В. І. Вернадський, академік В. П. Обручев, майбутній професор П. А. Двойченко та ін.

У 1921 році переїхав до Києва. У 1921—1928 роках працював науковим співробітником Українського геологічного комітету (Укргеолкому). З 1923 року працював у відділі прикладної геології під керівництвом професора В. І. Лучицького.

У 1926 році очолив Придністровську геологічну партію Укргеолкому, в якій працювали відомі геологи M.М. Пухтинський, В. С. Левитський, І. Я. Яцко, Л. Є. Наливайко, З. В. Агарова та інші. Головною метою роботи партії було складання 10-верстової геологічної карти Придністров'я (18-й аркуш 10-верстової карти Європейської частини СРСР). Під час проведення зйомки у 1926 році вперше описав нову гряду рифових вапняків середньосарматського віку, яка простежується від низин річки Кам'янка уздовж її лівого берега на північ. Відомості про опис цієї гряди викладено в статті «Геологический очерк МАССР» (1927). За матеріалами досліджень партії у 1926 р. опублікував «Геологический путеводитель по Западной Подолии».

На II Всесоюзному з'їзді геологів у Києві зробив доповідь «Минеральные сырьевые ресурсы Молдавской ССР и их промышленные перспективы». Разом з учасниками з'їзду провів кілька екскурсій по західній частині Поділля. Під час них зокрема були детально розглянуті геологічні розрізи по річці Дністер та її притоках — річках Немиї, Серебрії і Лядаве. Під час екскурсії були виявлені дислокації сеноманських шарів в Борщовому яру у м. Могилів-Подільський, які згодом описані в статті «Краткий геологический очерк Могилевского Приднестровья» і віднесені до серії дрібних тектонічних порушень неогенового віку.

Вагомим є його внесок у вивчення стратиграфічного розрізу Поділля і Молдови. У статті «До питання про будову нижньої частини товщі сарматських відкладів Західного Поділля та їхні взаємини з підстилаючими породами» (1924) він відніс аркозові пісковики з прошарками глинистих сланців до силурійського відкладення, перша схема яких була складена ним же. Значним є відкриття ним невідомих до цього часу відкладень палеогенового віку на Поділлі. У 1929 році виділив в районі Могильовського Придністров'я між відкладами сарматського віку і сеноману нову стратиграфічну одиницю — «подільський ярус». Опис шарів палеогену і подільського ярусу опубліковано ним в статтях: «Краткий геологический очерк Могилевского Приднестровья» (1929); «Заметка о подольском ярусе Приднестровского неогена» (1929); «Гидрогеологическое описание окрестностей г. Могилев-Подольского» (1931).

У 1931 році підготував «Звіт про детальне геологічне здіймання Подільського фосфоритового району». У той же період підготовив до друку лист Геологічної карти України (Придністровщина: Могилів—Ямпіль), яка була видана лише у 1962 році. Він же склав і пятиверстову карту Молдавської РСР.

Під його керівництвом на Поділлі вперше були відкриті численні родовища фосфоритів, цементної сировини, каолінів, кременю, будівельних пісків, пісковиків, трепелу, літографського каменю і підземних питних вод. Тоді ж він вперше описав нову гряду рифових вапняків, що протягувалась по лінії Кишинів — Оргіїв — Кам'янка — Вапнярка — Летичів.

При проведенні інженерно-пошукових і геолого-знімальних робіт в Україні особливу увагу приділяв проблемі водонаповнених підземних горизонтівта вніс величезний внесок в вирішення питання водогосподарського постачання, в розвиток і становлення гідрогеологічних досліджень в Україні і Молдові.

У 1932 роі українською мовою опублікував підручник «Гiдрогеологiя», який відрізнявся від інших навчальних посібників тим, що був заснований на фактичному матеріалі з гідрогеології південно-західної частини СРСР.

У 1928 році обраний професором Київського гідромеліоративного інституту

У 1928—1935 роках викладав у Київському гідромеліоративному інституті та працював в Інституті геологічних наук Всеукраїнської академії наук.

Був заарештований 15 квітня 1933 року внаслідок доносу: кулясті конкреції фосфоритів з його колекції на базі експедиції було прийнято за боєприпаси. Справу припинено 11 листопада 1933 року.

У 1935 році був запрошений працювати до Харкова, де проблеми водопостачання стояли особливо гостро. У Харкові мешкав у двоіменатній квартирі за адресою: Соляниковський провулок, 4, кв. 4.^[1] Працював головним консультантом всіх гідрогеологічних досліджень, які проводив в Україні Діпроводгосп. Очолював Гідрогеологічний сектор Інституту геології і читав курси геології з палентологією та гідрогеології в Харківському університеті, був професором університету, у 1935—1936 році був деканом геолого-географічного факультету. Працював у Харківському гідрометеорологічному інституті завідувачем кафедри геології.

Удруге заарештований 2 квітня 1937 року. Через два місяці допитів «зізнався» в приналежності до контрреволюційної організації «Академічний центр», на чолі якої стояв академік Микола Світальський. Засуджено за статтею 54, пункти 6—8 і 11 Карного кодексу УРСР. Виїзна сесія Військової Колегії Верховного суду СРСР, що відбулася у вересні 1937 року, на підставі статті 54, пункти 6—8 і 11 Кримінального кодексу УРСР засудила Виржиківського до вищої міри покарання — розстрілу. Вирок виконано 3 вересня 1937 року.

Посмертно реабілітовано 23 листопада 1956 року.

Виржиківський Роман Романович

Життєпис

Наукова діяльність

Праці

Примітки

Джерела

Wikiwand - on