Владислав Галицький

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Галицький.

Владислав Галицький (пол. Władysław Halicki, 1850, Микульчиці — після 1939) — львівський архітектор.

Владислав Галицький
пол. Władysław Halicki
Народження	1850(1850) Микульчиці
Смерть	після 1939
Країна (підданство)	Польська Республіка
Навчання	Національний університет «Львівська політехніка»
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Львів, Ясло
Архітектурний стиль	історизм, модерн
Владислав Галицький у Вікісховищі

Біографія

У 1869—1875 роках навчався у Львівській технічній академії. Як стипендіат два роки перебував у Римі. У 1877—1880 роках асистент професора Машковського на кафедрі нарисної геометрії Львівської політехніки. Згодом — на кафедрі архітектури у Юліана Захаревича. Від 4 січня 1879 по 1881 рік був членом Політехнічного товариства у Львові.^[1] У міжвоєнне десятиліття працював міським архітектором міста Ясло Підкарпатського воєводства. За іншими ж даними — мав там приватне бюро на вулиці Уєйського, а згодом — у Познані на вул. Вали королеви Ядвіги, 3. Працював у різних напрямках історизму, а згодом — модерну. Збудував у Львові низку споруд, спроєктував будівлі у різних містах Західної Галичини. Входив до складу журі конкурсу на проєкт українського театру на нинішній площі Шашкевича у Львові (1905).^[2]

Будівлі

• Будинок у Львові на вулиці Листопадового чину, 14 (1880).
• Керував реставрацією костелу львівського бернардинського монастиря у 1883—1884 роках^[3].
• Будинок спортивного товариства «Сокіл» на розі нинішніх вулиць Дудаєва і Ковжуна (1887, співавтор Альфред Каменобродський).
• Каплиця Барчевських на Личаківському цвинтарі (1887).
• Нереалізований конкурсний проєкт Галицької ощадної каси у Львові (1888)^[4].
• «Білий монастир» у місті Новий Сонч, Польща (1890-ті).
• Курзал при джерелі «Марія» у Трускавці (1896)^[5].
• Палац у селі Тулиголове Львівської області, відомий як «Палац балів»; скульптор Петро Гарасимович (1898—1899)^[6].
• Греко-католицька церква Вознесіння Господнього в місцевості Знесіння у Львові (1897—1901). Хрестоподібна в плані церква з одним центральним куполом збудована з цегли, зовні обличкована грубо обробленим пісковиком. Поєднує елементи романського та готичного стилів^[7].
• Реконструкція палацу Дідушицьких на нинішній вулиці Лисенка, 15 у Львові (1902—1904). Споруджено третій поверх із мансардним дахом у стилі французького неоренесансу. До бічного крила добудовано двоповерхову офіцину^[8].
• Первісний проєкт будівлі Галицького музичного товариства в необароковому стилі (1905). Планувалось розміщення консерваторії і концертного залу, а частина будинку мала використовуватись як дохідний дім. Будівництво розпочато, однак наступного року його продовжено за проєктом, переробленим у сецесійному стилі Владиславом Садловським. Нині це дім Львівської обласної філармонії^[9].
• Дім Політехнічного товариства на нинішній вулиці Дудаєва, 9 (1906, співавтор Вінцент Равський-молодший, скульптор Едмунд Плішевський).
• Від 1880-х років Владислав Галицький керував реставраційними роботами при колишньому монастирі кармелітів босих, що на вулиці Винниченка, 22. За його проєктом 1887 року виконано нові дубові сталлі у пресбітерії. На початку XX століття відреставровано головний фасад, а в південному мурі влаштовано грот зі фіґурою Матері Божої. 1906 року виконав проєкт пізніше реалізованої південної вежі. Одночасно було відреставровано давнішу північну. Вежі отримали нові необарокові завершення^[10].
• Житлові будинки для потреб Товариства взаємодопомоги католицьких священників на нинішній вулиці Єфремова, 47 та 49 у Львові (1906)^[11].
• Палац у селі Сяри поблизу міста Горлиці в Польщі (1912).

• 
  Церква Вознесіння Господнього у Львові
• 
  Мавзолей Барчевських