Вулиця Мартовича (Львів)

Ву́лиця Марто́вича — вулиця в Галицькому районі міста Львова, що сполучає вулиці Григоровича та Поповича з вулицями Каліча Гора та Стефаника.

Вулиця Мартовича Львів
вул. Мартовича вул. Мартовича
Місцевість	Історичний центр Львова
Район	Галицький
Назва на честь	Леся Мартовича
Колишні назви
Фрідріхів, Ґірардіґассе, Фрідріхів, Газетна, Фрідріхів
польського періоду (польською)	Frydrychów
радянського періоду (українською)	Фрідріхів, Газетна, Фрідріхів
радянського періоду (російською)	Фридрихов, Газетная, Фридрихов
Загальні відомості
Протяжність	133 м
Координати початку	49°50′7.38″ пн. ш. 24°1′50.58″ сх. д.
Координати кінця	49°50′8.08″ пн. ш. 24°1′45.54″ сх. д.
поштові індекси	79005[1]
Транспорт
Рух	двосторонній
Покриття	бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі	№ 2—12[2]
Архітектурні пам'ятки	кам'яниці № 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10[3]
Заклади культури	меморіальний музей-майстерня Теодозії Бриж
Поштові відділення	ВПЗ № 5 (вул. Мартовича, 2)[1]
Забудова	класицизм, віденська сецесія
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	r7513092
Мапа
Вулиця Мартовича у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші вулиці з такою назвою: Вулиця Мартовича.

Історія

Від 1898 року вулиця мала назву Фрідріхів на честь львівських фабрикантів, яким належала ділянка на цій вулиці. Під час німецької окупації, від 1943 року — вулиця Ґірардіґассе. У повоєнні часи вулиці не надовго повернули передвоєнну назву, від жовтня 1945 року — вулиця Газетна, оскільки під № 2 розташовувався обласний відділ «Союздруку», у грудні того ж року, вулиці знов повернено передвоєнну назву. 1946 року вулиця отримала сучасну назву Мартовича, на честь відомого українського письменника та громадського діяча Леся Мартовича.

Забудова

У забудові вулиці Мартовича переважають архітектурні стилі — класицизм та віденська сецесія. Більшість будинків на вулиці внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення м. Львова:

№ 2 — від часів Польщі в будинку на першому поверсі міститься поштове відділення № 5^[4], яке зберегло своє місце розташування до наших днів — на розі з сучасною вулицею Поповича^[1]. За радянських часів в іншій частині будинку «оселився» Ленінський райвідділ міліції та опорний пункт правопорядку Ленінського району Львова. У роки незалежності Ленінський райвідділ міліції став Галицьким райвідділом. Під час подій Революції Гідності 19 лютого 2014 року біля райвідділку було спалено декілька міліційних авто, а сам відділок розгромлено^[5]. Після реформи міліції у 2015 році — Галицький районний відділ поліції ГУНП у Львівській області. Від 2 лютого 2021 року, Галицький районний відділ поліції обслуговуватиме громадян за новою адресою. Відтепер Галицький відділ поліції розташований у приміщенні Личаківського відділу поліції на вулиці Романчука, 18^[6]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 634-м^[3].

№ 3 — кам'яниця, збудована наприкінці XIX століття і належала власнику фабрики мила і свічок Едвардові Фрідріху. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 165-м^[3].

№ 4 — кам'яниця, збудована у 1907—1909 роках за проєктом архітектора Артура Шлеєна^[7] на замовлення Мавриція Мунда, який разом з братом були відомими постачальниками керамічної плитки для оздоблення львівських будинків. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 635-м^[3]. За Польщі в будинку діяла клініка доктора Алексієвича.

№ 5 — житловий будинок споруджений у 1905—1906 роках за проєктом архітектора Генрика Сальвера для Товариства вчителів народних шкіл міста Львова^[8]. У 1912—1914 роках тут працювала перша у Львові кіностудія «Кінофільм», що зняла у Львові декілька короткометражних фільмів, які демонстрували у львівських кінотеатрах. Так, у червні 1913 року у львівських кінотеатрах було показано фільм «Ювілейні урочистості 15 Полку Піхоти у Львові». Згодом у цій кам'яниці за Польщі містився торговий дім «Балтик». На фасаді будинку встановлено меморіальну таблицю, яка сповіщає, що у цьому будинку міститься меморіальний музей-майстерня Теодозії Бриж. В музеї представлені твори художниці, створені у 1956—1999 роках, серед них — постаті Анни Ярославни, князя Лева, персонажі за твором В. Стефаника «Дорога», декоративно-паркові композиції, роботи на біблійної-євангельські теми (Ісая, Єремія), а також серія творів до «Лісової пісні» Л. Українки. Тут розміщено понад сотню творів, серед яких ряд барельєфів на тему «Коні і люди»^[9]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 166-м^[3].

№ 6, 8, 10 — житлові будинки збудовані 1907 року будівничим Владиславом Садловським за проєктом архітектора Наполеона Лущкевича у стилі орнаментальної сецесії для родини Фрідріх^[10]. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 636-м, № 637-м, № 638-м^[3].

№ 7 — за Польщі поруч з будинком розташовувалася школа Святого Йосифа. У 2000-х роках тут містилася туристична фірма «Турвест». Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 167-м^[3].

№ 9 — житловий будинок. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 638-м^[3].