Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Вулиця Юліана Опільського (Львів)
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Ву́лиця Опільського — вулиця у Франківському районі[6][7] міста Львова, в місцевості Новий Світ. Сполучає вулиці Антоновича та Героїв УПА[8].
.jpg)
Remove ads
Історія та назва
Вулиця прокладена у другій половині XIX століття та 1907 року отримала назву Збаразка[9], на згадку про бойові дії під час облоги Збаража 1649 року козацьким військом Богдана Хмельницького та кримськотатарським військом Ісляма III Ґерая[10], у 1943—1944 роках — Клюкґассе[11], на честь німецького воєначальника, учасника австро-прусської, французько-прусської та Першої світової війн (1914–1918), генерал-полковника німецької імперської армії Александра фон Клюка. У липні 1944 року на нетривалий час повернена передвоєнна, але вже уточнена назва вулиці — Збаразька[12]. Вже у жовтні 1945 року перейменована на Смоленську, на згадку про російське місто Смоленськ[13]. У грудні 1945 року вулиця знову стала Збаразькою[12], а 1950 року вдруге отримала назву Смоленська[13]. Сучасна назва вулиця Опільського походить від 1993 року, на пошану українського письменника-романіста та педагога Юліана Опільського (справжнє ім'я — Рудницький Юрій Львович)[14][15].
Remove ads
Забудова
Узагальнити
Перспектива
В архітектурному ансамблі вулиці Юліана Опільського переважає раціональна та декоративна сецесія[4][5]. Декілька будинків внесено до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.
№ 2 — триповерховий чиншовий будинок Владислава Сейделя, зведений у 1908—1909 роках Міхалом Ковальчуком у стилі ранньої (декоративної) сецесії. Стіни сіней оздоблені унікальним розписом у стилі гуцульської сецесії з краєвидами та персонажами у народних строях, що збережений лише у верхній частині. У грудні 1910 року власник просив дозвіл на підключення будинку до міської каналізації, який надали у січні 1911 року[16][17]. У 1916—1940 роках будинок перебував у власності Антонія та Марії Франців[18]. Будинок внесений до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2203[3].
№ 4 — триповерховий чиншовий будинок Еліґії Марії Сейдель зведений у 1910—1911 роках Каролем Турковським у стилі раціональної сецесії з елементами постісторизму. Інтер'єр відрізняється ансамблевим вирішенням завдяки імпозантній дерев'яній сходовій клітці підковоподібної форми та унікальним розписом плафону сходової клітки на третьому поверсі будинку. 1911 року плафон оздоблений розписом Станіслава Яроцького[pl] «Святий Єронім у пустелі», що зображає Єроніма, одягненого в таліт. Імовірно, тут показаний сюжет, коли Єронім, перекладач «Септуагінти» на латину, вивчає давньоєврейську мову в палестинській пустелі[17], який чує ангела, що сповіщає про настання Страшного Суду[19]. Протягом 1911—1914 років у цьому ж будинку мешкав архітектор Кароль Турковський[17]. У 1916 року в будинку мешкали доктор Урбан Вареґ Массальський[20], скриптор політехнічної бібліотеки[21], Леон Добжанський, службовець залізниці[22], Еразм Островський, радний Крайового виділу[23]. У 1935 році будинок перебував у власності Еліґії Хаберської[18].
Триповерхові житлові будинки під № 3, 5, 7, 9 також зведені на початку XX століття у стилі раціональної сецесії. Будинки під № 5, 7 внесені до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 2204 та № 2205[3].
- Світлини вуличної забудови
Колишній прибутковий будинок Владислава Сейделя
(вул. Юліана Опільського, 2)
Житловий будинок
(вул. Юліана Опільського, 5)
Житловий будинок
(вул. Юліана Опільського, 7)
.jpg)
Remove ads
Примітки
Джерела
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads