Вулиця Кониського (Львів)

Ву́лиця Кони́ського — вулиця у Личаківському районі міста Львова^[4][5], що сполучає вулиці Левицького та Туган-Барановського. Прилучається вулиця Грицька Чубая^[6].

Вулиця Кониського Львів
Місцевість	Центр
Район	Личаківський
Назва на честь	Олександра Кониського
Колишні назви
Пекарська нижча, До Сакраменток, Охоронок, Каммервеґ, Охоронок, Дем'яна Бєдного
австрійського періоду (українською)	Пекарська нижча
австрійського періоду (німецькою)	Untere Bäcker Gasse
польського періоду (польською)	Pekarska nizsza, Do Sakramentek, Ochronek
радянського періоду (українською)	Дем'яна Бєдного
Загальні відомості
Протяжність	200 м
Координати початку	49°50′9.04″ пн. ш. 24°2′14.62″ сх. д.
Координати кінця	49°50′11.62″ пн. ш. 24°2′11.77″ сх. д.
поштові індекси	79005[1]
Транспорт
Рух	двосторонній
Покриття	асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі	№ 1—11[2]
Архітектурні пам'ятки	№ 4а, 6[3]
Навчальні заклади	Львівська СЗОШ I—III ступенів № 24 імені Марії Конопницької, ліцей № 21
Медичні заклади	«Центр здоров'я родини» Людмили Лотоцької
Поштові відділення	ВПЗ № 5 (вул. Мартовича, 2)[1]
Забудова	віденський класицизм, конструктивізм
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	пошук у Nominatim
Мапа
Вулиця Кониського у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Вулиця Олександра Кониського.

Історія

Вулиці Кониського і Левицького своїми напрямками повторюють потічки, що протікали цією місцевістю. У місці, де вулиця Кониського примикає до вулиці Левицького, потік, що прямував із Вороблячого ставу, впадав у річку Пасіку — одну з приток Полтви. Полтва і Пасіка нині сховані у підземному колекторі. Вороблячий став у подвір'ї колишнього монастиря Сакраменток зберігся понині у значно зменшеному вигляді, оскільки, був частково осушений у 1950-х роках під час прокладання ділянки тодішньої вулиці Марченка (нині  — вулиці Тершаковців), що сполучила вулиці Марченка та Пекарську^[7]. Протягом існування вулицю неодноразово перейменовано.

• 1849—1868 роки — Пекарська нижча, назва похідна від «основної» вулиці Пекарської, що йшла майже паралельно, але дещо північніше.
• 1868—1871 роки — До Сакраменток, через те, що вела до монастиря сестер Сакраменток, що на нинішній вулиці Тершаковців.
• 1871—1943 роки — Охоронок, цим словом свого часу називали згаданих вище Сакраменток.
• 1943—1944 роки — Каммервеґ, назва періоду німецької окупації.
• 1944—1945 роки — Охоронок, повернена довоєнна назва вулиці.
• 1945—1991 роки — Дем'яна Бєдного, на честь російського поета українського походження Дем'яна Бєдного (справжнє ім'я — Придворов Юхим Олексійович).
• Від 1991 року й понині — Кониського, на честь Олександра Кониського, українського письменника і громадського діяча.

Будівлі

№ 1 — двоповерхова кам'яниця другої половини XIX століття. В австрійські часи тут містився Корпус військових ветеранів^[8]. В одному з приміщень будинку зберігається частина фонду Львівської обласної бібліотеки для дітей.

№ 2, 4 — будинки споруджені 1900 року за проєктом Карела Боубліка, призначені для здачі в оренду^[9]. В будинку № 4 у 1910-х роках містилася комендатура 85-ї бригади піхоти цісарсько-королівської крайової оборони^[pl] у Львові під командуванням бригадного полковника Франца Таушинського^[10], у міжвоєнний період тут містилася Десята міська гімназія імені Генрика Сенкевича^[11], у 1940—1950-х роках — початкова школа № 16 Міського відділу Народної освіти^[12], нині — Львівська загальноосвітня школа I—III ступенів № 24 імені Марії Конопницької^[13].

№ 3 — триповерховий житловий будинок, споруджений наприкінці XIX століття за проєктом архітектора Генрика Сальвера для Герша Гайльберґа на місці давнішого двоповерхового будинку, що у 1880–1890-х роках належав Станіславу Сєроцинському^[14]. На початку XX століття в будинку мешкав доктор Станіслав Шимонович, заступник державного прокурора^[15]. 1911 року наступний власник будинку — професор Кароль Гайсінґ, лікар карних закладів у Львові, добудував триповерхову офіцину в подвір'ї на місці старих туалетів. Проєкт додаткових планів для будівництва офіцин, виконав майстер мулярський Ян Кайперт, проєкт гаражу із металевих конструкцій у подвір'ї будинку виконав будівничий майстер, інженер Едвард Стронгаль 6 травня 1929 року^[14].

№ 4а — житловий будинок у стилі сецесії, збудований за проєктом архітектора, на той час будівничого радника, Зигмунта Кендзерського у 1907 році^[16] для Ядвіґи Кендзерської. Тут на початку 1910-х років мешкав доктор Людомил Ґерман, шкільний інспектор, радник королівського двору, посол до Австрійського парламенту, президент Польського шкільного музею у Львові^[17]. У 1930-х роках будинок належав Адольфу та Елеонорі Бартам^[18]. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2129-м^[3].

№ 5 — житловий будинок споруджений наприкінці XIX століття для Авґусти Корнґолд^[19]. У цьому будинку у 1896—1911 роках містилася майстерня скульптора Кароля Унца^[20]. В будинку у 1910-х роках мешкав отець Анджей Касприкевич, ректор наукового закладу імені Юзефа Торосевича^[21] — притулку для вірменських хлопчиків-сиріт у Львові, заснованого 1865 року в кам'яниці Барончів при вул. Скарбковській, 21 (нинішня вулиця Лесі Українки)^[22]. В межах Програми облаштування внутрішніх дворів спільного українсько-німецького проєкту «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова» Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ) та Львівської міської ради на початку жовтня 2015 року завершено роботи з впорядкування внутрішнього двору будинків № 3 та № 5 на вулиці Кониського^[23]. В межах програми «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова» упродовж липня-вересня 2018 року столяром-реставратором Олександром Савчуком була відреставрована дерев'яна брама будинку^[24].

№ 6 — в будинку на початку XX століття мешкав Саломон Ельстер, один із співзасновників спілки «Ельстер і Топф»^[25]. Також тут містився дитячий притулок сестер Феліціянок, яким завідувала сестра Марія Людвіка Баранкевич^[21]. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2130-м^[3].

№ 7 — кам'яниця у 1907—1910 роках була у власності скульптора Томаша Дикаса^[26].

№ 8 — початково це був власний будинок архітектора Зигмунта Кендзерського, споруджений у 1907—1908 роках у стилі сецесії^[16]. 1930 року будівлю, що на той час уже належала приватній вищій школі сестер-служебниць «De Notre-Dome»^[27], кардинально перебудований Вавжинцем Дайчаком, котрий переробив нереалізований проєкт Іполіта Слівінського від 1926 року^[28], у 1940—1950-х роках — львівська середня школа № 21 Міського відділу Народної освіти^[12], нині — ліцей № 21^[13]. Також тут міститься спортивна школа «Шінкікай».

№ 9 — на початку XX століття власниками будинку були Александр та Юзеф Ельстери^[29], що мали власну фабрику з виробництва туток «Аба» і «Вік Новий» та цигаркового паперу^[30]. В будинку нині містяться «Центр здоров'я родини» Людмили Лотоцької та фітнес-клуб «Айседора».

№ 9а — у 1910-х роках в будинку мешкали архітектори Зиґмунт Федорський та Оскар Любіч Лозинський.^[31]

№ 10 — на початку XX століття в будинку містилася редакція часопису «Gazeta Urzędnicza», редактором котрої на той час був Тадеуш Костюк^[32].

№ 11а — в будинку від 1833 року містилася школа для глухонімих. 1841 року її переселено у спеціально збудоване приміщення на вулиці Личаківській, 35^[33].

• Світлини вуличної забудови
• 
  Будинок № 4
• 
  Будинок № 4а