Волинський Артемій Петрович

Волинський Артемій Петрович (1689 — 27 червня (8 липня) 1740, Санкт-Петербург, Російська імперія) — політичний і державний діяч Російської імперії, генерал-аншеф (1736), кабінет-міністр імператриці Анни Іванівни у 1738—1740 роках. Четвертований за те, що протистояв фавориту імператриці Бірону.

Артемій Петрович Волинський Артемий Петрович Волынский
Губернатор Астраханської губернії
1719 — 1725
Кабінет-міністр
1738 — 1740
Попередник:	Ягужинський Павло Іванович
Наступник:	Бестужев-Рюмін Олексій Петрович
Народження:	1689
Смерть:	27 червня (8 липня) 1740 Санкт-Петербург, Російська імперія
Причина смерті:	обезголовлення
Поховання:	Санкт-Петербург
Країна:	Російська імперія
Рід:	Volynskyd
Батько:	Pyotr Volynskyd
Шлюб:	Aleksandra Naryshkinad
Діти:	Mariya Volynskayad
Військова служба
Звання:	Генерал-аншеф
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Походив з старовинного дворянського роду, нащадок знаменитого князя Боброк-Волинського, який воював з татарами на Синіх Водах і на Куликовому полі. Народився близько 1689 року у сім'ї казанського воєводи Петра Артемійовича Волинського.

Із 1704 року служив у війську. Учасник Прутського походу 1711 року, після якого разом з Петром Шафіровим перебував у турецькому ув'язненні^[1].

У 1714—1718 роках — посол Московського царства у Персії. Добився у перського шаха пільг для московських купців. Із 1718 року — генерал-ад'ютант Петра I.

У 1719—1725 роках — астраханський губернатор. Однак, в 1722 році через корупцію та незадовільне забезпечення військ продовольством під час Перського походу, був позбавлений більшості керівних повноважень і надалі виконував виключно адміністративні функції^[2]. Після смерті Петра I був знятий з посади і фактично перебував в опалі. Лише за Петра II Волинський зміг продовжити свою кар'єру. У 1728—1730 роках — казанський губернатор. Знятий з цієї посади за свою корупцію.

З початком правління Анни Іванівни Волинський був призначений армійським інспектором, брав участь у Війні за польську спадщину і в російсько-турецькій війні 1735—1739 років. У цей же період активно виступає як захисник інтересів російського дворянства, хоча й не наважується критикувати впливових тоді Бірона, Остермана і Мініха.

Із 3 (14) лютого 1738 по 12 (23) квітня 1740 року — кабінет-міністр. На цій посаді він став противником Бірона та Остермана. Волинський критикував Бірона і навіть побив кулаками його протеже поета Тредіаковського. Також кабінет-міністр організував гурток дворян, в який також входили Хрущов, Єропкін, Татіщев, Мусін-Пушкін та інші представники дворянства. Вони збиралися позбавити придворних німців влади, обмежити самодержавство і провести вигідні дворянству реформи.

Навесні 1740 року діяльність гуртка була розкрита, а його членів було заарештовано. Волинський був звинувачений в організації змови та в хабарництві. Його було піддано катуванням, після чого він визнав свою вину. У червні 1740 року його було засуджено до смертної кари шляхом посадження на палю. Але імператриця Анна Іванівна замінила цю страту четвертуванням^[1].

Сім'я

Дружина (з 18 квітня 1722 року) — Олександра Львівна Наришкіна (1691—12.09.1730), донька боярина Лева Кириловича Наришкіна і двоюрідна сестра царя Петра I. Їхні діти:

• Анна Артеміївна (липень 1723—19.08.1744), була хрещена заочно цесарівною Анною Петрівною, після страти батька і конфіскації його маєтностей, була пострижена в монахині під іменем Анісія в Іркутському Знам'янському монастирі 25 листопада 1740 року. Указом від 8 лютого 1742 року імператриця Єлизавета Петрівна зняла з неї монашеський чин і видала заміж за свого кузена, графа Андрія Симоновича Гендрікова (1715—1748). 25 квітня 1742 року отримала звання статс-дами Імператорського двору.
• Марія Артеміївна (1725—1792), після страти батька в 15 років 3 листопада 1740 року була пострижена в монахині під іменем Маріамна в Єнисейському Різдвяному монастирі. В 1741 році їй дозволили повернутися на проживання в Москву. Пізніше вийшла заміж за графа І. І. Воронцова. Похована поруч з чоловіком, в родинному маєтку Волинських Вороново.
• Петро Артемійович (листопад 1727—25.11.1743), 12 січня 1741 року доставлений в заслання в Селенгінськ до коменданта Бухгольца. Повернувшись із заслання отримав з сестрами маєтності батька, але незабаром помер від сухот.

Пам'ять

В пізнішій російській історичній традиції Волинський був оголошений патріотом, який боровся проти засилля німців. Декабристи вважали його борцем з тиранією. Про Волинського писали письменники Рилєєв, Лажечников і Пікуль.