Волховський Фелікс Вадимович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Волховський.

Фелікс Вадимович Волховський (псевдоніми: Ф.Полтавчук, А. Чепа, А. Чорний, Ів. Брут тощо; нар. 6 липня 1846, Полтава, Російська імперія — пом. 2 серпня 1914, Лондон) — визначний український діяч російського та міжнародного революційного руху, журналіст, видавець, письменник, перекладач^[2].

Фелікс Волховський
Волховський наприкінці XIX століття
Псевдонім	Ф.Полтавчук, А. Чепа, А. Чорний, Ів. Брут
Народився	6 липня 1846(1846-07-06) Полтава, Російська імперія
Помер	2 серпня 1914(1914-08-02) (68 років) Лондон
Країна	Російська імперія
Діяльність	поет, перекладач
Знання мов	російська[1]
Роботи у Вікіджерелах

Життєпис

Народився в українській дворянській сім'ї Волховських, родовий маєток яких у Мойсівці був популярним місцем зібрань української шляхти у першій половині ХІХ ст. Правнук Андріана Чепи, можливого автора «Історії Русів» та онук Валентини Андріанівни Волховської^[3]. Більшу частину дитинства провів на хуторі Чепурківка, який у середині 20-х років ХХ-го століття був об'єднаний з Воскресенським хутором і отримав назву Перше Травня^[4], на згадку про однойменного вірша Ф. Волховського^[5] Був одружений з Марією Антоновою та Олександрою Хоржевською.

Освіта

Навчався у гімназіях Санкт-Петербурга та Одеси. Навчався на юридичному факультеті Московського університету. Покинув навчання через матеріальну скруту та політичні утиски. Займався самоосвітою працюючи в московських книгарнях. Видавав і поширював серед селян книги та революційні листівки.

Революційна діяльність

Під час навчання в університеті був секретарем «Малоросійської громади» — українського студентського землятства^[6] Був організатором (спільно з Г. Лопатіним) «Рубльового общества» — революційного товариства, що мало на меті видання і розповсюдження серед селян просвітницької літератури. Вперше потрапив за ґрати у 1868 році. Вдруге — у квітні 1869 року. Утримувався два роки у московських тюрмах та у Петропавловській фортеці. Судився у справі «нечаєвців» у 1871 і отримав оправдальний вирок. До наступного арешту в 1874 році проживав у Одесі, працював секретарем міської думи, очолював одеську народницьку групу «чайковців». В січні 1878 року засуджений по «процесу 193-х» до висилки в Тобольську губернію. В 1889 році втікає через Японію у Канаду. У 1890 році на запрошення С. Степняка-Кравчинського переїхав до Лондона. Як свідчить лист Ф.  Енгельса до Степняка-Кравчинського від 15 листопада 1892 року, Енгельс дуже приязно зустрів полтавця: «Дорогой Степняк! Не придете ли Вы вместе с г-жой Степняк, Волховским и его маленькой дочкой в четверг к нам обедать?»^[7] Очевидно, мовиться тут про Віру Волховську (1881-1966), яка доклала значних зусиль для збереження архіву батька.

Поетичний та публіцистичний доробок

Український літератор. Писав українською^[8], російською^[9] та англійською мовами^[10]. У 1893–1914 роках редагував журнал «Free Russia», «Летучие Листки». Упорядкував і видав збірку віршів політв'язнів (Женева, 1877). Автор поетичних та публіцистичних книжок^[11],^[12]. Переклав російською мовою «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського^[13]. Російськомовні прозові та поетичні твори Ф. Волховського перекладала Леся Українка^[14], інші українські літератори. Публікувався в англомовній пресі («Toronto Globe», «The World» та інших). Листувався з Марком Вовчком, М. Драгомановим,І. Франком, М.Коцюбинським, Лесею Українкою, М. Павликом, В. Гнатюком, Ф. Вовком. Особистий архів Фелікса Волховського зберігається в Інституті Гувера при Стенфордському університеті.Чекає на академічне вивчення, систематизацію, узагальнення та перевидання творча спадщина Ф. Волховського, розпорошена по книгозбірнях України, Росії, Англії, США.