Владислав Опоровський

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Опоровський.

Владислав Опоровський з Опорува гербу Сулима (нар. бл. 1395, Опорув — пом. 11 березня 1453, Опорув) — польський римо-католицький і державний діяч, архієпископ Ґнєзненський і примас Польщі (1449—1453), Куявсько-поморський єпископ (1434—1449), підканцлер коронний (1428—1434).

Владислав Опоровський пол. Władysław Oporowski
Герб
Куявсько-поморський (Влоцлавський) єпископ
1433 — 1449
Церква:	римо-католицька
Попередник:	Ян Шафранєц
Наступник:	Ян Ґрущиньський
Архієпископ Ґнєзненський
Примас Польщі
25 липня 1449 — 11 березня 1453
Попередник:	Вінцентій Кот
Наступник:	Ян Спровський
Діяльність:	католицький священник, католицький єпископ
Народження:	1 січня 1395  Опорув, Кутновський повіт, Лодзинське воєводство, Польща
Смерть:	1453  Опорув, Кутновський повіт, Лодзинське воєводство, Польща
Династія:	Опоровські
Батько:	Миколай з Опорува[pl]
Посада:	секретар королівський, підканцлер коронний; канонік ґнєзненський, познанський, краківський, крушвицький; схоластик влоцлавський, офіціал і вікарій генеральний у Ґнєзно, настоятель костелів у Сьремі, Ленчиці, Кракові, декан краківський, єпископ куявсько-поморський, архієпископ Ґнєзненський і примас Польщі
Владислав Опоровський у Вікісховищі

Життєпис

Владислав був представником польського шляхетського роду Опоровських гербу Сулима. Він був другим сином воєводи ленчицького Миколая з Опорува^[pl] (бл. 1365—1425) і його дружини Кристини зі Служева гербу Помян. Мав 5 братів — Яна з Ґослюба, Стефана з Ходува і Опорува, Богуслава, Миколая, Пйотра з Опорува^[pl] і сестру Барбару.

Освіту здобувати розпочав 1413 року в університеті Відня, 1415 року отримав ступінь бакалавра гуманітарних наук. Продовжив навчання у Падуанському університеті, де 1420 року отримав ступінь доктора. Професор факультету права і ректор Краківського університету (1426–1427)^[1].

Політична кар'єра

Владислав Опоровський з 1427 року працював секретарем у королівській канцелярії Владислава II Ягайла, з часом зайняв посаду підканцлера Королівства Польського (1428—1434^[2]). Він був одним із найважливіших співробітників короля у зовнішній політиці. Разом із Миколаєм Кічкою брав участь 1422 року в римському процесі між Польщею та Тевтонським орденом. У цей період він зірвав королівську коронацію Вітовта (1430), був присутнім при видачі королем Єдлінського привілею 1430 року^[3]. 31 грудня 1435 року підписав Брестський мир^[4].

Він був учасником конфедерації Збіґнєва Олесніцького 1438 року^[5]. Брав участь у коронаціях Владислава III Варненчика, Казимира IV Ягеллончика (1447), був довіреним радником останнього.

Церковна кар'єра

Владислав Опоровський посідав різні церковні бенефіції та уряди: канонік ґнєзненський і познанський (1420), схоластик влоцлавський, офіціал і вікарій генеральний у Ґнєзно, настоятель костелу в Сьремі (1427), канонік краківський (1428), настоятель костелу св. Флоріана за мурами Кракова і канонік крушвицький (1429), настоятель костелу ленчицького (1430), декан краківський (1433)^[1]. Найважливішими з них були посади єпископа куявсько-поморського (1434—1449) й архієпископа Ґнєзненського (1449—1453). Як архієпископ Ґнєзненський і примас Польщі він 4 роки керував польською римо-католицькою церквою.

Він був фундатором костелу та кляштору паулінів, готичного замку в Опоруві біля Кутного, де й помер 11 березня 1453 року^[6]