Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Вороньки (Ніжинський район)
село в Ніжинському районі Чернігівської області України З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Вороньки́ — село в Україні, у Новобасанській сільській громаді Ніжинського району Чернігівській області. Розташоване на берегах річки Супій.
Remove ads
Назва
За літописними джерелами XIII ст., назва походить від притоки річки Супій — Ворониця (нині не існує).
Історія
Узагальнити
Перспектива
Через Вороньки проходив один з чумацьких шляхів.
Після спустошення 1482 року місцевості кримськими татарами на чолі з Менглі Гіреєм залишилися лише окремі хутори. Ці землі ніхто не хотів брати ні за службу, ні в вислугу. Нарешті 1503 року великий князь Олександр Ягеллончик пожалував усю північну половину Переяславського повіту, що лежала по Трубежу й Супою, як вислугу своєму дворянину Дашку Івановичу. Його син — черкаський і канівський староста Остафій Дашкович — організував швидку колонізацію, зокрема власних переяславських «вислуг», у яких «на ґрунтах басанському й биковському» незабаром постали 2 містечка: Басань і Быков, а також 9 сіл: Старая Басань, Марковь, Юрковь, Павловъ, Максимовъ, Брегинцы, Кулажинь, Карпиловка й Воронковъ.[1][2] Оскільки наближче село зі схожою назвою — Вороньків — є досить далеко від цієї місцевості, то, можливо, йдеться саме про Вороньки.
У 1655 році Переяславський полковник наказний Яким Сомко отримав від Богдана Хмельницького дозвіл на заснування у Вороньках слободи.
Населений пункт Wronka на річці Supoi позначено на «Спеціальному та докладному плані України…» де Боплана (1650) та на пізніших мапах.[3][4]
У 50-х роках XVIII століття село Вороньки входило до складу Басанської сотні, Переяславського полку.[5]
1782 року, після скасування окупаційної владою Російської імперії полкового устрою Гетьманщини, Вороньки отримав у володіння колишній козацький полковник, малоросійський губернатор А. С. Милорадович[6] (справді володів селом Вороньки але в Городищенській сотні Лубенського полку).
У Описі Київського намісництва 1787 року у д. Воронки Козелецького повіту мешкало 888 осіб козаків і володільців – графа Кирила Розумовського і полкового осавула Андрія Мандрики. [7]
Станом на 1790 рік у селі було зареєстровано 1781 парафіянина сільської церкви.[8] За списком наявних у Малоросійській губернії селищ 1799-1801 років село мало 832 податкові душі.
У 1850 році село купив Кочубей Аркадій Васильович і передав у власність своєму сину Миколі Аркадійовичу, представнику козацького роду Кочубеїв, який у 1858 році одружився з княжною Оленою Волконською.[9]
1892 року - 548 дворів, 3123 жителя.
Станом на 1901 рік в селі нараховувалось 3204 жителя. Вороньківська волость за часів правління теж Кочубеїв збільшиться, і на 1904 рік буде мати населення 10 861 чоловік. На території села буде існувати 3 училища, з них жіноче і чоловіче. Одне з училищ буде побудоване в 1903 році, нове кам’яне з кімнатами для вчителів на другому поверсі.
Розквіту маєток набуде при останньому власнику Михайлу Миколайовичу Кочубею. Михайло Миколайович Кочубей увійде в історію як благодійник, культурний і політичний діяч, «попечитель» Козелецької земської лікарні, член Єпархіальної училищної ради від Козелецького повіту. Він побудує у своїх маєтках ряд шкіл.
Саме за його керування відбудеться економічне зростання села Вороньки Козелецького повіту. Про економічне зростання села Вороньки розказує нам прохання селян, про затвердження у селі щотижневих базарів і трьох ярмарок. На той час, ярмарки проводилися тільки у волосних поселеннях, у Новому Бикові, Новій Басані, Бобровиці, Кобижчі.
У 1859 року учасники декабристського заколоту Волконський Сергій Григорович з дружиною, а з 1873 року — Поджіо Олександр Вікторович, оселилися у Вороньках, оскільки там жила дочка Волконських — Олена, що перебувала у шлюбі з М. Кочубеєм, власником Вороньків. Над їхніми могилами за проєктом О. Ягна споруджено церкву-усипальницю
(зруйнована окупаційною комуністичною владою).
Голодомор
У 1924 році в селі Вороньки Кобижчанського району Ніжинського округу Чернігівської губернії проживало 4136 мешканців.
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу 1932—1933, проведеного урядом СРСР. Зокрема, голодом убито 22 представники великої родини Гусак — від малолітніх дітей до старців. Усього, за даними Національної книги пам'яті жертв голодомору, у Вороньках загинули від терору голодом понад 300 людей — у рази більше, ніж у часи німецької окупації.[10]
Легенди про сільську річку
Річка Супій також таїть у собі багато таємниць. За однією з легенд, які зібрала місцевий краєзнавець, учениця Вороньківської школи Л. Дурейко, річка Супій у першій половині XVII ст. була судноплавною. На березі красуні-річки розкинулося одне поміщицьке помістя. У поміщицькій родині був тільки один син, який закохався в річку. Вода в річці була чиста й холодна, бо її живили підземні джерела. В теплі ночі хлопець залишався ночувати в човні. Так було й того разу. Вночі піднявся сильний вітер, човен відв'язався, і хвилі погнали його до середини річки. Там човен перекинувся, й річка широко розкрила свої обійми, навіки забравши хлопця у підводне царство. Убита горем мати задумала помститись річці і веліла своїм слугам, аби ті вовною забили джерела. Річку джерела більше не живили, і красуня-річка почала швидко міліти, заростати болотними рослинами.[6]
Народна пам'ять пов'язує річку Супій із гетьманом Павлом Полуботком, який був найбагатшою людиною Лівобережної України. Сьогодні про скарби Полуботка складено багато легенд. Ось одна з них. Перед від'їздом до Петербурга гетьман наказав синові, щоб той переправив коштовності до одного з європейських банків. Син з козаками повантажив майно на «Чайки», що відпливли по річці Супій, яка була широкою і глибокою. Береги річки були порослі високими та пишними вербами. «Чайки» під схованкою дерев були малопомітні. Невідомо, яка трагедія трапилася на річці: чи перестрілка, чи інша біда, але човни затонули. Старожили розповідали, що довго в деякі дні було видно серед річки щогли. Можливо, то щогли козацьких човнів? Звідки ж пішла назва річки Супій? Як гадають краєзнавці, половці, які впродовж досить тривалого часу тривожили Русь, у 1155 році самі з'явилися для укладення миру і уклали його у верхів'ях Супою, де коні половців і руських послів мирно пили разом воду з річки.[6][неавторитетне джерело].
Remove ads
Політика
Парламентські вибори, 2019
На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 740059, розташована у приміщенні школи.
- Результати
- зареєстровано 590 виборців, явка 71,53%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 51,56%, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» — 20,62%, за Радикальну партію Олега Ляшка — 9,35%[11]. В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Борис Приходько (самовисування) — 38,35%, за Сергія Коровченка (самовисування) — 19,66%, за Дмитра Пахомова (Слуга народу) — 16,99%[12].
Цікаво
1975 року за проєктом архітектора О. К. Стукалова на честь російських офіцерів — учасників декабристського заколоту 1825 року — в селі споруджено меморіальний комплекс.
Також відомо, що нащадок Волконських М. М. Кочубей мав велику бібліотеку, яка безслідно зникла під час Другої світової війни.[6]
Постаті
- Кочубей Михайло Миколайович (5 січня 1863, Вороньки (Бобровицький район, Чернігівської області) − 1935) — граф, провідник Козелецького повітового дворянства, український культурний діяч, драматург, власник села Вороньки.
- Хряпа Ігор Васильович (1980—2015) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Також
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads