Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Волфіш-Бей
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Волфіш-Бей (афр. Walvisbaai, англ. Walvis Bay, Walfish Bay, нім. Walfischbucht або Walfischbai, Китова затока) або Езоронґондо (герер. Ezorongondo) — місто на берегу однойменної затоки Атлантичного океану на південно-західному березі Африки і головний порт Намібії (понад 30 тис осіб — 1977 рік) на її узбережжі.
.jpg)
Довжина затоки 10 км, ширина біля входу — понад 10 км, глибина — до 9 км. Припливи що півдоби — до 1,5 м.
Волфіш-Бей був заснований голландською Ост-Індською компанією наприкінці XVIII століття як проміжний пункт для морських подорожей між Кейптауном і Нідерландами[8]. Жодних спроб постійного (цілорічного) поселення не було, і до кінця XIX століття на цьому місці мало місце комерційний розвиток. Тим часом Капська колонія стала британською, і під час Боротьби за Африку британці заявили права на Волфіш-Бей. Вони дозволили Капській колонії завершити анексію території в 1884 разом з Пінгвіновими островами[en] після початкових кроків, зроблених у 1878[9][10].
У 1910 Волфіш-Бей, як частина Капської колонії, увійшов до складу новоствореного Південно-Африканського Союзу[11]. Згодом виникла суперечка з Німеччиною щодо кордонів ексклаву, яка врешті була вирішена в 1911, коли Волфіш-Бей отримав територію в 1 124 квадратні кілометри (434 миля2)[12].
Ексклав був захоплений німцями під час кампанії в Південно-Західній Африці на початку Першої світової війни, але Союзні сили оборони (UDF)[en] Південної Африки зрештою витіснили німців у 1915[13]. Згодом Волфіш-Бей був швидко інтегрований у новий режим воєнного стану в Південно-Західній Африці[14].
Пізніше Ліга Націй надала Південній Африці контроль (мандат класу «C») над Південно-Західною Африкою для управління територією[15]. У 1921 в Південно-Західній Африці було відновлено цивільне правління, а управління Волфіш-Беєм було передано Південно-Західній Африці відповідно до Акту про справи Південно-Західної Африки[16].
Незважаючи на те, що територія ніколи не була частиною Німецької Південно-Західної Африки, в Акті говорилося, що:«порт і поселення Уолфіш-Бей, що є частиною мису Доброї Надії, для судових і адміністративних цілей розглядаються як частина підмандатної території Південно-Західної Африки»
Оригінальний текст (англ.)
"the port and settlement of Walvis Bay, which forms part of the Cape of Good Hope, shall for judicial and administrative purposes be regarded as if it were part of the mandated territory of South West Africa"[12]
Однак Південна Африка також прагнула анексувати Південно-Західну Африку і представила таку пропозицію Лізі Націй[10]. Отже, у 1949 до Акту було внесено поправки, щоб надати представництво в парламенті Південної Африки білим у Південно-Західній Африці[17].
У 1977 після посилення міжнародного тиску з вимогою відмовитися від контролю над Південно-Західною Африкою Південна Африка скасувала Акт, але передала контроль над Волфіш-Бей назад Капській провінції, зробивши її ексклавом[18]. З 1980 вона була представлена як у Раді провінції[en], так і в Палаті зборів[en] як частина виборчого округу Грін-Пойнт[en] у Кейптауні, перш ніж стати окремим виборчим округом у 1982[19].
У відповідь Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй прийняла резолюцію 432 (1978)[en], яка проголосила, що «територіальна цілісність і єдність Намібії повинні бути забезпечені шляхом реінтеграції Волфіш-Бей в її територію»[20].
У 1990 Південно-Західна Африка отримала незалежність як Намібія, але Волфіш-Бей залишився під суверенітетом Південної Африки, а Південна Африка збільшила кількість військ[21]. Однак у 1992 дві країни домовилися створити тимчасовий Спільний адміністративний орган для Волфіш-Бей і Прибережних островів[22]. Управління очолили два головних виконавчих директора: Нанголо Мбумба, тодішній секретар кабінету міністрів Намібії, і Карл фон Гіршберг, колишній посол Південної Африки в ООН[23].
Порт раніше належав до Південної Африки і був приєднаний до Намібії в 1994 році. Це сучасне портове місто зі змішаним населенням; тут живе багато переселенців нама з центру і півдня країни, але більшість місцевих африканців становлять трудові мігранти амбо з Анголи, які працюють в порту. Порт служить базою великому рибальському флоту, який постачає рибу як до підприємств рибної промисловості у місті, так і до плавучих рибоконсервних заводів у відкритому морі. Залізницею сполучений зі столицею Намібії — містом Віндгук.
Південніше Волфіш-Бей уздовж берега починається алмазна зона, подорожувати якою заборонено.
Серед місцевого населення (переважно представники корінного народу гереро) поширена назва Езоронґондо[24].
Remove ads
Клімат
Узагальнити
Перспектива
Місто знаходиться у зоні, котра характеризується кліматом тропічних пустель. Найтепліший місяць — лютий із середньою температурою 18.3 °C (65 °F). Найхолодніший місяць — серпень, із середньою температурою 13.3 °С (56 °F).[25]
Remove ads
Відомі особистості
У поселенні народився:
- Гендрік Сомаеб (* 1992) — намібійський футболіст.
Див. також
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads