Вкрадені поцілунки

«Вкрадені поцілунки» (фр. Baisers volés) — французька комедія-драма 1968 року, поставлена режисером Франсуа Трюффо. Фільм було номіновано як найкращий фільм іноземною мовою на здобуття кінопремії «Оскар» 1969 року^[3] .

Вкрадені поцілунки
фр. Baisers volés
Оригінальний постер
Жанр	комедія-драма
Режисер	Франсуа Трюффо
Продюсер	Марсель Берберd і Франсуа Трюффо[1]
Сценарист	Франсуа Трюффо Клод де Жівре Бернар Ревон
У головних ролях	Жан-П'єр Лео Клод Жад Дельфін Сейріг
Оператор	Дені Клерваль
Композитор	Антуан Дюамель
Художник	Клод Піньо
Кінокомпанія	• Les Films du Carrosse • Les Productions Artistes Associés
Дистриб'ютор	United Artists
Тривалість	90 хв.
Мова	французька
Країна	Франція
Рік	1968
Касові збори	1 149 326 (переглядів у Франції)[2]
IMDb	ID 0062695
Рейтинг	IMDb:
Попередній	Чотириста ударів
Наступний	Сімейне вогнище

«Дуанелівський» цикл

Фільм входить до циклу фільмів, об'єднаних одним героєм, Антуаном Дуанелем. Цикл починається напів-автобіографічним фільмом «Чотириста ударів» (Les Quatre cents coups) і продовжується в таких фільмах, як «Антуан і Колетт» (Antoine et Colette, новела у фільмі «Кохання у 20 років», 1962), «Вкрадені поцілунки» (Baisers volés, 1968, c Жаном-П'єром Лео, Клод Жад), «Родинне вогнище» (Domicile conjugale, 1970, Жан-П'єр Лео, Клод Жад), «Кохання, що втекло» (L'amoure en fuite, 1979, c Жан-П'єр Лео, Клод Жад). У цьому циклі «донжуанство набуває виду філософського пошуку найбільш істинного буття, у цілковитій згоді з традиціями лібертинізма XVII століття»^[4].

Сюжет

Антуан Дуанель (Жан-П'єр Лео), що поступив на три роки в армію, рятуючись від нещасного кохання, звільнений зі служби за нестабільність характеру. Батько юної Крістін, в яку Антуан закоханий, але з якою ніяк не може порозумітися, знаходить йому роботу портьє в готелі. Антуан втрачає місце, коли ненавмисно допомагає приватному детективові мосьє Анрі зафіксувати факт подружньої зради в готельному номері. Мосьє Анрі бере Антуана на роботу в агентство «Блейді», на яке працює сам. Розслідування, пошуки та стеження стають повсякденними заняттями Антуана. У кабаре на лівому березі Сени він виявляє фокусника, якого шукає старий друг. У останнього відбувається нервовий напад, коли він дізнається, що фокусник втік від нього, щоб одружитися.

Власник взуттєвої крамниці просить агентство розгадати таємницю, чому його не любить. Антуан збирається провести розслідування і наймається в магазин вантажником. Він захоплюється дружиною хазяїна та порівнює її з видінням. Дружину хазяїна тішать і ця увага, і той ефект, який справляє на юнака сама її присутність, і вона призначає йому перше й останнє побачення на квартирі. Старий Анрі несподівано помирає посеред телефонної розмови. Після цього Дуанель йде з агентства. Він стає телемонтером і працює в службі екстреного виклику. Крістін, з якою він як і раніше у сварці, дзвонить йому — нібито за порадою з приводу зламаного телевізора. Вони проводять ніч разом, а вранці будують плани на майбутнє. Вони сидять на лавці, і тут незнайомець, який багато днів підряд ходить за Крістін по п'ятах, урочисто пропонує дівчині вступити з ним у шлюб, якщо їй вистачить сміливості порвати «швидкоплинні зв'язки зі швидкоплинними людьми». Здивований і стривожений Антуан дивиться услід божевільному, що йде геть.

У ролях

• Жан-П'єр Лео	…	Антуан Дуанель
• Клод Жад	…	Крістін
• Дельфін Сейріг	…	мадам Табар
• Мішель Лонсдаль	…	мосьє Табар
• Аррі-Макс	…	Анрі
• Андре Фалькон	…	мосьє Відаль
• Даніель Секкальді	…	мосьє Дарбон
• Клер Дюамель	…	мадам Дарюон
• Катрін Лутс	…	Катрін
• Мартіна Ферр'єр	…	власниця-продавчиня взуттєвої крамниці

Знімальна група

• Автор сценарію — Франсуа Трюффо, Клод де Жівре, Бернар Ревон
• Режисер-постановник — Франсуа Трюффо
• Продюсер — Марсель Бербер, Франсуа Трюффо (в титрах не зазначені)
• Композитор — Антуан Дюамель, пісні Шарля Трене
• Оператор — Дені Клерваль
• Монтаж — Аньєс Гіймо
• Художник-постановник — Клод Піньо

Про фільм

Фільм призвів до конфлікту між Трюффо і Ж.-Л. Годаром, у якого Жан-П'єр Лео знімався того ж року у «Веселій науці»^[5]. Прагнення головного героя «Вкрадених поцілунків» обуржуазитися було розцінене Годаром як зраду бунтарських ідеалів Нової хвилі. Жак Лурселль пише у своєму «Словнику кіно», що Годар, нібито, висміяв назву стрічки, прокоментувавши її словами: «Оступачили. Обікрали» (On a été baisés. On a été volés)^[6]. У тому році необхідність спільної підтримки Анрі Ланглуа, якого міністр культури збирався звільнити з поста директора Сінематеки, змусила колишніх соратників на якийсь час знову об'єднатися, а в травні 1968 вони разом зірвали проведення Каннського кінофестивалю^[5][7], але у 1973 році, після виходу «Американської ночі», стосунки були розірвані остаточно^[5][8].

Нагороди та номінації

Список нагород та номінацій[9]
Кінопремія	Дата церемонії	Категорія	Номінант(и)	Результат
Приз Луї Деллюка	1968	Найкращий фільм	Вкрадені поцілунки	Перемога
Гран-прі французького кіно		Найкращий фільм		Перемога
Премія Мельєса	1969	Найкращий французький фільм		Перемога
Золотий глобус	1969	Найкращий фільм іноземною мовою		Номінація
Премія «Оскар»	1969	Найкращий іноземний фільм		Номінація
Національна рада кінокритиків США	1970	ТОП іноземних фільмів		Перемога
Національна спілка кінокритиків США		Найкращий режисер	Франсуа Трюффо	Перемога
		Найкраща акторка другого плану	Дельфін Сейріг	Перемога