Преображенська вулиця (Одеса)

Преображенська вулиця — одна із вулиць Одеси, довгий час була найдовшою вулицею міста. Бере початок від бульвару Військово-морських сил і, перетинаючи Соборну площу, тягнеться до Новощепного ряду впираючись у центральну браму Першого Християнського цвинтаря.

Коротка інформація Преображенська вулиця Одеса, Місцевість ...

Преображенська вулиця Одеса
Вигляд вулиці з дзвіниці Успенського собору Вигляд вулиці з дзвіниці Успенського собору
Місцевість	Історичний центр Одеси
Район	Приморський
Назва на честь	Спасо-Преображенського собору
Колишні назви
Троцького, 10-ліття Червоної Армії, Червоної Армії, Радянської Армії, Короля Міхая І (рум. Regele Mihai I)
радянського періоду (українською)	Радянської Армії
радянського періоду (російською)	Советской Армии
Загальні відомості
Координати початку	46.491431° пн. ш. 30.733522° сх. д. / 46.491431; 30.733522
Координати	46°28′41.4″ пн. ш. 30°43′54.3″ сх. д.
Координати кінця	46.468802° пн. ш. 30.730357° сх. д. / 46.468802; 30.730357
поштові індекси	65045, 65082
Транспорт
Трамваї	Одеський трамвай: 7, 10, 12
Рух	двобічний
Покриття	асфальт, бетон
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Поштові відділення	ВПЗ № 45 (вул. Троїцька, 54), ВПЗ № 82 (узвіз Військовий, 3)
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	r2460097
Мапа

Преображенська вулиця у Вікісховищі

Remove ads

Історія

Вулиця була закладена у 1817 році під сучасною назвою. Вулиця перетинала Соборну площу, де знаходиться найбільший православний храм Одеси — Спасо-Преображенський собор, який і дав назву вулиці. Із приходом до влади більшовиків назву змінили на вулиця Троцького на честь Льва Троцького (в період 1920—1928 роки), однак після вислання останнього з СРСР, у 1928 році, назву змінили на 10-ліття Червоної Армії, згодом залишивши просто Червоної Армії.

У період з 1941 по 1944 роки вулиця дістала назву Короля Міхая І (рум. Regele Mihai I), однак із поверненням радянської влади було повернено і радянську назву. У 1946 році Червона армія змінила свою офіційну назву на ″Радянська армія″, відповідно було і змінено назву вулицю на Радянської Армії. Тільки відновлення Україною незалежності, 18 серпня 1994 року, вулиці було повернено історичну назву — Преображенська.

Особливістю вулиці є те, що, на відміну від більшості інших, її перший квартал, до перетину з Отонівським провулком і Софіївською вулицею, парні будинки розташовані по лівий бік вулиці, а непарні — по правій.

Remove ads

Будинки

№ 1 — житловий будинок.
№ 2а — житловий будинок, збудований у 1850-х роках (архітектор О. Коллович). Тут мешкав український військовик білоруського походження, герой Шипки, генерал-ад'ютант Ф. Ф. Радецький. У цій будівлі до 1941 року містилася фабрика фотопластинок, пізніше — протезний завод, а тепер — «Морський гідрофізичний інститут» та «Фізико-хімічний інститут захисту довкілля та людини».
№ 3 — житловий будинок Рабиновича, збудований наприкінці XIX століття (архітектор Л. Ф. Прокопович).
№ 4 — житловий будинок Катерини Соломос, збудований у 1913 році (архітектор В. І. Прохаска) Реконструйований у 2008 році (архітектор С. Г. Косоловський). У цьому будинку в серпні 1941 року під час оборони Одеси містився штаб 1-го полку морської піхоти під командуванням полковника Я. І. Осипова, а також навчалися письменник Л. В. Нікулін та академік АН УРСР П. І. Багрій^[1]^[2].
№ 5 — житловий будинок Лілії Бродської, збудований у 1881 році (архітектор Д. Є. Мазиров).
№ 6 — житловий будинок Михайла Карузо.
№ 8 — будівля колишнього комерційного училища імені Імператора Миколи І (нині — Одеський національний економічний університет), збудована у 1876—1877 роках (архітектор Ф. В. Гонсьоровський). Будівля була двоповерховою, у 1930-х роках, був надбудований третій поверх.
№ 9 — житловий будинок Льва Толстого, збудований у 1850 році (архітектор Ф. Й. Моранді). В будинку у 1887—1889 роках мешкав болгарський народний поет, громадський діяч Іван Вазов.
№ 10 — житловий будинок Адаменка, збудований у 1847 році (архітектор І. С. Козлов).
№ 11 — будинок 1-го Російського Страхового товариства «Життя», збудований у 1900 році архітектор В. І. Шмидт. Тут мешкали та працювали: польський композитор, професор Еміль Млинарський; літературознавець, академік Петербурзької АН А. І. Кирпичников; електрохімік, Герой Соціалістичної Праці, академік О. Н. Фрумкін.
№ 13 — прибутковий будинок Інбера.
№ 14 — будівля Одеського художнього коледжу імені Митрофана Грекова, збудована у 1909—1910 роках (архітектор П. У. Клейн). Тут навчалися маляр Р. Судковський, скульптор Я. Ніколадзе, Ф. Рубо, А. Попов, Н. Опацький.
№ 15 — житловий будинок.
№ 16 — будинок збудований у середині XIX століття. У перші повоєнні роки у будівлі розмістилося Обласне відділення товариства з поширення політичних та наукових знань. Тепер також належить Одеському художньому коледжу імені Митрофана Грекова.
№ 18 — прибутковий будинок Машевського, збудований у 1903 році (архітектор В. О. Домбровський).
№ 20/24 — житловий будинок Тимченка. Тут мешкали Л. С. Ценковський, М. М. Соколов, Д. М. Абашев.
№ 21 — житловий будинок.
№ 23 — прибутковий будинок Бернгарда Лібмана, збудований у 1887—1888 роках (архітектори А. А. Нієс, Е. Я. Меснер, Г. А. Моргуліс) на місці будинку гауптвахти. Після 1917 року верхні поверхи (включно з мансардами) поділені на комунальні квартири. На першому поверсі розташовувалися різноманітні установи, серед яких найвідоміші — Центральна ощадна каса № 5340 (кінець 1920-х — початок 1930-х років), румунське видавництво «Букул» (під час окупації у 1941—1944 роках), букіністичний магазин «Облкниготоргу» (1950-ті роки). Нині будинок перебуває в аварійному стані та потребує реконструкції.
№ 24 — комплекс споруд колишнього Новоросійського університету (нині — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова). Будівля історичного факультету.
№ 28 — житловий будинок.
№ 30 — житловий будинок Григоровича, збудований у 1860 році (архітектор І. А. Жуковський).
№ 38 — прибутковий будинок Юр'євича, збудований у XX столітті.
№ 40 — прибутковий будинок Г. Ф. Рафаловича, збудований у XIX столітті. Нині тут міститься готель «Центральний».
№ 41 — прибутковий будинок Тангура, збудований у 1888 році (архітектор М. К. Толвінський).
№ 62 — прибутковий будинок Лівшиця, збудований у 1910 році (архітектор С. А. Ландесман).
№ 70 — Свято-Успенський кафедральний собор, збудований 1855—1869 роках (архітектор Л. С. Оттон).

Remove ads

Меморіальні, пам'ятні таблиці

№ 72 — меморіальна таблиця Євгену Георгійовичу Горбачову, заслуженому тренеру УРСР з волейболу, який мешкав у цьому будинку.

Галерея

Світлини вуличної забудови
Житловий будинок (№ 1)
Житловий будинок (№ 2а)
Житловий будинок Рабиновича (№ 3)
Житловий будинок Катерини Соломос (№ 4)
Житловий будинок Лілії Бродської (№ 5)
Житловий будинок М. Карузо (№ 6)
Будівля колишнього комерційного училища імені Імператора Миколи І (№ 8)
Житловий будинок Льва Толстого (№ 9)
Будинок 1-го Російського Страхового товариства «Життя» (№ 11)
Прибутковий будинок Інбера (№ 13)
Будівля Одеського художнього коледжу імені Митрофана Грекова (№ 14)
Житловий будинок (№ 15)
Будинок колишнього товариства красних мистецтв (№ 16)
Прибутковий будинок Машевського (№ 18)
Житловий будинок Тимченка (№ 20/24)
Житловий будинок (№ 21)
Прибутковий будинок Бернгарда Лібмана (№ 23)
Комплекс споруд колишнього Новоросійського університету. Будівля історичного факультету (№ 24)
Житловий будинок (№ 28)
Житловий будинок Григоровича (№ 30)
Прибутковий будинок Г. Ф. Рафаловича (№ 40)
Прибутковий будинок Тангура (№ 41)
Прибутковий будинок Лівшиця (№ 62)
Свято-Успенський кафедральний собор (№ 70)
№ 75 — школа № 118, 1937 р., типовий проєкт