Вульф Георгій Вікторович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вульф.

Гео́ргій (Ю́рій) Ві́кторович Вульф (22 червня 1863, Ніжин, Російська імперія — 25 грудня 1925, Москва, СРСР) — російський вчений-кристалограф, автор «сітки Вульфа» і формули Брегга — Вульфа, член-кореспондент Російської академії наук за фізичним розрядом Відділення фізико-математичних наук від 10 грудня 1921 року^[4][5]. Професор Казанського (1897), Варшавського (1899) і Московського (1918) університетів^[6].

Вульф Георгій Вікторович
Народився	10 (22) червня 1863  Ніжин, Чернігівська губернія, Російська імперія[1][2]
Помер	25 грудня 1925(1925-12-25)[1][2] (62 роки)  Москва, Московська губернія, РСФРР, СРСР[1]
Місце проживання	Варшава[2] Женева[2]
Країна	Російська імперія  СРСР  Російська СФРР
Діяльність	кристалограф, фізик
Alma mater	V варшавська гімназіяd[2] Варшавський університет (1885)[2] Імператорський Варшавський університет
Галузь	кристалографія
Заклад	Казанський державний університет Варшавський університет[2] Імператорський Казанський університет[2] Московський міський народний університет імені А. Л. Шанявськогоd[3] Московські вищі жіночі курси[2] МДУ[3] Варшавський університет[2] МДУ[2] Q135061667?[2]
Вчене звання	професор[d]
Науковий ступінь	доктор природничих наук
Членство	Російська академія наук[3]
Мати	Lidia Gudimad
У шлюбі з	Vera Yakunchikovad
Діти	Vladimir Wulffd

Біографія

Народився 10 (22) червня 1863 року в місті Ніжин, у сім'ї директора гімназії В. К. Вульфа (1836—1877). Мати — Лідія Єгорівна, дочка Є. В. Гудими^[ru].

Дитинство і юність він провів у Варшаві, де й закінчив 6-ту Варшавську гімназію^[7][5], а потім природниче відділення фізико-математичного факультету Варшавського університету (1885) за спеціальністю «Мінералогія і кристалографія». Від 2-го курсу займався кристалографією у професора О. Є. Лагоріо й у фізичній лабораторії у професора М. Є. Єгорова. За студентську роботу «Експериментальне дослідження елементарних властивостей кварцу» на 3-му курсі його нагороджено золотою медаллю.

Залишений при університеті, отримав 1889 року тривале наукове відрядження і працював спочатку в Санкт-Петербурзі, потім — у Мюнхені (у П. Ґрота^[ru]) і в Парижі (у А. Корню^[fr]). 1892 року захистив магістерську дисертацію «Властивості деяких псевдосиметричних кристалів у зв'язку з теорією кристалічної будови речовини»^[8]. Від 1893 року — приват-доцент Варшавського університету.

Від 1896 року — доктор мінералогії і геогнозії за дослідження «До питання про швидкості росту і розчинення кристалічних граней». Від 1897 року — екстраординарний професор кафедри мінералогії Казанського університету, а від 1898 року — ординарний професор і завідувач кафедри мінералогії Варшавського університету.

1909 року В. І. Вернадський запросив його приват-доцентом Московського університету^[ru], який залишив 1911 року на знак протесту проти політики міністра народної освіти Л. А. Кассо (справа Кассо^[ru]). У 1911—1917 роках був професором народного університету А. Л. Шанявського^[ru], де створив кристалографічну лабораторію. У 1916—1918 роках очолював кафедру мінералогії та кристалографії на Московських вищих жіночих курсах.

Від 1911 року був членом Московського фізичного товариства. 1917 року його обрано до Ради, від 1921 року — голова товариства^[9].

1917 року відновлено на посаді приват-доцента кафедри мінералогії Московського університету, перевів туди свою рентгенівську лабораторію^[9]. Професор кафедри мінералогії (1918—1925); професор кафедри фізики (1919—1925); професор кафедри кристалографії (1922—1925) фізико-математичного факультету МДУ^[10]. 1919 року одночасно був деканом хіміко-фармацевтичного факультету 2-го МДУ. 1919 року професор Московської гірничої академії^[ru], брав участь у роботі Державного рентгенологічного та радіологічного інституту, який 1918 року організував А. Ф. Йоффе у Петрограді. Очолював (разом із професором Д. М. Артем'євим^[ru]) кристалографічний інститут МГА. 1919 року з ініціативи Г. В. Вульфа створено Інститут фізико-хімічного дослідження твердої речовини при ВРНГ, в якому він став директором і керівником відділу кристалофізики^[9].

Як професор МДУ читав курси «Загальний курс кристалографії для математиків і фізиків», «Теорія зовнішньої форми кристалів», «Рентгенологічні методи дослідження кристалів», «Спеціальні питання кристалографії», «Вступ до кристалографії», «Кристалофізика», «Термічний аналіз у застосуванні до мінералогії»^[10].

У 1921 році обрано членом-кореспондентом Російської академії наук^[ru]. Був президентом фізичного товариства імені П. М. Лебедєва^[ru], а також членом Всесоюзного мінералогічного товариства^[ru], член правління Московського будинку вчених^[ru] (1924)^[11].

Наукові інтереси

Запропонував спосіб виведення всіх видів симетрії кристалів.

1909 року розробив графічний метод опрацювання результатів вимірювання кристалів за допомогою стереографічної сферичної сітки (сітка Вульфа). Метод досі широко застосовується в рентгенівській, оптичній і морфологічній кристалографії^[12].

Виявив (1895) вплив сили тяжіння на форму кристала під час його зростання з розчину, винайшов обертальний кристалізатор і розробив метод отримання кристалів правильної форми^[12]. Встановив закон процесу росту кристалів, згідно з яким швидкості росту граней кристала пропорційні їхнім питомим поверхневим енергіям (закон Вульфа)^[13]. 1904 року випустив у світ свій «Посібник з кристалографії» (рос. Руководство по кристаллографии), який є багато в чому синтезом його робіт у цій науці.

Надихнувшись роботою П. Кюрі з рівноважної морфології кристалів і його відкриттям п'єзоелектрики в кварці, Вульф зайнявся дослідженням швидкості росту (1896) і розчинення кристалів (1901). Підсумком досліджень на 1916 рік став принцип Кюрі — Вульфа^[12].

1913 року, незалежно від Л. Брегга, вивів умови інтерференції рентгенівських променів, відбитих від кристалів (формула Брегга — Вульфа)^[6], покладені в основу рентгенівської спектроскопії. Першим у Росії почав рентгеноструктурні дослідження.

У своїх лекціях активно застосовував мікропроєктування. Воно давало можливість унаочнювати всі явища, що супроводжують ріст і розвиток кристалів^[12].

Він зробив внесок в історію науки роботами про творчість Р. Аюї (1922), П. М. Лебедєва (1912), нобелівських лауреатів В. Г. Брегга і В. Л. Брегга (1916), монографія яких «Рентгенівські промені і будова кристалів» 1916 року вийшла в перекладі з англійської і з передмовою Г. В. Вульфа^[9].

Сім'я

Дружина — Вульф (уродж. Якунчикова) Віра Василівна, (1871—1923), художниця, музикантка, благодійниця. Працювала в оригінальній техніці аплікації по тканині в жанрах портрета, пейзажу, інтер'єру та натюрморту. Її панно близькі за колоритом і тематикою до картин В. Е. Борисова-Мусатова, друга родини Якунчикових. Багато її робіт також зберігаються в Третьяковській галереї. Після 1917 жила в Тарусі, де створила музей Борисова-Мусатова. Сестра дружини Василя Полєнова Наталії Василівни; сестра художниці Марії Вебер (Якунчикової).^[14]

• Тесть — Якунчиков Василь Іванович^[ru], комерції радник, московський меценат і підприємець, виборний московського купецтва і Московського біржового товариства, власник садиби Введенське^[ru]. Засновник московського відділення Російського музичного товариства^[14].
• Теща — Зінаїда Мамонтова, сестра дружини Павла Третьякова Віри Мамонтової.

Разом з дружиною Вірою Василівною вони прожили довге життя і поховані поруч на кладовищі курортного містечка Таруса. Пізніше тут же поховали їхнього єдиного сина, піаніста Володимира Вульфа^[14].

Пам'ять

Поштовий конверт, присвячений 150-літтю Георгія Вульфа

Постановою Верховної Ради України 2013 року відзначено 150-річчя від дня народження М. Вульфа, в Ніжині проведено штемпелювання спеціально випущеного поштового конверта.

Бібліографія

Автор понад 150 робіт з кристалографії, кристалофізики, кристалооптики, рентгеноструктурного аналізу, мінералогії^[15].

Основні з них^{[16][6][10][9]}:

• «Свойства некоторых псевдосимметрических кристаллов в связи с теорией кристаллического строения вещества» («Записки Императорского Минералогического Общества», 1892, II серія, XXIX частина, магістерська дисертація);
• «Оптический метод Корню для измерения упругости твердых тел» («Варшавские Университетские Известия», 1894);
• «К вопросу о скоростях роста и растворения кристаллических граней» («Варшавские Университетские Известия», 1895, № 7. С. 1-16; № 8. С. 17-40; № 9. С. 41-56; 1896. № 1. С. 57-88; № 2. С. 89-122);
• «К вопросу о скоростях роста и растворения кристаллических граней» (Варшава: друк. Варшавського навчального округу, 1895. — 120 с., 1 арк. табл. : іл.)^[17]
• «Опытное исследование электрических свойств кварца» (Варшав. унив. известия. 1886. № 3. С. 1-17);
• «К вопросу о строении кристаллов, вращающих плоскость поляризации» (Варшав. унив. известия. 1886. № 9. С. 1-19);
• «Об упрощении кристаллографических вычислений» (Зап. СПб. минерал. о-ва. 1892. Ч. 29. С. 58-64);
• «Свойства некоторых псевдосимметрических кристаллов в связи с теорией кристаллического строения вещества» (Зап. СПб. минерал. о-ва. 1892. Ч. 29. С. 65-130);
• «Симметрия и вывод всех её кристаллографических видов» («Варшавские Университетские Известия», 1897);
• «Untersuchungen im Gebiete der optischen Eigenschaften der isomorphen Krystalle» («Zeitschrift fur Krystallographie», 1902);
• «О способах начертания и вычисления кристаллов применительно к измерениям помощью теодолитного гониометра» («Варшавские Университетские Известия», 1902);
• «О точности законов геометрической кристаллографии» («Варшавские Университетские Известия», 1903);
• «Руководство по кристаллографии» (Варшава, друк. Варшав. навч. округу, 1904. [2], XIII, [3], 236, III c. : іл. : табл.);
• «К теории габитуса кристаллов» (М., 1908)
• «Влияние давления солнечного света на давление земной атмоферы» (ЖРФХО. Физ. отд. — 1910. — Т. 42, вип. 4. — С. 181—184.)^[18];
• «Die Krystallröntgenogramme» («Physikalische Zeitschrift», 1913, Bd 14);
• «О капиллярной теории формы кристаллов» (Журнал Русского физико-химического общества. Физ. отд. Отд. первый. — 1916. — Т. 48, вип. 9. — С. 337—349 : іл.)^[19];
• «Кристаллы, их образование, вид и строение» (М., 1917)
• «К вопросу о диффракции рентгеновских лучей в кристаллах», («Журнал русского физико-химического общества, часть физическая», 1923, № 1—3);
• «Практический курс геометрической кристаллографии со стереографической сеткой» (співавт. Шубников О. В.^[ru]; М., Госиздат, 1924. 60 с.);
• «Основы кристаллографии» (М.: Задруга, 1923. 53, [2] с. : іл. ; 2-е вид. М.: Госиздат, 1926. 96 с. : порт.)^[20];
• «О молекулярной структуре мусковита» (Тр. Ин-та прикл. минералогии и металлургии. 1926. Вип. 25. С. 22-29).

Опублікував низку науково-популярних книг:

• «Жизнь кристаллов» (вид.1-е — М.,1918; вид. 2-е доп. — М. : Кооп. изд-во науч. работников, 1922. — 85, II с. — Наука и техника)^[21]
• «Симметрия и её проявление в природе» (вид.1-е — М., 1908; вид. 2-е — М., 1915)
• «Как растут кристаллы» (1908).

Посмертна збірка праць:

• Вульф Г. В. Избранные работы по кристаллофизике и кристаллографии. (Ред., биогр. очерк и примеч. А. Б. Млодзеевского. — М. ; Л. : Гос. изд-во технико-теорет. лит., 1952. — 342, [1] с. — Библиотека русской науки. Математика, механика, физика, астрономия).^[22]

Література

• Вульф, Георгий Викторович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Вульф Георгий Викторович // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
• Волков В. А., Куликова М. В. Московские профессора XVIII — начала XX веков. Естественные и технические науки. — М. : Янус-К; Московские учебники и картолитография, 2003. — С. 56—57. — 2000 прим. — ISBN 5—8037—0164—5.
• Сонин А. С. Георгий Викторович Вульф, 1863—1925. — М. : Наука, 2001. — 271 с.
• Урусов В. С. Роль русских ученых в открытии дифракции рентгеновских лучей кристаллами. Природа, 2012, № 1, с. 96-99.
• Храмов Ю. А. Вульф Георгий (Юрий) Викторович // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и доп. — М.: Наука, 1983. — С. 69. — 400 с. — 200 000 экз.
• Е. Е. Флинт «Юрий Викторович Вульф. Некролог» (1927)
• А. Б. Млодзеевский «Ю. В. Вульф. Биографический очерк» (1952)
• Бокий Г. Б., Шафрановский И. И. Из переписки Е. С. Федорова с Ю. В. Вульфом // Научное наследство. Т. 2. М.: Изд-во АН СССР, 1951а. С. 349—354.
• Бокий Г. Б., Шафрановский И. И. Первые публикации Е. С. Федорова за границей // Научное наследство. Т. 2. М.: Изд-во АН СССР, 1951б. С. 344—348.
• Карпинский А. П., Вернадский В. И., Ферсман А. Е., Иоффе А. Ф. Записка об ученых трудах профессора Московского университета Г. В. Вульфа // Изв. РАН. 1921. Сер. 6. Т. 15. Извлеч. из проток. С. 45-47^[23].
• Российская Академия наук. Персональный состав: В 4 кн. М.: Наука, 2009. Кн. 2. 1918—1973. 440 с.
• Памяти Георгия Викторовича Вульфа // КРИСТАЛЛОГРАФИЯ, 2014, том 59, No 3, с. 494—497^[24]
• Р. Н. Щербаков, докт.пед.наук. Стремление и любовь к научной истине. К 150-летию со дня рождения члена-корреспондента РАН Г. Н. Вульфа. // ВЕСТНИК РОССИЙСКОЙ АКАДЕМИИ НАУК, 2013, том 83, No 6, с. 562—569^[25]
• Вульф Г. В. Автобиография от 22 ноября 1921 г. // Архив АН СССР, ф. 1, on. 1-1921, д. 11, л. 47—49. Автограф.^[26]
• А. П. Карпинский, В. И. Вернадский, А. Е. Ферсман, А. Ф. Иоффе. Записка об учёных трудах профессора Московского университета Г. В. Вульфа. Декабрь 1921 г. // Архив АН СССР, ф. 1, on. la, д. 169. Приложение к § 201 протокола заседания ОС РАН 10 декабря 1921 г.^[26]
• Шубников А. В. То, что сохранила память. // в кн.: Избранные труды по кристаллографии. М., 1975. С. 12, 18—20.^[26]