Вільям Ремзі

Сер Ві́льям Ре́мзі (англ. Sir William Ramsay; 2 жовтня 1852, Глазго — 23 липня 1916, Гай-Віком^[en]) — шотландський хімік та фізик, лауреат Нобелівської премії з хімії 1904 року.

Вільям Ремзі
англ. William Ramsay
Народився	2 жовтня 1852(1852-10-02) Глазго
Помер	23 липня 1916(1916-07-23) (63 роки) High Wycombed, Бакінгемшир[d], Бакінгемшир, Англія, Сполучене Королівство[1][2]  ·злоякісна пухлина
Країна	Велика Британія
Діяльність	хімік, професор, історик, археолог
Alma mater	Тюбінгенський університет[3] Університет Глазго (1871)[4] Академія Ґлазґоd Тюбінгенський університет (1872)[4]
Галузь	неорганічна хімія
Заклад	Університет Глазго Університетський коледж Лондона
Науковий керівник	Вільгельм Рудольф Фіттіг
Аспіранти, докторанти	Моріс Треверс
Членство	Лондонське королівське товариство Баварська академія наук Петербурзька академія наук Шведська королівська академія наук Угорська академія наук Королівське товариство Единбурга Російська академія наук Прусська академія наук Національна академія наук Італії Нідерландська королівська академія наук Національна академія наук США Туринська академія наук[2]
У шлюбі з	Margaret Johnstone Marshalld
Нагороди	Нобелівська премія з хімії (1904)
Вільям Ремзі у Вікісховищі

Ранні роки

Його батьками були інженер і бізнесмен Вільям Ремзі і Катерина (Робертсон) Ремзі, дочка единбурзького лікаря, який написав підручник хімії. Єдина дитина в сім'ї, Ремзі отримав строге пуританське виховання. У 1866 році, після закінчення в Глазго академії (академією в Шотландії називають середню школу), він вступив в цьому ж місті в університет, де вивчав латинську і грецьку мову, логіку і математику, прослуховував загальний курс літератури. Ремзі збирався стати священиком, але на останньому курсі університету захопився природними науками. Він почав вивчати анатомію і геологію, відвідував лекції шотландського хіміка Джона Фергюсона і відомого англійського фізика Вільяма Томсона, працював помічником лаборанта в місцевій хімічній лабораторії. Поступивши в 1871 році в Тюбінгенський університет, Ремзі працював у німецького хіміка-органіка Рудольфа Фіттіга. У 1872 році він захистив докторську дисертацію, яка називалася «Дослідження толуолової і нітротолуолової кислот». Повернувшись в тому ж році в Единбург, Ремзі отримав посаду асистента в коледжі Андерсона, а в 1874 році був призначений асистентом-куратором у Фергюсона в університеті Глазго. Всі ці роки Ремзі проявляв інтерес до фізичної хімії. У 1880 році він отримав місце професора хімії в Університетському коледжі в Брістолі, де почав вивчати тиск пари і критичний стан рідин.

Нобелівська премія

У 1904 році Ремзі була присуджена Нобелівська премія з хімії «на знак визнання відкриття їм в атмосфері різних інертних газів і визначення їх місця в періодичній системі»^[5].