Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Вітоніж
село в Рожищенському районі Волинської області України З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Віто́ніж — село в Україні, у Луцькому районі Волинської області. Входить до складу Доросинівської сільської громади. Розташоване на березі річки Стохід.[1]
Remove ads
Назва
Назва Вітоніж є архаїчним ойконімом, що походить від дохристиянського слов'янського особового імені Витонѣгъ із застосуванням суфікса належності -j-[2][3]. Подібні топонімічні моделі зустрічаються в назвах інших населених пунктів, як-от Вороніж, Зденіж тощо.[2]
Географія
Село розташоване на лівому березі річки Стохід, на висоті 184 метри над рівнем моря[4]. У цьому районі на поверхню виходять дольодовикові геологічні відкладення[5]. Через село проходить автомобільна дорога О 031592.[6]
Історія
Узагальнити
Перспектива
Археологія
На території та в околицях Вітоніжа виявлено низку археологічних пам'яток. Серед них — поселення тшинецько-комарівської культури епохи бронзи, культури гребінцево-накольчастої кераміки, а також кілька поселень давньоруського періоду XI—XIII століть. З території села також походять кам'яні та крем'яні сокири доби бронзи.[7]
Від першої згадки до кінця XVIII століття
Перша письмова згадка про село датується 1475 роком у зв'язку з луцьким зем'янином Оношком Вітонізьким, який отримав своє прізвище від назви села, де мав маєток.[8] Раніша дата, 1545 рік, що зустрічається в деяких джерелах[1], пов'язана з ревізією Луцького замку, де згадуються його сини, Федір та Василь Оношковичі з Вітоніжа, які були зобов'язані утримувати дві городні (частини оборонної стіни) в Окольному замку Луцька.[9][10]
Протягом XVI століття родина Вітонізьких неодноразово фігурує в судових документах, зокрема у справах про майнові суперечки. Так, у 1570 році піддані князя Лева Воронецького із сусіднього села Баб'є (нині Квітневе) здійснили напад на землі Вітоніжа в урочищі Бобровці, де покосили сіно та пограбували вулики. Конфлікти за цю територію тривали роками.[11]
Згідно з поборовими реєстрами, у 1577 році у Вітоніжі, що належав Михайлу Вітонізькому, було 27 димів (господарств), 18 городників, 2 ремісники, 3 бояр та млин на два колеса.[12]
Під час Хмельниччини село зазнало значних руйнувань. Податкові реєстри свідчать про різке зменшення кількості господарств: якщо до війни їх було близько 80, то до 1654 року в частині села, що належала Андрію Вітонізькому, залишилось лише 10 димів. Причиною цього були як втечі селян, що долучались до повстанців, так і напади татар, які «…єдъних попалили, других постинали, трєтих подданыхъ… в нєволю забрали».[13]
Перша церква у селі існувала щонайменше на початку XVII століття, що підтверджується заповітами місцевих шляхтичів, які просили поховати їх у вітонізькому храмі. У 1695 році церква Архангела Михаїла згадується вже як уніатська (греко-католицька).[14] Це підтверджує і перелік церков Володимирської унійної єпархії за 1715 рік.[15] Згідно з переписами, у 1765 році в селі проживало 10 євреїв, які належали до кагалу в Кисилині.[16]
У складі Російської імперії
Після третього поділу Речі Посполитої у 1795 році Вітоніж увійшов до складу Російської імперії і став частиною Щуринської волості Луцького повіту Волинської губернії.[17]
У 1848 році маєток у селі придбав поміщик Ян Романович Туркул. За часів його володіння було збудовано новий дім, винокурню, два водяні млини, кошару на 1000 овець, а також підприємства зі смоловаріння та виробництва скипидару. 20 червня 1866 року в маєтку сталася велика пожежа, що знищила головний будинок з усім майном, документами та сімейними реліквіями. Пізніше поміщик відбудував дім.[18]
У 1869 році на кошти Яна Туркула та місцевої громади було збудовано нову дерев'яну Михайлівську церкву. При ній діяла церковно-парафіяльна школа.[19] Станом на 1906 рік у селі було 96 дворів, де проживав 691 мешканець.[20]
Перша світова війна
Влітку та восени 1916 року село опинилося в епіцентрі боїв Брусилівського прориву на річці Стохід. У липні 1916 року російська гвардія обрала напрямок на Вітоніж для нанесення головного удару в бік Ковеля.[21] У боях за село та сусідню висоту 192 брали участь частини російських гвардійських стрілецьких полків.[22] В одному з боїв під Вітоніжем був поранений майбутній видатний польський художник і письменник Станіслав Ігнатій Віткевич (Віткацій), який служив офіцером у російській армії.[23][24] 20 жовтня (2 листопада за новим стилем) 1916 року німецькі війська після потужної артилерійської підготовки захопили російські передові окопи на західному березі Стоходу в районі Вітоніжа.[25] Внаслідок запеклих бойових дій село було практично повністю зруйноване та спалене[26], а Михайлівська церква, збудована 1869 року, згоріла.[27]
Міжвоєнний період
У 1921—1939 роках Вітоніж входив до складу гміни Щурин Луцького повіту Волинського воєводства Польщі.[28] У 1927 році в селі було засновано філію українського культурно-освітнього товариства «Просвіта», яка, як і інші осередки, була ліквідована польською владою у 1932 році.[29] З 1928 року село обслуговувала поштова агенція в Озерянах[30], а з кінця 1933 року — в Березолупах Великих.[31]
Друга світова війна
Період Другої світової війни був позначений складними міжетнічними конфліктами. 18 травня 1943 року німецькі та польські сили здійснили напад на Вітоніж та Ясенівку, внаслідок чого загинуло 14 українців і було спалено 6 хат.[32] Водночас, за польськими джерелами, впродовж березня-серпня 1943 року українці з Вітоніжа, ймовірно члени УПА, вбили близько 34 поляків та чехів, які проходили через село.[33] Учасники українського підпілля з Вітоніжа також брали участь у нападах на польські родини в сусідніх селах у жовтні 1943 року.[34] 23 грудня 1943 року у Вітоніжі відбувся бій між відділом Армії Крайової «Луна» та сильним підрозділом УПА, що дислокувався в селі. У двогодинному бою загинуло 5 польських партизанів.[33]
Радянський період
Після війни, станом на 1946 рік, Вітоніж був центром Вітонізької сільської ради Рожищенського району.[35] У селі був створений колгосп імені 50-річчя Жовтня, який мав у користуванні 3648 га землі. Основними галузями були рільництво (вирощування зернових, картоплі, цукрових буряків) та молочно-м'ясне тваринництво. Працювали пилорама та млин. В селі діяли восьмирічна школа та будинок культури.[1]
У незалежній Україні
Після адміністративно-територіальної реформи село увійшло до складу Доросинівської сільської громади новоутвореного Луцького району. Під час повномасштабного російського вторгнення загинув уродженець села, матрос Костянтин Васильович Чайковський (1986 р.н.), який помер 12 квітня 2025 року внаслідок набряку головного мозку.[36][37]
Remove ads
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 400 осіб, з яких 177 чоловіків та 223 жінки.[38]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 373 особи.[39]
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[40]
Релігія
У селі діє Свято-Михайлівська релігійна громада Української Православної Церкви, зареєстрована 24 грудня 1991 року.[41]
Відомі люди
- Лакида Петро Іванович (нар. 1955) — український науковець у галузі лісівництва, директор ННІ лісового і садово-паркового господарства НУБіП України, академік Лісівничої академії наук України, Заслужений діяч науки і техніки України.
- Станіслав Ігнатій Віткевич (1885—1939) — видатний польський письменник, художник і філософ. Був поранений у бою поблизу села Вітоніж у липні 1916 року, служачи в російській армії.
Remove ads
Галерея
Зупинка громадського транспорту в селі Вітоніж
Місточок через річку Стохід в селі Вітоніж
В'їзд в село Вітоніж
Примітки
Джерела та література
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads