Віталій Градюк

Отець Віта́лій Градю́к, хресне ім'я Володи́мир, також Градю́к Володи́мир Па́влович (16 липня 1872, Кристинопіль — 30 серпня 1961, Львів) — український церковний діяч, священник Чину Святого Василія Великого, настоятель кількох монастирів у Галичині, перший радник, прокуратор (економ) і довголітній протоігумен Галицької провінції Найсвятішого Спасителя оо. Василіян (1935–1961)^[1].

о. Віталій Градюк, ЧСВВ
Народився	16 липня 1872(1872-07-16) Кристинопіль,  Австро-Угорщина, нині Шептицький, Львівська область,  Україна
Помер	30 серпня 1961(1961-08-30) (89 років) Львів,  УРСР →  Україна
Хрещене ім'я	Володимир
Батько	Павло Градюк
Походження	українець
Конфесія	греко-католик
Протоігумен Галицької провінції ЧСВВ
1935 — 1961
Попередник	о. Степан Решетило
Наступник	о. Пахомій Борис
Протоконсультор Галицької провінції ЧСВВ
1932 — 1935
Попередник	о. Діонисій Головецький, як Генеральний протоконсультор
Наступник	о. Павло Теодорович
Протоконсультор Галицької провінції ЧСВВ
1920 — 1926
Попередник	о. Платонід Філяс
Наступник	о. Діонисій Ткачук

Могила  о.Віталія Градюка знаходиться на 21 полі Личаківського кладовища у м. Львові

Життєпис

Вивчав богослов'я у Львові, Кристинополі та Кракові, висвячений у 1898 р., деякий час душпастирював у Жовкві. У 1901–1914 рр. був ігуменом у Лаврові, де побудував новий монастир. Після окупації Галичини російськими військами у 1914 р. заарештований і на три роки засланий царською владою до Росії в Казань. Відбувши заслання, повернувся до Львова у 1918 р. й очолив новіціят у Крехові. З 1920 до 1926 рр. — провінційний прокуратор (економ) Галицької провінції ЧСВВ. У 1926–1935 рр. — настоятель монастиря у Жовкві. У 1935 р. став протоігуменом Галицької провінції ЧСВВ, яку очолював аж до смерті в 1961 р. У 1945 р. заарештований, засуджений на 10 років таборів. Після звільнення у 1954 р. важко хворий Градюк повернувся до Львова, де й помер 30 серпня 1961^[2]. Він похований у Львові на 21-ому полі Личаківського цвинтаря.

У таборах

Ув'язнення відбував у Краснодарському краї. Зустрічався з митрополитом Йосифом Сліпим та єп. Миколаєм Чарнецьким у таборі Печора і був разом з ним на етапі з Печори в Інту^[3].