Волокитине

Волоки́тине — село в Україні, у Конотопському районі Сумської області. Розташоване на берегах річок Клевень та Есмань.

село Волокитине
Золоті ворота Золоті ворота
Країна	Україна
Область	Сумська область
Район	Конотопський район
Тер. громада	Путивльська міська громада
Код КАТОТТГ	UA59020150060012884
Основні дані
Населення	515
Поштовий індекс	41510
Телефонний код	+380 5442
Географічні дані
Географічні координати	51°27′28″ пн. ш. 33°48′37″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	158 м
Водойми	Клевень, Есмань
Місцева влада
Адреса ради	41500, Сумська обл., Конотопський р-н, м. Путивль, вул. Князя Володимира, буд. 50
Карта
Волокитине
Волокитине
Мапа
Волокитине у Вікісховищі

Населення за переписом 2001 року становило 515 чоловік.

До 2018 року було адміністративним центром Волокитинської сільської ради, у яку, крім нього, входили села Кочерги, Кубарева і Щербинівка.

Географія

Село Волокитине знаходиться на правому березі річки Есмань в місці впадання її в річку Клевень, вище за течією на відстані 2 км розташоване село Кочерги, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Щербинівка, на протилежному березі — села Кагань і Ротівка. Річки в цьому місці звивисті, утворюють лимани, стариці (Ржавка) і заболочені озера.

Історія

Перша згадка

Перша писемна згадка датується 1684 р.

Волокитинська порцелянова мануфактура 19 ст.

Докладніше: Волокитинська порцелянова мануфактура

Протягом 1839 — 1861 рр. у маєтку поміщика Миклашевського працював порцеляновий завод, який уславив край далеко за межами України. Вироби з волокитинської порцеляни тепер зберігаються в музеях Сум, Харкова, Києва, Москви, Санкт-Петербурга, Варшави, Парижа, Будапешта.

Волокитинські золоті ворота

Докладніше: Золоті ворота (село Волокитине)

Ворота «Золоті Ворота» в селі Волокитине

Золоті ворота. Автор невідомий, друга половина XIX століття. Мавританські ворота, які відкривали в'їзд на садибу поміщика Миклашевського. Ворота складаються з трьох частин: високої центральної арки для проїзду і двох бічних — для пішоходів. Верх воріт оформлений зубцями. Поряд з воротами височіє зубчаста шестигранна вежа.

Покровська церква

Докладніше див. Покровська церква (Волокитине)

Колишня Покровська церква села Волокитине.

Колишня Покровська церква — мурована, хрещата в плані, однобанна, з триярусною дзвіницею на західному фасаді церква збудована коштом Андрія Миклашевського (1801—1895) 1857 року в перехідній стилістиці від пізнього класицизму до романтизму.^[1]

Класицистичною за характером є загальна хрещато-банева структура храму, а на романтичні впливи вказують неоготичні деталі фасадного декору. Цей храм був центром палацово-паркового ансамблю. В інтер'єрі містився великий порцеляновий іконостас, виготовлений в садибі поміщика, на Волокитинському порцеляновому заводі Миклашевських.^[1] Усе церковне начиння також було порцеляновим: кіоти, дарохоронильниці, панікадило, полікадила, метрової висоти свічники тощо.^[2] Церква простояла рівно сто років і була знищена протягом 1955—1958 років за розпорядженням Сумського облвиконкому від 26.06.1955 р. для … "побудови корівника".^[3] При цьому були розграбовані й знищені безцінні порцелянові вироби, включно з іконостасом. Проти цього варварства протестував видатний український художник Василь Касіян, надіславши 29 червня 1956 року гострого листа до заступника голови Ради Міністрів Української PCP М. Гречухи. Проте це не допомогло. І в 1958 році М. Цапенко зафотографував процес розбирання руйнованих залишків церкви.

В 20 столітті

Богадільня Миклашевських,^[4] побудована на початку 20 століття в стилі «цегляний» модерн. Зараз тут розташована школа

У 50-ті рр. XX ст. маєток Міклашевського, де також була унікальна пам'ятка архітектури — Покровська церква, оздоблена порцеляною, знищили. Збереглися лише «Золоті ворота» (мавританський стиль) в парку позаду садиби, частини Покровської церкви (сходи та парапет), готичні в'їзні ворота до садиби, з обох сторін прикрашені порцеляновими гербами (вони збереглися, проте втратили елементи декору), старий фундамент садиби, і пейзажний парк (25 га, закладений у 1829—1830 рр.).^[5]

Поблизу села є чимало археологічних пам'яток, зокрема величезний курганний могильник сіверян (VIII—X ст.).

Сучасність

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області», село увійшло до складу Путивльської міської громади^[6].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Путивльського району, увійшло до складу новоутвореного Конотопського району^[7].

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 602 особи, з яких 269 чоловіків та 333 жінки.^[8]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 511 осіб.^[9]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[10]

Мова	Чисельність	Відсоток
українська	471	91,46%
російська	44	8,54%
Усього	515	100%

Економіка

• «Елітасервіс», ТОВ.
• Фермерське господарство ТОВ «BiolBusiness»

Відомі люди

• Алексєєв Петро — український майстер декоративного розпису на порцеляні, який працював на порцеляновій мануфактурі;
• Висоцький Іван Іванович — бандурист, який був художнім керівником Волокитинського Будинку культури.
• Войтенко Василь Андрійович (1881—1951) — український і російський співак.
• Матющенко Петро Опанасович (1918—1945) — старший сержант Робітничо-Селянської Червоної Армії, учасник німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу (1946).

Див. також

• Волокитинське городище