Владимирова Олена Іванівна

Олена Іванівна Владимирова (11.03.1945^[1], Київ) — майстриня художнього ткацтва, дружина В. Прядки, заслужений діяч мистецтва України (1996), член Національної спілки художників України (1978), Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1991).

Владимирова Олена Іванівна
Народилася	11 березня 1945(1945-03-11) (80 років) Київ
Країна	Україна
Діяльність	художниця
Alma mater	Київське училище декоративно-прикладного мистецтва (1964)
Заклад	Київське училище декоративно-прикладного мистецтва
Членство	Спілка радянських художників України і Спілка майстрів народного мистецтва України
У шлюбі з	Прядка Володимир Михайлович

Життєпис

Олена закінчила Київський художньо-промисловий технікум (1964) та Московське вище художньо-промислове училище (1969). Вона працювала в Київському зональному НДІ інтер'єрів громадських приміщень (1969—1976), а після того — на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва (1976—1993). З 1993 року вона працює викладачем Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну (раніше Київський художньо-промисловий технікум). Праці Олени Владимирової відображені на всеукраїнських та зарубіжних мистецьких виставках з 1994 року і виконані у стилі візантійського живопису.

Роботи

• 
  «До знань» (на фасаді школи Вигурівщина-Троєщина).
• 
  Автограф авторів, «До знань»
• 
  «Збережемо нашу землю» (Вигурівщина-Троєщина, Проспект Червоної Калини )

Гобелени — «Героям Аджимушкая» (1970), «Пісня» (1972; Будинок кіно в Києві), «Київ — місто-герой» (1985, Музей історії Києва), «Київська симфонія» (1987, Національний музей історії України), «Декоративний», «Олені» (Посольство України у Вашингтоні), «Історія землі Теребовлянської» (обидва — 1988), «Михайло Птах» (1989, Чернігівський краєзнавчий музей); «Птахи», «Казки», «Свято Івана Купала» (дитсадок у смт Сосниця Чернігівської області); «Українське весілля» (1990); «Берегиня» (1992; Будинок урочистих подій Жовтневого району Києва), ікона «Архангел Михаїл» (1993), серії — «Древній Київ», «Батурин», «Глухів», «Чигирин», «Київська Лавра» (усі — 1996), «Троїсті музики» (1998);

Серії килимів, створені за традиційними народними мотивами центральної області України, — «Київський», «Осінь», «Лебідь», «Декоративний», «Українське бароко» (усі — 1989–92);

Монументальний стінопис підвісної стіни Варваринського приділу Михайлівського Золотоверхого собору (2000);

Мозаїки — «До знань» (1986, на фасаді школи, співавтори — Пасивенко Володимир Іванович, Прядка Володимир Михайлович^[2]), «Збережемо нашу землю» (1987–88, на фасаді дитячої поліклініки; обидві — житловому масиву «Троєщина», Київ); у співавторстві з чоловіком створила гобелени: «Русь» (1978; Національний музей історії України), «Історія землі Черкаської» та «Слава Черкащини» (обидва — 1983–84, Черкаський краєзнавчий музей), серію «Історичні столиці України» (1996; Національний палац культури «Україна»).

Завіси — для Київського молодіжного театру (1977), актової зали Будинку кіно, гобелен «Наша пісня» у його вітальні (1970–72).^[3]